Саме тому на тбіліському медіафорумі виступають тільки росіяни.

«Путин, забирай своих тролей!» — такий плакат тримав у руках один із активістів, які прийшли 4-го вересня під готель «Вере Палас» у Тбілісі. Інші грали на музичних інструментах. Натовп згуртувався навколо столу із чарками і наїдками. Так, із музикою і частуваннями, зустрічали гостей Міжнародного південнокавказького медіафоруму. Це, мовляв, був шарж на грузинську владу, яка, на думку активістів, саме так вітає у себе вдома «окупантів і рабів Путіна».

Що не так із південнокавказьким медіафорумом і до чого тут Путін? Тема форуму — «Роль ЗМІ у зміцненні довіри в регіоні». Його організували, щоб «об’єднати на одному майданчику провідних експертів в галузі медіаіндустрії, журналістів, представників влади та блогерів з Грузії, Росії, Азербайджану та Вірменії». Це офіційна версія. І вона стає проблемною уже тоді, коли хтось вирішить зазирнути у програму форуму, зокрема погляне на заявлених у ній спікерів. Вони такі:

старший науковий співробітник Московського інституту міжнародних відносин;

професор Московського інституту міжнародних відносин;

заступник голови спілки журналістів Росії;

науковий співробітник одного з інститутів російської академії наук;

президент Міжнародної ради асоціації дослідників російського суспільства;

керівниця російського політологічного центру;

політичний оглядач із видання «Россия сегодня»;

головред газети «Північна Осетія»;

військовий оглядач російського інформаційного агентства «ТАСС» (розшифровується як «Телеграфное агентство Советского Союза»);

заступник керівника грузинської філії «Россия сегодня»;

Це всі спікери медіафоруму, інших у переліку немає. Всі вони представляють інституції, які розташовані в Росії і працюють на неї. Тобто на медіафорум у Грузії запросили (привезли?) «провідних експертів в галузі медіаіндустрії, журналістів, представників влади та блогерів з Грузії, Росії, Азербайджану та Вірменії», які мали послухати виступи російських науковців і дослідників про те, як «зміцнювати довіру в регіоні», наприклад, тренінг «ЗМІ та воєнно-політичні процеси на Кавказі»?

Акція протесту проти російського медіафоруму в Тбілісі, 5 вересня, 2018. Фото: Торніке Мандарія, JAMnews

Їдемо далі. Організували  ̶р̶о̶с̶і̶й̶с̶ь̶к̶и̶й̶  медіафорум російський політологічний центр «Північ-Південь», прес-клуб «Співдружність» та газета «Грузія та світ» на гроші з Фонду президентських грантів. Президент, який роздає гранти, — це президент Росії. До речі, один із організаторів форуму, прес-клуб «Співдружність», також фінансується фондом Путіна. Цей прес-клуб, мовляв, об’єднує молодих професіоналів-гуманітаріїв, щоб вони обмінювалися досвідом та втілювали спільні проекти в Росії і поза нею. А видавець газети «Грузія та світ», Олександр Чачія, у ЗМІ часто титрований як грузинський політолог, вважає, що роль Росії у сучасному світі — це «роль країни-носійки великої ідеї, країни, яка пропонує світові альтернативний шлях розвитку». Чи не за цю позицію Чачію спершу нагородили Орденом дружби (2008), а потім Орденом пошани (2014) за наказом президента РФ. До речі, цитата Чачії про роль Росії в сучасному світі взята із «Комсомольської правди. Крим». Інтерв’ю з ним опублікували там у червні 2014-го.

