Розмова з Іриною Андрейців про те, чого досягнуло видання Liga.Life за рік існування.
Нещодавно лайфстайл виданню LIGA.Life виповнився рік. Це саме те медіа, яке розповідає читачам та читачкам, які страви варто додати у раціон, як тренувати власне тіло, навчати дітей та дбати про своє здоров’я. На «сторінках» цього медіа ви не знайдете порад щодо здорового харчування від популярних інстаблогерів чи нутриціологів, а натомість побачите перевірені факти із перевірених джерел. З редакторкою LIGA.Life Іриною Андрейців ми поспілкувалися про те, як створювалося видання; чим воно якісно відрізняється від інших лайфстайл проєктів; як працює редакція та чому змінюється її склад; чим за рік роботи видання може пишатися, а що — варто допрацювати.
Ірина Андрейців. Джерело — Facebook-сторінка Ірини.
Про запуск та концепцію
Ірина Андрейців розповідає, що все починалося у лютому 2020-го, із зустрічі із головним редактором LIGA.net Борисом Давиденком. «Тоді я не думала, що стану редакторкою проєкту, скоріше, розглядала посаду журналістки. Редакторство виснажило під час роботи в “Українській правді”, я не хотіла до цього повертатися, — розповідає Ірина. — Борис запитав, чи маю ідеї, яким би могло бути лайфстайл медіа. Мені стало цікаво, я почала вигадувати концепт. Створила драфт. Борис подивився й сказав, що ідея сирувата, однак працювати можна. Так і почалося».
LIGA.Life планували запустити 18 травня 2020-го року. Ірина вела активну підготовку до запуску: разом з дизайнерами продумувала, як виглядатиме сайт, шукала команду авторів та авторок. «Коли я нарешті знайшла двох журналісток, яких хотіла запросити в команду, почався локдаун і наш проєкт заморозили. Добре, що дівчата тоді не встигли написати заяви на звільнення у медіа, в яких тоді працювали, — каже Ірина Андрейців. — На той момент у нас вже були фрілансери, які почали роботу над текстами, тому довелося всім писати, що проєкт заморозили і матеріали поки не потрібні. Це було складно, бо ніхто не знав, чи буде проєкт існувати». Проте на початку літа Дмитро Бондаренко — СЕО LIGA, домовився про партнерство з мережею спортклубів Sport Life, що дозволило виданню запуститися й найняти у штат ще трьох людей, які працювали над темами здорового способу життя.
«Ми трохи змінили концепт, адже спершу не планували так багато писати про здоровий спосіб життя, — розповідає Ірина. — Із серпня почали пропрацьовувати теми, формати, рубрики. Сьомого вересня сайт з’явився у доступі». Ірина додає, що за перший місяць роботи видання проглянули 474 000 унікальних користувачів. «Ця цифра не була сталою. Кількість переглядів сайту то зростала, то падала. Було 1,2 млн унікальних користувачів за місяць. Але це залежить не лише від якості контенту, який ти продукуєш, а й від того, чи сподобаєшся ти гуглу і його алгоритмам», — каже Ірина.
За словами редакторки, першочергово LIGA.Life задумувалася як медіа для родини, орієнтоване не лише на жінок, як чимало лайфстайл видань. «Мені хотілося зробити сайт, який буде цікаво читати обом статям однаково. Наша цільова аудиторія — дорослі люди, які живуть у великих містах і розуміють, чого хочуть від життя; які мають відповідний рівень освіченості й шукають інформацію для саморозвитку. Ми планували тематики й рубрики проєкту з огляду на те, як можемо покращити життя нашої аудиторії. Також при плануванні концепту зважали на те, що є частиною LIGA, а не автономним медіа, тому треба було створювати контент, який би увійшов у вже наявну екосистему», — каже Ірина Андрейців.
Вона додає, що видання пише також про спорт, бо це безпосередньо стосується здоров’я; про освіту — бо люди, на яких орієнтоване медіа, переважно мають дітей; про психологію, тому що люди, які прагнуть розвитку, цікавляться й тим, що з ними відбувається; про подорожі, адже людям цікаво мандрувати країнами, дізнаватися щось нове, розширювати світогляд.
«Якісь теми упродовж року залишалися наскрізними, якісь — ні. Освіта, здоров’я, зокрема COVID-19, здоровий спосіб життя — наші три основні теми, — розповідає Ірина Андрейців. — З часом концепт частково змінюється. Наприклад, нещодавно до нас прийшла дуже фахова журналістка — Оля Модіна, яка пише про професійний спорт та українське кіно. Не використовувати її потенціал, вміння й навички писати на ці теми — злочин. Тому її напрямки також стануть для видання важливими».
Ірина розповідає, що найбільше переглядів набирають тексти, які стосуються здорового способу життя. «Ми рахували статистику за рік, щоби розуміти, що нам дало партнерство зі спортклубами й побачили, що 9,5 мільйонів переглядів набрали тексти про здоровий спосіб життя. Всього за рік ми отримали понад 17 мільйонів переглядів, — каже Ірина Андрейців. — Ми сміялися з колегами, що аби текст “зайшов”, достатньо написати слово “схуднути” у заголовку. Але ми не дозволяємо собі передрукувати чиїсь інстаграмні поради, наприклад, просто “аби було” без жодної перевірки. Маємо список фахових ресурсів з дослідженнями, які використовуємо для створення статей».
