Інстаграм — це робота (закреслено) життя 

П’ять історій блогерів, які знайшли себе й досягли успіху в інстаграмі.   

Інстаграм — головна соціальна мережа для молодих українців. Тут вони знайомляться, спілкуються, формують свої смаки та вподобання, стежать за новинами. Блогери й лідери думок набувають тут величезної популярності, стають справжніми зірками, а їхні сторінки збирають аудиторію, про яку вже не можуть навіть мріяти традиційні ЗМІ. Інстаграм для них — не розвага, а щоденна праця. За них змагаються комерційні бренди. Цих людей називають інфлуенсерами, тобто тими, хто впливає. Аби зрозуміти, як, на кого й навіщо вони впливають, Ганна Аргірова поговорила з п’ятьма популярними інстаблогерами. 

Ельдана Сатибалдієва, 959 тисяч читачів

Історія однієї з найпопулярніших блогерок Киргизстану розпочалося 2013 року, коли Ельдана вчилася у Малайзії. Тоді від туги за друзями вона почала знімати короткі кумедні ролики. Друзі ділилися роликами зі своїми знайомими… Так за шість років у Ельдани замість двохсот найближчих друзів набрався майже мільйон підписників. А на додачу до жартівливих роликів (вайнів) дівчина почала публікувати відео, де говорить про фемінізм та свідоме споживання. 

Інстаграм — це моя робота і життя. Я дуже багато часу проводжу там. Якщо зі мною щось станеться, я спочатку зніму сторіз, а потім розповім про це мамі. Зараз я намагаюся робити різноманітний контент на теми, які мене турбують: про екологію, права жінок тощо. 

Мій блог в інстаграмі радше емоційний, ніж інформативний. Наприклад, якщо я хочу популяризувати сортування сміття, то не буду наводити аргументи, які би переконали моїх читачів це робити. Я буду шукати емоцію, яка їх зачепить і змусить замислитися з цього приводу. 

Раніше я вважала, що не маю жодної відповідальності перед читачами. Підписавшись на мене, вони зробили свій вибір, тож це їхня відповідальність. Але зараз розумію, що маю вплив. На мою лекцію про ЛГБТ в університеті прийшли понад триста людей. Нещодавно я говорила про вплив виробництва м’яса на довкілля — за день від мене відписалися п’ять тисяч людей. 

Я не нав’язую людям свій контент. Люблю, коли людина сама випадково мене знаходить і залишається. Моя аудиторія — це люди віком 18-24 (48%) і 25-34 (29%) роки. 

Я маю помічницю. Вона опрацьовує всі запити на рекламу. Менеджерка з’явилася, коли я мала півмільйона підписників. Перший запит на рекламу був, коли набрала п’ятдесят тисяч.

Не вдавайте, що реклама у вашому профілі — це випадковість. Так, це реклама. І так, ви взяли за неї гроші. Називайте все своїми іменами.  

Діана Глостер, 222 тисячі читачів 

Батьки змусили Діану вчитись на юридичному факультеті, а вона завжди любила співати, танцювати й бути у центрі уваги. Після двох років навчання вона зрозуміла, що більше так не може, і переїхала до Лондона, де здобула музичну освіту. Незабаром з’явився її YouTube-канал, завдяки якому Діана стала популярною. Тепер вона також інстаблогерка, акторка та дизайнерка одягу.

Інстаграм — це моя робота. І вже невід’ємна частина мого життя. Якщо тобі нічого сказати людям, то немає сенсу витрачати на це час.  

Моя сторінка має більше охоплення, ніж деякі медіа. Власне, вона і є своєрідним медіа, але не інформаційним ресурсом. Я не створюю новини, а мої пости мають радше освітній характер: вони можуть бути корисні для сучасної дівчини. Наприклад, я говорю про тренди і цінності.

Підлітки дізнаються про все від блогерів. Я не обговорюю всі новини у світі чи політиці, а фокусуюся на своїй темі. Моя тема — це сучасна дівчина, її стиль, поведінка, роль у родині й суспільстві тощо. Блог — це не лише джерело грошей, це майданчик, з допомогою якого я можу мати вплив на аудиторію і допомагати їй. 

Щоб досліджувати свою аудиторію, я використовую аналітичні інструменти інстаграма. Спілкуюся зі своїми підписниками у коментарях та особистих повідомленнях, заходжу на їхні профілі і дивлюся, чим вони живуть. Часто зустрічаюся зі своїми підписниками випадково на вулиці. Вони всі мають спільні ознаки. 

Я маю добрі стосунки із рекламою. Вважаю, що це чудовий спосіб заробітку, якщо до цього ставитися серйозно і займатися цим професійно. Інстаграм — це вдалий майданчик для дистрибуції не лише онлайн-, а й офлайн-продукту. Я вже співпрацювала зі відомими брендами, наприклад, Givenchy, L`oreal, Maybelline і McDonalds. Я маю табу на тютюнові вироби, а також курси а-ля «Як бути ідеальною жінкою і знайти мільйонера». Це не збігається з моїми цінностями і уявленнями про сучасний світ. 

