У цифрах та словах

Не лише підсумки року, а й будь-які підсумки мають бути не лише сухим списком цифр. Підсумки — це нагода озирнутись і поглянути на пройдений шлях. Прорефлексувати його. Подумати не лише про власні перемоги, а й про поразки, які можуть бути кращими вчителями, аніж здобутки.

Цей текст — це спроба поглянути на 2021 рік та згадати, яким він був для Медіалабу. 

Стисло, у цифрах

Протягом року на Медіалабі було опубліковано 151 матеріал. Загальна середня кількість сторінок усіх цих матеріалів — понад 670. Для порівняння: це обсяг «Улісса» Джеймса Джойса. Для написання усіх цих текстів до нас долучилось 49 авторів та авторок.

Ми немало співпрацювали: серед публікацій є тексти, що ввійшли до 7 проєктів. За цей рік у нас змінився редактор, який і працював із більшістю текстів та авторів й авторок.

Розлого, у словах

Перші місяці 2021 року на Медіалабі я можу лише уявляти. Тільки в середині березня, коли перша зелень тільки збиралась вкрити сонне гілля дерев, я поспішав на співбесіду в офіс Львівського медіафоруму.

А кілька місяців до того, в січні, коли ані я, ані команда LMF і не підозрювали, що зовсім скоро ми будемо працювати разом, Медіалабом опікувалась моя попередниця, Настя.

Яким був той час — намагаюсь уявити.

Січень

Перші дні першого місяця року були доволі теплими. Новорічні вихідні зостались позаду, але, мабуть, аби посмак вакацій не зникав так швидко, редакторка Медіалабу публікує матеріал про видання «Вікенд». Це гарна ідея, я б теж так зробив, якби мав під рукою такий текст. 

Дні безупинно минають. Усі свята минули. Світ (хай тільки наш, український чи галицький) повертається до звичного робочого графіку, не пересіяного додатковими вихідними.

На Медіалабі безперебійно виходять матеріали: то про користь філософії для журналістів, то про занепад локальних медіа у США, то про журналістику травми.

І навіть про те, що журналістам й журналісткам не слід забувати поїсти. І справді, не забувайте. Тексти важливі, але голодні журналісти багато текстів не напишуть.

Лютий

Світ (не лише наш, а увесь) потроху намагається повертатись в офлайн. Я уявляю, як мої колеги (які тоді ще ними не були) йдуть в офіс. Хтось добирається автівкою, хтось йде пішки. На календарі, скажімо, 4 лютого.

Десята тридцять. В офісі починається нарада. Одна із 272 нарад, що відбулись протягом року.

Усі по черзі діляться новинами та планами з власної робочої сфери: комунікаційний відділ, проєктний, інші. Черга доходить до редакторки Медіалабу, яка, скажімо, розповідає про план публікацій. Мовляв, сьогодні у нас матеріал про наслідки закриття ньюзрумів. Після цього — матеріал про те, як писати про спорт і коментувати його, а через тиждень — добірка історій про те, як робота допомогла знайти кохання

Нарада завершується, всі поринають у роботу. Перед редакторкою Медіалабу — черговий текст, який слід вичитати. Поміж цим — комунікація з авторами, опрацювання тем, робота із соцмережами.

У такому ритмі минає лютий.

Березень

Важко сказати, коли це сталось. Нехай це буде початок березня. Моя попередниця відчуває, що потребує змін. Я не знаю, як було насправді, але мені хочеться думати, що причина була саме такою.

Певною мірою березень теж став часом підсумків: Настя підсумовує свою роботу, упорядковує таблиці, збирає всі необхідні файли. Аби передати їх своїй наступниці. Чи наступнику.

Збирає публікації, якими ще займається сама: про те, чого бояться редактори, про мовчання вареників, про завоювання лояльності аудиторії та про «Читомо».

В один із таких робочих днів, коли перша зелень тільки збиралась вкрити сонне гілля дерев, до офісу навідується один із претендентів на посаду редактора Медіалабу. Відбувається співбесіда. Одна з багатьох.

Час змін уже на порозі. 

Квітень

Можливо, хтось думав, що це жарт. Першого квітня Медіалаб оголошує про зміну редактора і публікує про нього матеріал. Себто про мене. Це один з перших текстів, які я редагував.

Тепер мені смішно: я редагую один із своїх перших текстів, у якому розповідається про мене і який я маю опублікувати 1 квітня. Я не подобаюсь собі на фото. Мені здається, що у тексті немає якогось важливого факту про мене. Я хвилююсь. Саме тому думаю про усі ці речі.

І паралельно вичитую цей матеріал. Роблю це кілька разів. Віддаю, побоюючись, що щось проґавив.

Увесь квітень я отримую цінний досвід: мені допомагає Настя, а також Отар і Люда, які раніше також опікувались Медіалабом. Я вчусь, редагую і публікую свої перші тексти: матеріал про журналокниги, про Donbas Frontliner та неформальну освіту.

