lmf1 (30 of 19) FavoriteLoading 

Віталій Сич вже два роки працює головним редактором тижневика «Новое Время». До цього десять років очолював «Кореспондент», який тоді вважали одним з лідерів серед друкованих видань. Тепер називатися журналом №1 претендує «Новое Время». В інтерв’ю MediaLab Віталій Сич розповів, як творити якісне видання, чому «Роскомнадзор» залякує редакцію і коли з’явиться україномовна версія журналу.


Минулого року у Норвегії вийшов серіал «Окуповані» — про окупацію країни Росією. Єдиним ЗМІ у серіалі, який відверто писав про загрозу з боку росіян, було норвезьке «Новое время». Видання виконувало місію опозиціонера. Яка місія сьогодні стоїть перед журналістами «Нового Времени» в Україні?

Ми намагаємося просувати нашу країну вперед, хочемо, щоб вона була дуже схожою у питанні особистісних та економічних свобод на Польщу або Чехію. Я вважаю, що немає жодних причин, чому Україна не може бути такою. Перш за все, треба шукати способи, як це зробити, а не копатися в тому, чому це неможливо. Тому ми робимо багато розслідувань про все, що є перепоною на шляху розвитку України. Серед основних тем — корупція. Створюємо різні спецпроекти. І цим намагаємося показувати людям, дотичним до прийняття рішень, як саме це можна робити. Ми хочемо нормального життя не тільки для своїх дітей, а й для себе, тому нам необхідні зміни вже сьогодні.

Чому Україна має бути схожою саме на ці країни? Так, можна поставити високу планку — треба йти до рівня Америки, але це нереально. Ми можемо взяти Штати за орієнтир, але ми їх не наздоженемо. А Польща і Чехія — це країни зі схожим минулим, утім більш успішні в економічному, суспільному розвитку. Якщо ми через сім років будемо такими, як вони, то я буду дуже задоволений.

Сьогодні в Україні є кілька журналів, які претендують називатися №1. Серед них — «Фокус», «Український тиждень». Чи відчуваєте конкуренцію з боку друкованих видань? Якщо так, то що робите для того, аби не знизити планку?

Якщо є хороші люди, яким подобається їхня робота (а в ідеалі треба зробити так, щоб вона їм подобалася), то вони робитимуть якісний журнал. Для того, щоби бути лідером, треба намагатися працювати максимально професійно — щотижня проводити розслідування, робити красиву верстку, якою б читач був задоволений. У цьому питанні у нас немає компромісів — якщо комусь щось не подобається, ми це перероблюємо. Насправді це робота, яка забирає дуже багато сил та енергії. У тебе щотижня дедлайн, адже ти не можеш не здати журнал або вийти з порожніми сторінками. У роботі з сайтом простіше — якщо не встигаєш щось зробити, то можеш розмістити текст завтра або через кілька днів.

Це стрес, до якого я вже звик. У моєму житті журналістики буває не так багато — зазвичай я виконую роботу менеджера. Якщо говорити про конкурентів, то не читаю інших видань. По-перше, не встигаю. А по-друге — навіщо? Коли у нас в п’ятницю виходить номер, і всі сидять його перечитують, я вже готую наступний випуск, забуваючи про цей. Це важка щотижнева робота — створювати хороше видання. Я десять років очолював «Корреспондент». Весь цей час ми також були №1, тож можна сказати, що я звик до цієї ролі.

sych_stoliarova1

Фото: Тетяна Столярова

А «Корреспондент» читаєте?

Ні. Я бачив його кілька разів. Це не дуже якісний продукт — починаючи від паперу і закінчуючи контентом. Я знаю, хто прийшов на наше місце, знаю, які перед ними ставили завдання. Як на мене, то це видання не має стосунку до медіабізнесу. Це взагалі не журналістика. Тому це апріорі не може бути хорошим продуктом. Ті, хто там працює, роблять те, що можуть. Знаєте, у російській мові є слово «такое», що має негативний характер? Так от я б назвав це словом «такое». Але, найцікавіше те, що за інерцією багато хто купує цей журнал. Я думаю, що це звичка, адже він виходив десять років. Багато хто мав кількарічну підписку. Це був бренд. Має пройти певний час, щоби люди до кінця зрозуміли. В Києві майже всі знають, чим є нинішній «Корреспондент». Більша проблема із регіонами. Дуже дивує Львів, де багато хто продовжує купувати «Корреспондент», хоча всі знають, що у видання проросійські власники і відповідний контент. Ми маємо інформацію про продажі, тож бачимо, що журнал непогано продається. «Новому Времени» треба якийсь час, аби стати популярним у регіонах. А «Корреспонденту» потрібен певний час, щоби там впасти у продажах.