Монетизувати блог можна не лише з допомогою реклами. Можна проводити вебінари, онлайн-курси або ж створити власний продукт. Наприклад, я маю бренд одягу DiGlow, а свій блог в інстаграмі використовую як майданчик для його популяризації. 

Інстаграм-спільноти як такої немає. Але зо два десятки людей, які є кістяком українського інстаблогінгу. Їх не лише знають, а й часто бачать разом. Одна з причин — це заходи, куди запрошують блогерів, і зазвичай одних і тих самих. Я не почуваюсь частиною спільноти, але відчуваю, що сфера розвивається, і асоціюю себе із цим процесом.  

Леонід Мартинчик, 95 тисяч читачів

Леонід переконує: все, що він має у житті, — завдяки інстаграму. Завдяки популярності в соцмережі він став ведучим програми «Богиня шопінгу» на каналі ТЕТ та бренд-амбасадором Pepsi. 2019 року він був одним із спікерів Львівського медіафоруму. Зараз усі свої виступи, проекти, висловлювання Леонід монетизує з допомогою інстаграму.

Мій блог в інстаграмі — це життя, а не якась вигадка, придумана або прописана продюсером. Усі мої проєкти, виступи й заробітки — це інстаграм. Працювати над блогом мені допомагає асистентка Наталя.

Отримати довіру аудиторії, її прихильність та час — це мистецтво. Адже в інстаграмі переважає і виграє особистий бренд. А цей бренд формується завдяки специфічним рисам, якими володіє кожна людина. І це не суперсили, а радше помилки, біль, недоліки, дитячі травми.

Інстаграм — це насамперед красивий кадр. Не текст. Хоча в Україні є цікава тенденція — у блогерів тексти досить великі. У США чи Європі ніхто не пише лонгріди під постами, бо насамперед це візуальна соцмережа, й ваші читачі мають розуміти, яка історія прихована у кадрі. По-друге, інстаграм — це натхнення й емоції, які народжуються в необхідності людини поділитися чимось. На досить складному етапі мого життя я просто почав показувати світ своїми очима. Навколо мене зібралися люди, які це розділили.

Я бачу свою цільову аудиторію. Знаю її вік та де вона живе. Моя аудиторія прийшла ще в давніші часи, коли я був одним із перших інстаблогерів у Львові. Тому вона порівняно старша — 25–30 років. Окрім реальних зустрічей для аналізу аудиторії я використовую аналітику інстаграма. Я маю бізнес-акаунт.

Я спілкуюся зі своїм читачем, мов із подругою чи другом — це мій секрет. Ми часто забуваємо, що по той бік екрану наших смартфонів є справжні люди. А натомість думаємо про лайки, перегляди, коментарі. Нас хвилює кількість, а не якість. Аудиторія відчуває ваше ставлення. Вона так само відчуває, коли з нею спілкуються, як із масою, яка генерує перегляди, а отже, і гроші.

Коли у профілі з’являється реклама за гроші, тоді це медійний бізнес. Зі мною це сталося, коли на мене підписалися 10 000 людей. Моя перша рекламна публікація принесла чотириста гривень. Вона була для крамниці концептуального одягу від українських дизайнерів Rhizome.

Чи інстаграм — джерело заробітку? Запитання суперечливе. Можна заробляти на рекламі. Можна працювати на визнання, яке переростає в інші проекти. Наприклад, у такий спосіб я отримав премію «Найстильніший чоловік України» й мене запросили вести телевізійне шоу на каналі ТЕТ.

Я свідомо йшов до того, щоби заробляти на рекламі. Водночас я чесний зі своєю аудиторією й завжди говорю, що це реклама. Хоча часто я говорю те, що компанія чи бренд хоче від мене чути.

Я маю рекламний фільтр. Відмовляю майже в половині випадків. Дуже часто мені пропонують рекламувати те, чого я не хочу рекламувати, наприклад, кальян.

Спільнота інстаблогерів є. Але я не хочу бути її частиною. Це одна з причин, чому я почуваюся ізольованим. Є дуже мало блогерів, чия робота мені імпонує. Деякі отримують підписників за допомогою розіграшу призів, наприклад. У мене ж відбувається приріст підписників, коли я з’являюся на телебаченні.

Аліса Купер, 59 тисяч читачів

Гастроблогерка Аліса Купер (тоді ще Саєнко) багато років працювала у медіа: була редакторкою журналу Marie Claire та маркетинг-директоркою магазину Villa Gross Group. Потім її життя кардинально змінилося, вона переїхала до Одеси і почала вести блог Basta la Pasta. Аліса захоплювалася приготуванням здорової їжі, ще коли працювала у фешн-індустрії. Зараз її інстаграм — це калейдоскоп рецептів. 

