FavoriteLoading 

Розпал сміттєвої кризи у Львові. Віче, зібране прихильниками мера, на площі Ринок. Виступи Андрія Садового і голови фракції «Самопоміч» у Верховній Раді Олега Березюка. Публікація повних текстів промов. З одного боку, можна було би запитати – навіщо публікувати, яка інформаційна цінність? Збалансованість? В чому, власне, новина? А це і не є новина, оскільки тексти виступів перетворилися на публікації в блогах. Для них стандарти новинної журналістики не є вимогою. Виходить, блог – альтернатива новинній журналістиці, інструмент для тих, хто прагне бути почутим і не хоче обмежувати себе правилами. А також спосіб для ЗМІ обійти суху подачу і привернути увагу читачів.

Політики активно використовують майданчики, які їм пропонують засоби масової інформації. Звичайно, активізується цей процес безпосередньо перед виборами – тоді і телевізійні, і друковані, і онлайн-ЗМІ переповнені програмами, згадками, закликами, обіцянками. В міжвиборчий період чимало політиків продовжують активну медійну діяльність, і в цьому їм допомагають різні майданчики, в тому числі і блоги.

Політики, як загальноукраїнські, так і львівські, активно використовують соціальні мережі для просування своїх ідей, спілкування з прихильниками і опонентами. Зрештою, деякі з них і вийшли з соцмереж, як, наприклад, Ігор Зінкевич, що зумів конвертувати популярність спільноти «Варта-1» і свою активність у ній у голоси на виборах до Львівської міської ради, балотуючись від партії «Укроп». Блоги на сторінках онлайн-видань мають дещо інший формат – менше переходів на особистості у спілкуванні з читачами, натомість можливість охопити публіку, яка або не користується соціальними мережами або є упередженою до них.

Рубрика «Блоги» є у переважної більшості львівських онлайн-ЗМІ. У кількох видань ця рубрика має іншу назву («Твоє місто» публікує «колонки», «Форпост» – «репліки»), але схоже наповнення. Десь кілька десятків дописувачів-політиків (Zaxid.net, «Вголос»), десь –одиниці (zik.ua, Tvoemisto.tv). Переважно це львівські політики, проте трапляються серед блогерів львівських онлайн-медіа і персони всеукраїнського масштабу: Микола Томенко, Тарас Чорновіл (zik.ua), Надія Савченко, Андрій Парубій, Дмитро Корчинський, Юрій Луценко (Zaxid.net), Віктор Пинзеник («Форпост») та інші. Не один політик веде блоги водночас у декількох виданнях.

Певною мірою рекордсменом є Валерій Веремчук, депутат Львівської міської ради від «Народного контролю», що дописує на «Твоєму місті», Zaxid.net та «Вголосі», причому дописи не дублюються. Не по одному майданчику мають «свободівці» Юрій Михальчишин, Йосиф Ситник, Любомир Мельничук, згадуваний вже Ігор Зінкевич з «Укропа», народний депутат сьомого скликання від «Народного фронту» Михайло Хміль.

Якщо ж дослідити перелік блогерів у кожному з видань, подекуди стає помітною певна залежність від особи власника та його політичних симпатій. Так, серед блогерів-політиків, що дописували на Zaxid.net протягом останніх двох років, 55% становлять представники «Самопомочі» львівського чи загальноукраїнського масштабу, 50% блогерів-політиків «Вголосу» – представники ВО «Свобода». На інших ресурсах подібної переваги конкретної політичної сили немає.

Цікавою є редакційна політика видань щодо блогів. Часто політики самі надсилають дописи до редакцій, іноді – редакція знаходить щось резонансне, цікаве в соціальних мережах і публікує в цьому розділі. Тому нічого дивного, що читачі бачать в розділі «Блоги» дописи, наприклад, Петра Порошенка.

На сайті «Твоє місто» колонки-блоги адміністровані редакцією, тобто людина не може опублікувати нічого власноруч, а тільки прислати текст. Зазвичай редакція сама пропонує потенційним авторам – людям, які мають що сказати з певної важливо теми – написати колонку. Іноді це пропозиція розвинути думку, сформульовану коротко в постах у соціальних мережах, іноді, коли людина не має часу писати, журналіст записує її монолог і оформлює це в колонку. «У рідкісних випадках, коли це щось справді дуже важливе і актуальне для міста, з дозволу автора републікуємо відредагований допис із Facebook. Але загальне правило – тільки ексклюзивний контент: «колонки» політиків, які пише їхня прес-служба та розсилає всім редакціям, не приймаються. Напевно, тому серед постійних колумністів і немає політиків. З тих двох, які є в переліку, одного (Андрія Москаленка) записували телефоном, інший (Валерій Веремчук) пише ексклюзивні невеличкі пости про те, що вважає важливим для Львова», – розповіли у виданні.

Існує певна редакційна політика щодо блогів і на сайті zik.ua. За словами головної редакторки видання Тетяни Вергелес, блог – не партійна трибуна, а майданчик для цікавих, на думку редакції, суспільно-політичних тем, від знакових, гучних подій в політиці до мандрівок і рецептів покращення здоров’я. «Ми утримуємося від  того, щоб через той чи інший блог до читачів «віщав» штаб якоїсь політичної сили. Якщо пишуть політики, то спілкуємося з ними напряму, а не через прес-службу (йдеться, наприклад, про Миколу Томенка). Намагаємося не напоротися на маніпулювання, приховану рекламу, уникаємо нецензурної лексики. Теми ж для себе визначають самі блогери. Часом, просимо оновити блог, але «завдань» не даємо. З текстами по-різному: з кимось домовленість про те, що передруковуються дописи з Facebook (хоча часом тексти спочатку потрапляю на сайт ЗІКу, а потім у Facebook), без дозволів автора тексти не використовуємо; а хтось цілеспрямовано пише для ЗІКу те, що на душу лягло».

Активно коментують процеси і політичні коментатори різних рівнів: аналітики, політологи тощо. Тож ЗМІ стають своєрідними рингами. Питання юридичної відповідальності блогерів доволі розмите – немає конкретики у відповіді на питання, хто несе відповідальність за певні висловлювання: ЗМІ, блогер чи ще хтось. Тож вони стають полем не лише для інформування, а і для маніпуляцій. Один з останніх прикладів подібних процесів – активне обговорення у блогах різних видань проблем з вивезенням ТВП зі Львова, про що читайте в наступному матеріалі.


Матеріал підготовано в рамках Українського медійного проекту (У-Медіа), що виконується міжнародною неурядовою організацією «Інтерньюс» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).