Нещодавно «Новое Время» запустило україномовну версію сайту. Чи плануєте видавати журнал українською?

Ми вже півроку маємо готову цифрову онлайн-версію журналу українською, проте вона працює лише у тестовому режимі. Для її випуску нам потрібні хороші програмісти, адже ми хочемо зробити нову двомовну цифрову версію. На відміну від україномовного сайту, де тексти перекладають машини, для журналу це роблять люди. Ми закінчуємо тестити онлайн-версію, я сподіваюся, ми запустимо її цими днями. Це буде платний контент, який стане доступним для усіх видів пристроїв і операційних систем. PDF — це вчорашній день. Електронний журнал буде красивішим, ніж PDF-версія, яка є у нас сьогодні. Ми це робитимемо у вигляді лонгрідів, з можливістю прочитати матеріали оффлайн. Спеціальний додаток ми не можемо собі дозволити, бо це дуже дорого. Подивимося, як це піде.

А от зробити україномовну друковану версію журналу складно. Ми це довго обговорювали і у редакції, і з власником. В українському медіасередовищі вже був такий досвід. Ще під час роботи у «Корреспондент» ми разом з Джедом Санденом зробили журнал українською мовою – «Новинар». Проте він не надто добре пішов. Всі, хто казав нам, що ми хочемо і будемо читати українською, продовжували купувати «Корреспондент». Політики, які кричали, що треба заборонити російську мову, серед яких був і В’ячеслав Кириленко, навіть не хотіли давати цьому виданню інтерв’ю. Посилалися на те, що це невідомий бренд, і говорили, що краще спілкуватимуться з «Корреспондентом», бо він популярніший і має кращий рейтинг. Ми на це витратили кілька мільйонів доларів.

Нині і так важко з фінансуванням, і це буде економічно безглуздо. Якщо ми друкуватимемо журнал українською, то типографія врахує це як окремий тираж, за який ми платитимемо нову ціну. І вийде так, що російськомовна версія коштуватиме 22 гривні, а україномовна — 40. Ніхто не погодиться її купувати, виникатимуть питання щодо різниці у цінах. А це буде її реальна вартість. На жаль, ті, хто все життя говорять українською, (серед них і мої друзі) нині змушені купувати журнал російською.

У вас на сайті є різні рубрики. Серед них «Лонгриды», «STYLE». Проте матеріали там дуже специфічні. У першій протягом 2016 року переважають тексти з оглядами ресторанів, автомобілів. Рубрика «STYLE» більше схожа на глянець. Що для вас дійсно є лонгрідом і на кого розрахований «STYLE»?

Лонгріди — це великі тексти. Як на мене, це гарний, естетичний спосіб подачі контенту в онлайні. Ми одними з перших почали це робити. Але це займає дуже багато часу: треба зверстати, красиво оформити й подати. Огляди ресторанів та автомобілів були нашими спецпроектами. Ну а рубрика «STYLE» — це спроба зробити сегментацію для рекламодавців. Лише сайт «Новое время» вони не хочуть. Їм треба «luxury». Це була спроба зробити такий цікавий контент. Мені не дуже подобається те, що там виходить. Проте це необхідно для того, щоби ми могли заробляти на контенті.

Ви говорили, що за добу на сайті з’являється близько 180 новин. Деякі редактори вважають, що кількість — не завжди якість. Наприклад, на «Медузі» за добу буває лише кілька новин, і попри це видання популярне і має непогані рейтинги. Чи варто все-таки гнатися за кількістю і на чому «Новое Время» акцентує увагу читачів?

Я вважаю, що не можна порівнювати «Медузу» і «Новое Время», оскільки у нас різні концепції роботи. У них немає новинної стрічки. Натомість ми вирішили, що хочемо мати багато оновлень задля того, аби був сенс відвідувати сайт три-п’ять разів на день і дізнаватися, що відбувається. Якщо у країні безперевний новинний потік, то ви повинні заходити й читати. Для того,щоби стати новинною стрічкою №1, треба постійне оновлення інформації. Я не кажу, що це краще, ніж те, що робить «Медуза», але ми хочемо конкурувати саме у такій ніші.

