Білоруський журналіст Францішек Вячорка про сторітелінг як інструмент боротьби з російською пропагандою.
Францішек Вячорка — білоруський журналіст та громадський діяч, аналітик US Agency for Global Media, віце-президент Digital Communication Network та креативний директор білоруського бюро «Радіо Свобода», один із лідерів молодіжного крила Білоруського народного фронту. Францішек розповів MediaLab.online про російський вплив у Європі, куди рухатися журналістиці, щоб зацікавити читача, та як Майдан вплинув на патріотизм у Білорусі.
Цивілізаційне протистояння
Росія та Китай намагаються контролювати європейський цифровий простір через інфраструктуру — соціальні мережі та платформи на кшталт Вконтакті чи TikTok, через неурядові організації або медіа та через лідерів думок. Цей контроль поступово посилюється, а Європа та Америка, на жаль, не готові йому протистояти: за роки свободи, демократії та ліберальних цінностей вони розслабилися. Зараз епоха споживацтва та індивідуалізму, і Росії та Китаю це вигідно: роз’єднану Європу зі слабкими громадянськими суспільствами легко поляризувати. Росії достатньо кинути невеликі гроші, і її партія у Німеччині, Франції чи у Швеції набере декілька відсотків голосів на виборах. Це не критично, але тривожно. Крім того, Росія робить ставку та інфлюенсерів та тролів. Таких, як, наприклад, Шарій. Вони маніпулюють громадською думкою, а боти розповсюджують їхні матеріали. Боти — це піхота, а лідери думок — полковники.
Наразі у Європі протистоять неоімперіалізм чи неокомуністичний тоталітаризм та ліберально-демократичний Захід. Це не політичне, а цивілізаційне, ціннісне протистояння. Воно триватиме довго і закінчиться війною. Холодною або гарячою — невідомо.
Китай має довгострокові цілі, розбудовує систему контролю та власності. Наприклад, скуповує акції в міжнародних медіахолдингах. У знищення західних цінностей тут не інвестують, просто достосовують до них свою ідеологію. Китайці фанатіють від західної масової культури, від Голівуду, серіалів, але це не заважає їм фанатіти від комуністичного уряду.
Росіяни так не вміють. Російська неоімперіалістична ідеологія не дозволяє західній культурі існувати і ставить перед агресивним і безкомпромісним вибором: або ми, або вони. Російські політики просувають тези про постійні загрози, кризу демократії та єдиної Європи. Негатив — це виграшно, бо люди хочуть почуватися нещасними. Східним європейцям узагалі притаманно ображатися та страждати. До речі, виборча кампанія Трампа також базувалася на твердженні, що зараз — найгірший час. Насправді ж усе навпаки: нині найкраща ситуація в економіці США за всю історію держави.
Сторителінг рівня «Гри престолів»
«Як протистояти впливу Росії?», — думаємо ми в Американській агенції глобальних медій. Традиційний підхід, який використовують «Голос Америки» чи «Радіо Свобода» малоефективний: люди вже не слухають радіо та не вірять традиційним медіям.
Ми інвестуємо у соцмережі та тренінги для локальних медій. Але цього не досить. Думаю, потрібно пропагувати інструменти. До прикладу, хто в Україні знає захищений месенджер Signal, створення якого профінансувала наша агенція? На фактчекінгові проекти, як-от polygraph.info, factograph.info та інші, витрачають мільйони доларів, але про них ніхто не знає. Ми навчилися їх створювати, але не навчилися пропагувати й рекламувати. Натомість маркетинг — половина успіху будь-якого проекту.
Інший важливий момент — аудиторія фейків та аудиторія фактчекінгових проектів не перетинаються, тому ці проекти не досить ефективні. Замість спростовувати фейки, потрібно зі старту робити якісні новини у привабливій обгортці. Це добре вміють американці: навіть найнуднішу історії напишуть так захопливо, як сценарій до «Гри Престолів». Це — про сторітелінг. І ним, до речі, впевнено володіють люди, які створюють проросійські фейки: розповідають історії про те, як емігранти, наприклад, ґвалтують дівчат у Німеччині. А ми тим часом чомусь думаємо, що вся журналістика має бути, як повідомлення Reuters, — подавати інформацію обережно й сухо. Тому за тридцять років ні українці, ні білоруси не зуміли нормально розповісти світові про Чорнобиль. І тому це зробили американці. Вони знали те саме, що й ми, але зуміли побудувати історію, яка шокує.
Довгий шлях білорусизації Білорусі
У часи становлення незалежності в Білорусі не було демократії. І це парадокс, бо держава не може бути незалежною і антидемократичною водночас. Україна навіть в найгірші часи — за Кучми та за Януковича — була в рази вільніша, плюралістичніша та демократичніша. Коли ж влада зосереджена в руках диктатора, якого підтримує Росія, країна, звичайно, не здатна боронити незалежність.
З іншого боку, коли Білорусь стане демократичною, їй буде легше, ніж Україні: у нас немає такого розмежування на захід та схід, і росіян усього 5%. Громадськість цілісна, немає олігархічних кланів. Якщо зробити все правильно і не повторювати українських та російських помилок, можна правильно збудувати економіку за прибалтійською чи польською моделлю. Я оптимістично ставлюся до білоруського майбутнього, але і заздрю українцям, бо вони отримали свободу раніше.
Я пишаюся кампанією білорусизації, яку ми з культурною організацією «Арт Садзіба» проводили у 2014-2016 роках. Ми використали момент, коли всі стежили за українським Майданом та наступними подіями, й організовували дні вишиванок, марші вишиванок, фестивалі вишиванок. Домовилися з брендами, зробили інстаграм- і фейсбук-кампанію. Це була успішна комунікаційна стратегія: ми настільки влучно обрали час та інструменти, що вся країна носила вишиванки і говорила білоруською. Стали модними курси білоруської мови в усіх обласних центрах та Мінську. Вважаю, що це також і моя заслуга.
Я з дитинства знав, що Білорусь — незалежна. Моя родина підтримувала антирадянський рух, організовувала білоруські культурні свята, танці. Родичі брали участь у незалежницькому русі.
Переломний момент у моїй біографії — служба в армії у Чорнобильській зоні. Офіцери та кадебісти цькували мене, щоб зламати. Влаштували мені цілковиту ізоляцію: заборонили зі мною розмовляти, сидіти за одним столом. Навіть не було кого попросити рівно поголити волосся на потилиці. Всі розуміли, що це така гра, але все одно було тяжко. На основі моєї історії вийшов фільм про армію, який називається «Живе Бєларусь».
Мене і двадцять, і десять років тому питали, коли закінчиться диктатура Лукашенка, і я щоразу говорив, що за рік-два. Ми завжди були заповільні для боротьби. Треба було бути сміливішими.
Зараз я відчуваю, що потрібно надихати молодь. Показувати, що бути білорусом — значить бути європейцем: активним, відповідальним, сучасним, прагматичним. Таких цінностей не знайти в риториці Лукашенка. Покоління моїх батьків безнадійне, моє — здатне творити зміни, а в молодшого вже немає нічого спільного з диктатурою та авторитаризмом. Молоді люди зруйнують режим при першій нагоді. Я вірю в це. Треба, щоб їх хтось надихнув.
Головне зображення Izuddin Helmi Adnan
