FavoriteLoading 

Львівські медіа висвітлювали перипетії рідного сміття адекватніше за загальнонаціональні. Редактори розповідають про свої підходи до цієї теми.


Поки загальнонаціональні ЗМІ розганяють «зраду», львівські медіа намагаються шукати конструктив у сміттєвій темі. Шукають, бо мусять – втома від констатації безпорадності місцевої влади та пошуків винних сягнула того рівня, коли нічого, крім роздратування, не викликає. Залишається або тупотіти на місці, випускаючи пару та втрачаючи читачів, що вже втомилися від новин про сміттєві проблеми, або експериментувати.    

Тема львівського сміття є актуальною вже майже рік, відколи сталась трагедія на Грибовицькому сміттєзвалищі. Ця тема цікавила і львівські ЗМІ, і загальнонаціональні. З першими все зрозуміло – їхнє призначення висвітлювати те, що хвилює містян, а проблема сміття не просто хвилює, а є однією з головних. Загальнонаціональні медіа теж не можуть мовчати, адже питання вийшло за межі регіону, як власне, і саме сміття. Та от підходи і акценти суттєво різняться. Виміри висвітлення проблеми ілюструють два одвічні питання – «хто винен?» і «що робити?». І поки загальнонаціональні ЗМІ шукають винних, львівські медіа шукають шляхи вирішення проблеми.

Великою мірою те, як до ситуації, що склалася, ставляться загальнонаціональні медіа, може відобразити їх риторика: «сміттєвий скандал» (ICTV), «сміттєва епопея», «проблема з душком», «невловимі каравани фур з львівськими номерами їздять усією Україною», «безкінечні сміттєві мандри», «вже майже рік каравани сміттєвозів ловлять по всій Україні», «активісти організовують чергування, щоб не допустити появи в деяких регіоні сміттєвозів Садового» («Інтер»), «зачароване львівське сміття», «гори непотребу на вулицях тільки зростають. На місцевому рівні з проблемою борються, що мокре горить» (5 канал) тощо.

Зрозуміло, в закидах на адресу львівської влади є чимало справедливих зауважень, але й пересмикувань не бракує. Лейтмотивом багатьох матеріалів є тези про неспроможність місцевої влади самотужки дати собі раду з міськими відходами, критика з боку урядовців і навіть президента, прив’язка до блокади торгівлі з окупованими територіями, небажання приймати львівське сміття на полігонах інших регіонів. Загальна тональність гнітюча, матеріали, де звучать ідеї про те, що робити, щоб вирішити ситуацію, можна перерахувати на пальцях.

Місцеві ЗМІ вже пережили кризовий момент, коли питання «хто винен?» домінувало над здоровим глуздом. У них з’явилося розуміння, що потрібно не шукати винних (хоча це не означає, що ніхто не має бути покараний за колапс у місті), а працювати над тим, щоб зменшити кількість сміття і раціоналізувати його збирання й переробку.

Матеріали про те, як сортувати й куди вивозити сміття, збирають тисячі переглядів. Такий попит породжує пропозицію – майже всі місцеві медіа пишуть про ініціативи, що мають на меті зменшити кількість відходів (наприклад, Zero Waste Lviv), про досвід конкретних людей чи установ. Блогери й місцеві громадські активісти дають поради, діляться труднощами та лайфхаками. Твоє місто, Zaxid.net, Lviv.com, Wz.lviv.ua, dyvys.info неодноразово писали не просто про проблему сміття, але і про можливості її вирішення, зверталися до світових практик і аналізували, як їх можна втілити у Львові. Онлайн-радіо «Сковорода» запустило цикл програм про сортування й переробку сміття  «Чистий четвер».   

Це корисна тенденція, адже часто львівські ЗМІ приділяють більше уваги загальноукраїнським подіям і проблемам, забуваючи про міські ініціативи. Прикро, що сплеск цікавості до місцевої тематики дала така, на перший погляд, неприємна тема, але ситуація в цілому вселяє надію. І передусім оптимізм щодо місцевих ЗМІ, які увійшли у фазу пошуків конструктивного вирішення проблеми. Головне завдання ЗМІ – не навішувати ярлики, не шукати винних, а допомагати аналізувати ситуацію і надавати інформацію, що допоможе вирішити проблему. І поки на «Інтері» звучать жахалки про невловимі сміттєвози, місцеві медіа долучаються до вирішення, а не роздування проблеми.