3-81

Фото: Аліна Смутко

У вас на сайті є опитування. Теми змінюються доволі часто. Наскільки результати цих опитувань впливають на роботу редакції і чи відповідають результату, який ви очікуєте побачити?

Цим займаються редактори, вони повинні робити щось актуальне. Наприклад, напередодні річниці правління президента Порошенка ми запитували, що люди думають про результати його перебування на цій посаді. Так само ми цікавимося думкою аудиторії щодо Надії Савченко. Останнє опитування звучало так: «Чи хочете ви, аби Савченко стала президентом?». Ми бачимо, що це користується попитом: буває, що в опитуванні можуть взяти участь близько 12 тисяч людей. Ми розуміємо, що з точки зору соціології це не репрезентативно, але ми можемо використовувати ці результати у журналі. Коли ми писали про те, хто має бути наступним прем’єр-міністром, то опитування були показовими — найбільше проголосували за Наталію Яресько. Ми про це також написали в журналі.

На порталі «Bigmir)net» у рейтингу відвідувань сайту «Новое Время» друга позиція — за Росією. Коли робите матеріали для сайту, орієнтуєтеся на російську аудиторію?

Ні, ми цього не робимо. Мені здається, багато росіян хочуть почитати російською мовою матеріали для того, аби зрозуміти, що реально відбувається. Я впевнений, що Росія буде другою за відвідуваністю у всіх українських сайтів. Адже нині така політична ситуація. Тим паче це сусідня країна. «Роскомнадзор» намагається нас періодично блокувати — надсилає різні попередження. Залякують тим, що відімкнуть доступ до «НВ» в Росії. Питання стоїть так: що з цим робити? Підкоритися чи ігнорувати? Є така практика, коли ми прибираємо статтю, яку ще місяць тому всі прочитали і вона вже не користується попитом. Завдяки цьому ми не втрачаємо аудиторію. У нас є багато прихильників в Росії: Юлія Латиніна, Євгеній Кісєльов. Нам це приємно. У нас є експерти, які пишуть для «НВ» з Росії. З редактором сайту ми обговорювали те, що не хочемо мати лише українських opinion-makers [тих, хто формує суспільну думку, – авт.], навіть, якщо вони хороші. Росіян добре читають. Як на мене, це залежить від гостроти тематики. Якщо ми ставимо слово « Путін» в заголовок, то стабільно маємо три тисячі переглядів.

На одній із останніх обкладинок журналу є колаж з фотографій Хіларі Клінтон і Дональда Трампа. Це була основна тема випуску, оскільки напередодні вибори в США. Нещодавно відбулися вибори президента в Австрії. Перед тим Польща обирала президента. Чому така увага до виборів в Америці?

Я згоден, що обкладинка дещо зухвала, але ми не приховуємо своїх симпатій. Від того, хто виграє вибори в Америці, залежить те, що буде з нами далі, оскільки це наш союзник. Я думаю, що якщо переможе Трамп, то політика США відносно Росії та України зміниться не на краще. Сполучені Штати впливають на весь світ. Так, Австрія ближча, але вона робить це значно менше. Ніхто навіть не знає прізвищ австрійських політиків. Натомість Дональда Трампа та Хіларі Клінтон знають всі.

Ви писали у Фейсбуці, що редакція отримала подарунок від Євгена Коноплянки — його футболку з автографом. Рубрика «Спорт» у вас є лише на сайті. Чому немає у журналі?

На сайті «Спорт» читають не дуже багато людей. Якщо чесно, то на «Корреспондент» цю рубрику читали краще. Чому — ми все ще не можемо зрозуміти. Мабуть, про спорт люди читають на спеціалізованих сайтах. У нас така аудиторія, яку більше цікавить політика, ніж спорт. Коли грає київське «Динамо» або Збірна України, тоді у рубрику заходять багато людей. А коли ситуація напружена, то усі читають актуальні новини. Як тільки політична ситуація у країні стає спокійнішою, «переключаються» на матеріали про секс, інші країни, футбол, лайфхаки. Скоро буде Чемпіонат Європи з футболу — ми плануємо зробити спецпроект.

Основне фото: Тетяна Столярова


*Матеріал підготовлено за підтримки проекту USAID «У-Медіа», що виконує міжнародна організація «Інтерньюз»