І що, попротестували і розійшлися? Не зовсім. Чотирьох спікерів медіафоруму взагалі не пустили на територію Грузії, оскільки раніше вони порушили грузинське законодавство і в’їжджали на територію Абхазії та Південної Осетії з Росії. Один із цих чотирьох — редактор газети «Північна Осетія» Алан Касаєв. Він вийшов на зв’язок із учасниками форуму через скайп. Поведінку «органів деяких держав» назвав «дивною і часом незрозумілою»: «Я в Грузії бував багато разів, востаннє 12 днів тому, і ні під які заборони не підпадав!» Однак до таких труднощів журналісти мають бути готові, вважає Касаєв і радить, як обійти дивну і незрозумілу систему: «Ми в Росії навчилися обходити такі складнощі журналістською хитрістю та кмітливістю, в тому числі наявністю двох паспортів». Так, каже Касаєв, з одним паспортом подорожуєш до Вірменії, з іншим до Азербайджану. Ситуації, коли журналістів не пускають до якоїсь країни, на його думку, заважають їм працювати, але «долати їх якось треба». Ще один спікер, який летів до Грузії, але не потрапив на форум, віз зі собою «отєчєствєнниє стєрєотіпи» — горілку та ікру. Не довіз.

І хто що сказав про цей медіафорум? Коаліція «За євроатлантичну Грузію», яка об’єднує кільканадцять недержавних організацій — активісти з яких і протестували в день початку медіафоруму, — назвала медіафорум актом гібридної війни Росії проти Грузії. Так само вважає керівниця центру досліджень економічної політики Ніно Евгенідзе: «Те, що головний спонсор медіафоруму фонд Путіна, а експерти державні журналісти з Російської Федерації, свідчить про серйозність питання. Гадаю, крім резонансу в суспільстві, має бути і реакція від влади, позаяк цей захід не можна розглядати тільки в контексті свободи слова. Я вважаю, що ми стаємо свідками одного з епізодів інформаційної війни Росії проти Грузії».

Дослідник Фонду розвитку медіа Софо Гелава вважає, що, організовуючи у Грузії різноманітні заходи, російська влада намагається примирити місцевих мешканців із окупацією: «Журналісти мають побудувати мости і ми маємо товаришувати, але тільки на продиктованих Росією умовах. Педалювання цих тем, за задумом організаторів медіафоруму, має знизити градус напруги в нашому суспільстві щодо російської окупації».

Політичного оглядача «Россия сегодня» Дмітрія Косирєва на вході до готелю, де мав відбуватися форум, запитали, як він уявляє майбутні відносини між Грузією і Росією, коли російські танки розташовані за 30 кілометрів від Тбілісі. На це журналіст відповів, що приїхав на форум обговорювати професіоналізм і «абсолютно не повинен уявляти, де стоять наші танки». Також він сказав, що Росія підтримає Абхазію та Південну Осетію, якщо ті «захочуть змінити свій статус». Політолог Алєксєй Малашенко, теж гість форуму із Росії, однак, сказав, що навіть Навальний у статусі президента Росії не повернув би Абхазію Грузії. Крім того, Малашенко закликав жити дружно: «Все може перемінитися за однієї умови: якщо Росія перестане існувати. Але на сьогодні все є так, як є, подобається вам це, чи ні. Наші онуки, може, й вирішать ці питання, а поки що живімо дружно, будемо торгувати».

Ще один із гостей форуму, науковий співробітник Московського державного інституту міжнародних відносин Алєксєй Токарєв, вважає, що, як би не ставилися в Грузії до Росії, «обривати спілкування не тільки неконструктивно, але й небезпечно». Мовляв, розмова це завжди краще, ніж мовчанка. Алєксєй також шкодує, що внаслідок інциденту на форумі «можливість розмови з адекватною Грузією втрачена» і що «це працює проти спільних інтересів щодо встановлення стабільності на Кавказі».

Натомість представниця міністерства закордонних справ Росії Марія Захарова ствердила, що спроби зірвати діалог між Росією та Грузією приречені на провал спілкувалися, спілкуємося і будемо спілкуватися.

Виконавча директорка центру «Північ-Південь», який відповідав за організацію медіафоруму, Анжеліка Трапєзнікова, вважає, що звинувачення в пропаганді на адресу форуму «прозвучали дивно, адже програма була відома заздалегідь». Також їй незрозуміло, чому «одних “пропагандистів” впустили в країну, а інших ні». Анжеліку здивував ажіотаж довкола форуму, позаяк на ньому всього лиш планували обговорювати професійні журналістські питання, а не «конфліктні теми». Підсумки медіафоруму на сайті центру «Північ-Південь» підбили так: «У відносинах між державами “будувати мости” — концепція, більш затребувана у суспільстві, ніж “будувати стіни”». Залишається хіба з’ясувати, якому саме суспільству ця концепція потрібна.