А також про те, скільки отримують фрилансери й фрилансерки. Про цей текст варто згадати окремо. Адже він став моїм бойовим хрещенням.

Цей матеріал викликав багато реакцій у соцмережах. Зокрема й негативних. Позаду — перший тиждень мого редакторства. Я не те, що не призвичаївся, — я досі не до кінця усвідомив, що є редактором Медіалабу. А тут з усіх сторін починає прилітати. Ще й сайт починає працювати неправильно і постійно приховує одне із зображень з цього матеріалу. 

Я намагаюсь імпровізувати, однак без порад колег не обійтись. Якби не вони, то я, мабуть, десь би помилився і прокомунікував цю ситуацію не так, як слід.

І так, це та частина тексту, у якій я вперше дякую своїм колегам: дякую!

Квітень минає. Прислухаючись до весняних вітрів, що заплутуються у свіжій, ще трохи непевній зелені, я поспішаю в офіс Львівського медіафоруму. Але тепер уже не як претендент, а як редактор Медіалабу. Похрещений у професію перехресними вогнями фейсбука!

Травень

Стало спокійніше і звичніше. Але було відчуття, що щось не так. Через тиждень-два я зрозумів, чому те відчуття було: Lviv Media Forum 2021 цьогоріч мав відбутись у серпні, а не в травні, як це зажди було раніше.

Через те, що я кілька разів був волонтером на LMF, це вже стало звичним: Львів, травень, LMF. Але саме тоді, коли я став частиною команди, все мало відбутись інакше.

Тому поки робота йде звично: комунікація з авторами й авторками, навчання, редагування і так далі. У травні я публікую свій перший матеріал як автор. Хай це і переклад, а неавторський текст. Непоганий початок.

Мабуть, частина читачів й читачок цього не помітили, однак у травні трапляється те, що стало для мене цінним уроком. Так, це поразка, про яку я писав на початку тексту. 

Я не встигаю підготувати текст до публікації. В один із визначених днів для публікацій на Медіалабі не виходить матеріал. Ментально я повертаюсь у квітень: страшенно хвилююсь.

Але переборюю себе і намагаюсь виристалізувати з цього досвід. Більше такого не трапляється до кінця року. 

З травня я починаю не просто працювати з матеріалами, а й думаю над тим, що я можу зробити для того, аби Медіалаб став кращим. Тим часом на сайті з’являється більше публікацій: продовжується цикл матеріалів про музичні медіа, який почався у квітні з тексту про Neformat; з’являються матеріали по програмі про журналістику рішень для локальних медіа, а також перші публікації авторок з нової хвилі, як я це називаю. Але про це дещо згодом. 

Червень

Починається літо, а з ним і сезон відпусток. У нас (як виявляється, традиційно) падають перегляди. Я метушуся і вже не менш традиційно хвилююсь. Думаю, що роблю щось не так. Тут я вкотре дякую колегам, які кажуть, що літнє падіння показників — це нормально.

Однак ми всі розуміємо: слід старатись.

Ми, тобто я та автори й авторки Медіалабу, стараємось. У червні виходять класні матеріали: про взаємодію бізнесу і соціальних проєктів, про те, як писати про нудні події, про візуальну частину журналу «Локальна історія», про білоруські соціальні проєкти.

Також з’являється більше матеріалів про культурні видання. Наприклад, про Daily Metal.

Паралельно я намагаюсь перечитати понад сотню відповідей, які ми отримали на форму для пошуку нових авторів та авторок. 

Липень

І ось, у липні починають виходити матеріали нових авторок (бо вся Нова хвиля, як я її називаю, — це жінки). Ще зовсім нещодавно я читав їхні заявки, а тепер працюю з їхніми матеріалами. Серед перших матеріалів нових авторок — про інфотеймент, про артзін «Грішниця», про передплати онлайн-медіа і досвід видання «Волинь Online» у цій справі. 

Ще один важливий матеріал, який виходить у липні — про ситуацію в Білорусі. Нам здається, що те, що відбувається там у той час, — це вершина абсурду. Але, на жаль, ні. Цей абсурд триває й досі, повсякчас здіймаючись на нові вершини.

Попри це ми зберігаємо спокій і готуємось до VIII LMF.

Серпень

Серпень стрімко минає за активною підготовкою до Медіафоруму і поточною роботою. Окрім матеріалів про спікерів та спікерок цьогорічного LMF виходять матеріали про нон-фікшн в Україні, про маніпуляції з фотографіями та  про проблеми, з якими мають справу спортивні журналістки.

Але цей місяць минає надто стрімко. Здається, він щойно почався, а ось уже зостається кілька днів до Медіафоруму і ще безліч роботи з його підготовки, до якої залучені всі.