Відмінності у поданні матеріалу різними львівськими ЗМІ ґрунтуються на загальній редакційній політиці, на спрямуванні ресурсу. Наприклад, інформаційні аґенції та новинні сайти більше зосереджуються на новинних матеріалах, видання, менш скуті форматом, – на життєвих історіях і конкретних порадах. Одні свідомо уникають політики у висвітленні цієї теми, комусь через гостроту певних аспектів (відсутності ділянки під сміттєпереробний завод, проблеми з вивезенням відходів у місті) бракує ресурсів для написання ґрунтовних практичних матеріалів про сортування тощо.

Загалом можна виокремити кілька тенденцій у висвітленні теми:

Бажання вийти за межі журналістики й запропонувати не так інформування, як готові рішення. Зокрема, «Твоє місто» проводить офлайнові дискусії навколо проблеми, «Дивись.info» планує робити відеоуроки з тренінгів ініціативи Zero Waste Lviv. «У нас для читачів або конкретні новини, або інформація про те, як читач може змінити ситуацію носити з собою торбинки, не брати стаканчики, сортувати сміття» говорить редакторка онлайн-видання lviv.com Оксана Брошнівська. Фактично всі видання пропонують практичні поради щодо того, як сортувати, переробляти, повторно використовувати відходи тощо. З огляду на повільні темпи вирішення проблеми з вивезенням і переробкою сміття, це ще довго буде актуальним.

Передозування темою сміття. «Іноді здається, що ми приділяємо цій темі забагато уваги, бо всі ці тексти проходять через нас (хоча читачі побачили один матеріал і могли не побачити інший, тому у них може й не скластись враження «передозу»). В редакції часто відчувається втома від теми, хоча ми розуміємо, що актуальність не спадає, тому продовжуємо цю роботу»,  коментує головна редакторка «Дивись.info» Валерія Дубова.

Попри те, що тема на слуху вже майже рік, місцеві журналісти самі визнають, що вона розкрита ще не повністю: лишилися білі плями. Причиною є закритість міської влади, небажання давати чіткі відповіді на конкретні питання, пов’язані насамперед з фінансовими аспектами. «Навіть нам, попри нашу залученість, не вдається повноцінно розповісти читачам, що ж насправді відбувається зі сміттям у Львові. У цьому міська, обласна та центральна влада демонструють абсолютну закритість, складно отримати вичерпні відповіді на запити, які стосуються господарки, натомість блискавично надходять політичні заяви про те, хто винен і так далі. Це стосується коштів, звітів, планів»,  – розповіла головна редакторка «Твого міста» Світлана Жаб’юк.

За словами головної редакторки інформаційної агенції ZIK Тетяни Вергелес, дуже бракує фахових фінансових звітів, які б могли дати уявлення про те, звідки і куди йдуть «сміттєві» кошти: «Менше вдається розкривати читачам фінансові нюанси діяльності перевізників сміття, обертання коштів у сміттєвому бізнесі, роль у цьому Львівської міської ради. Так є не через «меншу увагу» журналістів інформаційного агентства до цих питань, а через закритість влади: ми не можемо домогтися відповідей на свої офіційні, письмові запити з цих проблем».

Головний редактор «Ратуші» Микола Савельєв акцентує на ще одному не висвітленому аспекті: «Бракує матеріалів і коментарів спеціалістів щодо реального обліку сміття, якого просто не існувало. Спеціалісти коментувати цього вперто не хочуть, бо власне тут і прихована корупційна складова».

Валерія Дубова із «Дивись.info» наголошує, що важливою є перевірка інформації активістів про скидання сміття, адже не раз траплялися фейки. Про брак перевірених джерел говорить і Микола Савельєв.

Одним із найяскравіших прикладів браку фактчекінгу є історія з «виявленням» тифу в одному з районів Львова, на Левандівці, у вересні 2016 року. У соціальних мережах з’явилося фото, на якому було зображено невивезене сміття і табличку «Обережно, виявлено «тиф». Деякі видання почали розбиратися у ситуації, проте чимало львівських, за ними загальноукраїнських, а згодом і російських засобів масової інформації одразу поширили інформацію, не перевіривши як слід ані самого факту, ані того, хто і як поширив інформацію. Дійшло до курйозу – за словами одного з видань, інформацію поширив «місцевий житель, голова ГО «Всім не вгодиш» (звісно, такої організації насправді не існує). Людина має право написати на своїй сторінці в соціальній мережі все, що завгодно, обов’язок журналіста – перевірити інформацію і подати її максимально коректно. І якщо для львівських та загальноукраїнських видань висвітлення цієї історії стало виявом недбалості, то російські ЗМІ використали її в інформаційній війні.  


Матеріал підготовано в рамках Українського медійного проекту (У-Медіа), що виконується міжнародною неурядовою організацією «Інтерньюс» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).