Робота над фудблогом — це виробництво та видавництво. Місяць тому я усвідомила, що інстаграм забирає у мене по дев’ять годин на день. Я вирішила організувати свій час більш ефективно. Спочатку описала всі процеси, які пов’язані з технічним наповненням: фотозйомка, монтаж, озвучування тощо. І більш креативні процеси: рубрикацію, формати сторіз тощо. Також я визначила різні варіанти платного і безкоштовного просування. Тоді склала контент-план, куди вже вписую ідеї для рецептів. Цей план допомагає мені не лише оптимізувати витрати й організувати графік зйомок, а й звільнити час для себе. 

Свою нішу не можна створити штучно — це продовження тебе і твоїх інтересів. Схема «у б’юті-рекламодавців більші бюджети, піду в б’юті-блогери» — не працює. Прибуток — це хибна ціль. Потрібно продавати свій продукт і експертизу, а не рекламу. 

Я виділяю декілька груп цільової аудиторії. Більшість моїх читачів — це жінки старше 35 років. Частина з них — мами. Інша велика група — це дівчата, у яких уже все зрозуміло з роботою та кар’єрою, і вони прагнуть поліпшити якість свого життя. А хороша їжа — один із найлегших способів. Третя група — люди, які не готують, але люблять дивитися на відео і фото їжі. 

В інстаграмі є зловмисники. Тому кожен запит на рекламу я перевіряю. Наприклад, мені пишуть організатори розіграшу призів, які хочуть, аби я порекомендувала їх своїм читачам як надійних людей, яким можна заплатити гроші. Але на запитання про деталі, — з яким саме блогером розіграш, чому людина представляється Лізою, а пише з пошти Максима, тощо — не відповідають. Такої реклами я не візьму.  

Ольга Котрус, 28 тисяч читачів

У 16 років Ольга вже була журналісткою-фрилансеркою. Далі працювала колумністкою в українському L’Officiel, головною редакторкою bit.ua і Oh My Look. Але відомою Ольга Котрус стала, переїхавши до Парижа. Свої враження і улюблені місця вона описувала у своєму блозі Spirit of Paris, який переріс у книгу «Місто, яке мене з’їло». Повернувшись в Україну, вона видала другу книгу «Назад назустріч». 

Мій блог та інстаграм завжди існували паралельно. Всі свої тексти я анонсувала тут і на фейсбуці, тому аудиторія в обох мережах та сама. Враховуючи те, що зараз усіх інстаграмерів іменують блогерами, я на їхньому фоні якийсь мастодонт, хоча блог давно не оновлювала і блогеркою себе взагалі ніколи не вважала. Я — авторка текстів. 

Нішу я не шукала. Вона сама виникла з переїздом до іншої країни. Тема особистого досвіду життя за кордоном людям завжди дуже цікава. Тож мені не довелось думати, про що б я хотіла писати, будувати стратегію абощо — я щиро ділилася досвідом.

Я ніколи не заробляла на своєму блозі. До видання книжок в інстаграмі я просто анонсувала свої матеріали, що виходили у блозі та на інших ресурсах. А решту 90% контенту становили мої текстові замальовки про життя. До писання книжок мене привела любов до гри зі словами. А от ведення соціальних мереж, звичайно, допомогло видати книжки. Бо тут моя аудиторія, яка прийшла до мене за сім років.

Мій блог — це не медіа. І взагалі, мені здається, що ми трошки загрались із цим поняттям. Люди, які у соціальних мережах пишуть на конкретну тему і швидко реагують на світові новини, що її стосуються, аналізують, дають критичну оцінку, — так, можуть називати себе нішевими медіями. У мене ж зовсім не такий формат, та й мета інша — я хочу дати людям відчуття естетики, краси моменту, подарувати їм телепорт у іншу реальність, надихнути на щось. Іноді я озвучую свої феміністичні погляди, але це просто частина мене, я не роблю ніяких маніфестів і не закликаю аудиторію до дискусії.

Сім років я намагаюся зрозуміти, якою є моя цільова аудиторія. Із кожним моїм текстом, кожним постом, проектом, книгою аудиторія стає все більш цільною, згуртованою, власне моєю. Я б із задоволенням намалювала вам портрет, але він дуже різноплановий. Так, це жінка, але яка? Вік — від 18 до 70. Я бачу їх, коли влаштовую презентації та читання. Рід діяльності — та що завгодно: IT, архітектура, готельно-ресторанний бізнес, педагогіка, медицина… Єдине, що об’єднує цих жінок, — це любов до краси і, як мінімум, прагнення виховати у собі свободу думок. 

Я не почуваюся частиною спільноти інстаблогерів. Я доволі закрита людина, люблю самотність і спокій, і мені важко ходити на вечірки, куди цю спільноту запрошують. Після них я спустошена і виснажена. Окрім того, там багато напускного й фальшивого, а я не люблю спільних селфі задля підвищення популярності. Й майже нікого не фоловлю. 

Головне зображення Wendy Aros-Routman