Настає головна подія нашого року. Три наймедійніші дні в році. Це перший за два роки Медіафорум, що відбувається наживо. На нього приїхало 35 іноземних спікерів та спікерок з 14 країн світу.

Я ходжу і розпитую гостей, учасників та спікерів про їхні враження. Висновок такий: люди скучили. Їхні відгуки та оцінки (а цьогорічний Медіафорум був оцінений на 9 з 10) ще довго неймовірно тішать усю команду LMF. 

Вересень

Осінь Медіалаб починає із тексту промови Мирослави Барчук на LMF 2021. Як на мене, це дуже важливий текст, бо нагадує, для чого ми всі тут. 

Мені як редактору було важливо, щоби цей матеріал залишився не лише у пам’яті тих, хто був на LMF, а й у нас на сторінці. Аби до нього можна було повернутись чи повернути когось, якщо трапляться часи зневіри. 

Яким був вересень? Я б сказав, що цілком медіафорумним. Це був місяць-посмак LMF та місяць публікацій з LMF.

Вересень, який почався із сильного тексту, слід було завершити таким же матеріалом. Так і сталось: ми опублікували матеріал про досвід італійської журналістки Франчески Боррі у висвітленні пандемії коронавірусу. Вона каже, що це було гірше, ніж висвітлювати війну. 

Жовтень

Другий місяць осені був куди спокійнішим та плавнішим у порівнянні з вереснем та серпнем. Це був той час, коли вся наша команда врешті змогла повнстю видихнути після LMF. 

Медіалаб надалі публікував матеріали з LMF, але менше, аніж попереднього місяця. Медіафорумні публікації були розбавлені матеріалами про фактчекінг, авторське ліво, New Yorker з Донеччини й те, як брати інтерв’ю у лікарів

Листопад

Жовтнева розміреність та плавність переросла у листопадову. Я завершував із публікаціями з LMF, серед яких варто згадати матеріали про досвід роботи білоруських медіа за кордоном, про співпрацю заводів та медіа та стратегію безпеки для журналісток, що працюють у країнах Східного партнерства. 

Листопад — це той місяць, про який зазвичай немає що сказати. Я давно так думаю. Оголений, холодний і мокрий світ. Вітер, який навесні лагідно чіплявся за першу зелень, тепер завиває посеред гілля, не вкритого ні листям, ні снігом. Хочеться спати й нічого більше. Але час цей (як і будь-який) минає. І ми вже майже тут, у цьому грудні.

Грудень

Грудень на Медіалабі починається із закривання гештальтів. Ще влітку у нас була дискусія про не/потрібність тестових завдань. Тоді у пості ми обіцяли підготувати матеріал на цю тему. Ну, таки зробили. Щоправда, пізніше, аніж ми спершу планували.

Публікуємо ще один матеріал, який загубився в часі — розмову з Олегом Криштопою у співпраці із МАЧ.

Цей грудень став для нас часом співпраць: ми публікуємо матеріал про креативність разом із Nebo Ideas Agency, а також розмову Наталі Гуменюк з Пітером Померанцевим у співпраці з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. 

А одразу опісля починаємо з Лабораторією ще один проєкт — «Медіа проти поляризації: історії успіху з того боку Атлантики». Це 4 матеріали, які підготувала Наталя Гуменюк за підсумками свого дослідження маніпуляцій, поляризації та пропаганди. Це потрібні й важливі тексти. Вони увійшли у мій особистий топ року і я дуже раджу їх прочитати. 

І ось ми тут, у тепер-і-зараз. Я сиджу біля вікна й дивлюсь на новорічний дощ, шукаючи поміж його крапель хоча б крихту святкового настрою. Я роблю це в ті миті, коли відриваюсь від написання і вичитування цього тексту. 

Та попри погоду, попри текст, який ніяк не давав дописати себе (але таки програв цю битву!), попри усі інші негаразди, надумані й не дуже, я маю непереборне відчуття, що все буде добре. Не знаю, звідки у мене стільки оптимізму. Але нехай. Розповідаю про нього тут і сподіваюсь, що він якось передасться усім, хто читає ці слова.

Інше відчуття, яке у мене зараз є — це відчуття вдячності. І тому саме подяками я завершую цей текст.

Насамперед дякую усім авторам та авторкам, які були та залишаються з Медіалабом. Без вас цього всього не було б.

Дякую усім, хто читає Медіалаб. Без вас би не було сенсу усе це робити.

Дякую своїм колегам, які підтримували, розуміли й завше знаходили пораду чи добре слово, коли це було необхідно.

Дякую усім, з ким Медіалаб співпрацював проєктно. Ця сродна праця була не лише роботою, а й задоволенням!

Врешті, дякую всім, хто дочитав до цього місця. Справді, ви молодці!

З Новим роком та святами! Бережіть себе та медіа здорової людини!
До скорої зустрічі на сторінках Medialab.Online!

Головне зображення: Markus Winkler

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.