Під час форуму виступив журналіст телеканалу «Об’єктив» Валерій Кварацхелі, «який ненадовго відвідав заключний день форуму». Він звернувся до гостей із Росії: «Те, як вас вчора зустрічали, — це аморальність і дурниця, і більше нічого! Ніби з Росії журналісти чи будь-хто інший не мають права приїхати сюди і поговорити з грузинами, тим паче, що в нас — величезні проблеми. Ви сказали, що це все якийсь радянський провінціалізм, але, перепрошую, де ви побачили СРСР, якщо тут уже 30 років як не пахне СРСР. Це — не радянський провінціалізм, це американське нахабство і провокація! Чому ви не можете прямо про це заявити?! Тому що шоу вам американці влаштували, вони профінансували цих блазнів. Це відбувається тому, що у вас тут немає бодай маленької групи, яка би працювала над тим, щоб між нашими країнами були хороші теплі відносини».

До речі, телеканал «Об’єктив» пов’язують із партією «Альянс патріотів», однією з трьох, які на виборах 2016 року подолали п’ятивідсотковий бар’єр. Ця партія знана своєю антизахідною риторикою. «Редакційна політика «Об’єктива» цілком суголосна з партійними інтересами: під час виборчої кампанії прямо закликали голосувати за «Альянс патріотів». Практично в усіх програмах представники цієї партії брали участь і приймали компліменти від ведучих. Поряд із прославлянням лідерів Альянсу на цьому каналі часто лунає критика на адресу Заходу та російський наратив», — пишуть на сайті Jam news.

Ключові меседжі проросійського дискурсу у цій ситуації такі:

  • Досить циклитися на Південній Осетії та Абхазії (перекладається як «у вас немає шансів щось змінити»).
  • Треба спілкуватися (перекладається як «ми розказуємо, ви слухаєте і погоджуєтеся», діалог дорівнює монолог).
  • Не спілкуватися небезпечно (перекладається як «можемо окупувати ще якусь шматинку вашої країни, якщо будете пручатися», імовірне «пожвавлення конфронтації»).
  • Окупація вам наснилася (наші танки є, але їх немає приклад шизофренії у пропаганді).

Однак грузинам нічого не наснилося. І є достатньо свідчень, що в Грузії є не одна «маленька група, яка би працювала над тим, щоб між Грузією та Росією були хороші теплі відносини».

Чи не тому ключовий меседж передвиборної кампанії кандидатки у президентки Грузії Саломе Зурабішвілі від Росії треба захищатися: «Головним переконанням, метою і мрією моєю і моєї сім’ї було, є і буде захист свободи і незалежності Грузії від Росії. Моє ставлення до Росії, якщо це ще потрібно пояснювати, не змінюється вже 60 років. Росія окупант і агресор, можу повторювати це безкінечно». Саломе народилася у Франції в родині грузинських політичних емігрантів, а в 2004-2006 роках керувала у Грузії Міністерством закордонних справ.

Чи й не тому, що в Грузії є не одна «маленька група, яка би працювала…», віце-спікер грузинського парламенту Сергі Капанадзе вважає, що останнім часом у країні активізувалася російська пропаганда і політика «м’якої сили»: «Це виявляється не тільки в появі політичних партій, які не приховують своєї прокремлівської спрямованості, а і в діяльності фондів та неурядових організацій, які поділяють ідеї Москви. Крім того, загалом посилилися проросійські настрої серед населення Грузії». Ці слова реакція політика на вихід на грузинський ринок російської медіакомпанії НТВ+.

Віце-президент організації «Атлантична рада Грузії», колишній замміністра оборони Бату Кутелія вважає, що вихід на ринок російського ЗМІ зашкодить національній безпеці Грузії: «Російські медіа не звичайні медіа, які існують в демократичному світі. Російські медіа це досить впливовий і потужний інструмент гібридної війни. Відчиняти двері перед такою російською зброєю, коли Грузія перебуває фактично у стані війни із Росією, значить зашкодити національній безпеці. Держава має вжити відповідні політичні заходи, щоб російська зброя не могла вільно оперувати в Грузії». А ще, за звітом Служби державної безпеки Грузії, Росія, тероризм і права людини в Абхазії та Південній Осетії — це головні виклики, із якими державазіштовхнулася у 2017 році.

«Грузинська держава не протистоїть системним відлагодженим механізмам російської гібридної війни», вважає Георгій Оніані, представник грузинського філіалу Transparency International. Саме у Transparency International провели дослідження під назвою «Анатомія грузинського неонацизму». За його результатами, напряму встановити, хто дає гроші неонацистам, не вдалося, однак лідери цих організацій бувають пов’язані з Росією чи отримують звідти гроші. Наприклад, один із очільників «Об’єднання національних сил» Дмітрій Лорткіпанідзе, донедавна грузинський політик, у 2013 році став головою грузинсько-російського центру імені Примакова. Цей центр був заснований Фондом імені Горчаковаорганізацією, яку створило міністерство внутрішніх справ Росії за наказом президента Мєдвєдєва у 2010-му. Центр імені Примакова, поміж іншого, організовує в Грузії безкоштовні курси російської мови. Автор дослідження про анатомію грузинського неонацизму Мамука Андгуладзе каже: «Ми всі сміємося, чому ці маргінальні групи фінансує Росія. Тому що вони визначають наш порядок денний, диктують, про що ми будемо говорити».

Російський фонд Горчакова також фінансує захід під назвою «Кавказький діалог». Цьогоріч такий відбувся 9-14 вересня у Карачаєво-Черкеській республіці. Спілкуватися там мали про «традиційні і нові ризики безпеки, проблеми екстремізму і тероризму, можливі опорні точки співпраці, особливу роль публічної дипломатії» тощо тощо. Запрошували представників із Абхазії, Азербайджану, Вірменії, Грузії та Південної Осетії та російських регіонів.

Фонд Горчакова покрив витрати на проживання і обіцяв сприяти громадянам Грузії із російською візою. А для тих, хто хотів отримати гроші і на квитки, пропонували взяти участь у конкурсі есеїв. Одна з тем — інтеграційні процеси кавказького регіону. Куди регіон має інтегруватися, не уточнювали.

Центр імені Примакова, дочірня організація російського Фонду Горчакова, у 2014 році за власний кошт возив грузинських журналіст у Росію, щоб вони там обговорили грузинсько-російські стосунки. Того ж року у центрі презентували доповідь «Російсько-грузинські відносини: в пошуках нових шляхів розвитку».

Сторінка Центру Примакова у фейсбуці вподобала інші організації, яких «немає у Грузії». Наприклад, Спілку російської молоді Грузії, Російський вірмено-грузинський альянс (на обкладинці цієї спільноти, як не дивно, фото Кремля), Центр правового захисту російських співвітчизників у Грузії тощо.

Маленьких, середніх і більшеньких груп, «які би працювали над тим, щоб між Грузією та Росією були хороші теплі відносини», у Грузії достатньо. Небезпечні вони якраз м’якістю своєї сили, як кажуть у Грузії: це не танки, не міни і не зелені чоловічки. Їхню діяльність помітно не завжди, а дочасні скандали навколо них ущухають порівняно швидко і безслідно. Грузинська влада обмірковує закони, які б обмежили російський контент на грузинському медіаринку частково або взагалі. Хоча деякі політики, наприклад віце-спікер парламенту Гія Вольський, переконані, що ніякий російський контент не змінить думку грузинського суспільства про те, «що частина грузинської території окупована».

 

Також із цього циклу: Всі за Яна // В усьому винні мігранти // Польсько-польська війна // Даля Грибаускайте і гончі пси // Це ваше останнє запитання // Церква, розвідка, магнати

Матеріал створено в рамках проекту Львівського медіафоруму «Підтримка сталого демократичного розвитку через виховання нової генерації журналістів». За підтримки Вишеградського фонду (Visegrad Fund)

The publication is created in terms of Lviv Media Forum project “Support a Sustainable Democratic Development Through Cultivating New Generation of Journalists”. Supported by Visegrad Fund

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.