Про команду
За рік існування видання кількість людей у команді не змінювалася, однак змінювався її склад. «Коли ми говорили про запуск LIGA.Life, йшлося про команду з трьох людей та фрілансерів. Завдяки партнерству зі спортклубами ми розширили команду — у нас з’явилася людина, яка займається соцмережами та дві авторки текстів про здоровий спосіб життя, — каже Ірина Андрейців. — Через високе навантаження й емоційне вигорання від нас пішло кілька людей. Це пов’язано з тим, що ми не завжди правильно розраховували сили; не до кінця прораховували, скільки часу витрачатиметься на підготовку якихось текстів чи рубрик. Через це дівчата нерідко працювали ввечері чи у вихідні. Коли ми планували якісь теми, враховували час на написання тексту, але не час, який йде на домовленості і пошуки спікерів, на спілкування, листування тощо, відмови від зустрічей після довгих перемовин зрештою. На ці процеси йде багато ресурсу. Ми дивилися на контент-план і розуміли, що потрібна стаття на вівторок. Розуміли, що вона має вийти, адже сайт не буде з “дірками”, й через це журналістки перепрацьовували. Тепер ми змінили підхід: робимо менше контенту, відмовилися від рубрик, які слабко читали або які раніше читали дуже добре, а зараз перестали».
Також через те, що видання запускали в ковідні часи, редакція одразу працювала віддалено й періоду, коли б колектив міг «склеїтися» докупи, не було. Це, на думку Ірини Андрейців, також відіграло негативну роль.
Про редакторську роботу
Ірина Андрейців розповідає й про інші проблеми, з якими стикається у своїй редакторській роботі. Наприклад, про встановлення й дотримання правил співпраці з авторами, піарниками та комунікаційниками.
«Рутинні відписування на листи, розгляд пресрелізів, запрошень на заходи займають величезну кількість часу. Інколи розбираю листи, не встигну оглянутися, а на годиннику вже восьма вечора, а ще потрібно вичитати тексти, — каже Ірина. — Наша редакція прописала правила співпраці з піарниками, однак люди не завжди їх дотримуються. І замість робочої пошти пишуть нам у месенджери, телефонують, кілька разів надсилають на пошту ті ж самі пресрелізи. А за спамом губиться велика кількість хороших і важливих повідомлень. Завжди соромно, якщо пропускаю важливі листи. Були випадки, що бачила їх через 3-4 місяці після того, як вони впали на пошту. Недавно знайшла повідомлення кількох фрілансерів, які хотіли співпрацювати з нами ще у квітні-березні 2020-го року. Це були хороші автори, а я побачила листи від них у серпні 2021-го».
Ірина Андрейців розповідає й про те, як видання працює з фрілансерами і що не замовить гарячий текст людині не зі штату. «У нас немає єдиного алгоритму для роботи з фрілансерами. Я намагалася його налагодити, однак це не працює, бо люди різні, — каже Ірина. — Бували випадки, коли людина не здавала текст й зникала. Фрілансерам зараз вигідніше писати нативну рекламу чи якісь спецпроєкти, бо це коштує дорожче. Тому кожного хорошого фрілансера ціную. Однак загалом з вільними авторами важко працювати у плані дотримання домовленостей, особливо дедлайнів, тому гарячий текст не замовлю. Бувало, людина обіцяла надіслати текст вчасно, а надсилала за кілька тижнів, коли актуальність теми минула. Але це не завжди означає, що автор поганий, просто так сталося». Ірина додає, що хотіла б платити фрілансерам більше — можливо, тоді їхні тексти були б якіснішими або людина ставилася б до виконання завдань відповідальніше. «У нас є максимальний гонорарний фонд для фрілансерів, але це не завжди ті суми, які я б хотіла платити авторам. Наприклад, є людина, яка пише дуже хороші інтерв’ю, але бере за них 5 000 гривень. Якщо я візьму й відірву цей шматок від гонорарного фонду, лишиться вже не так багато на інші тексти. Якби я була впевнена, що ці 5000 за інтерв’ю конвертуються у 100 000 переглядів, без жалю відірвала б їх. Але біда у тому, що такі якісні інтерв’ю можуть в результаті набрати всього 5000 переглядів. Це складна історія», — каже Ірина.
Про те, що вдалося втілити за рік і хотілося б покращити
За словами редакторки LIGA.Life, за рік існування видання вже є чим пишатися і над чим працювати. Наприклад, команда зробила все можливе, щоби не подавати ненаукову, неперевірену інформацію лише заради трафіку. «Також за рік ми не писали про чужі попи, не створювали таблоїдний контент, чим часто грішать лайфстайли, — каже Ірина. — Ми створили проєкт “Наукою по ковіду”, змогли залучити наукового редактора — Андрія Сем’янківа, кандидата меднаук, колишнього анестезіолога, більш відомого як блогер Медгоблін. Він перевіряв лонгріди по проєкту, в тому числі слова експертів, робив нам огляди досліджень по ковіду. Це надважливо, адже в журналіста зазвичай немає медичної освіти, він може помилятися й ненавмисно дезінформувати аудиторію. До проєкту ми долучили також Артема Албула (Клятого раціоналіста), та Радіо Культура. Тішуся нашими текстами про здоровий спосіб життя, бо вони про доказові речі, у новинах не пропускаємо “шлаку” й стараємось висвітлювати теми освіти».
Однак є й речі, які Ірині як редакторці хотілося б доопрацювати. «Ми досі не сформульовані чітко для аудиторії. Потрібно чіткіше артикулювати те, хто ми, що ми, для кого працюємо, що хочемо сказати своєму читачу, — розповідає редакторка. — Бракує глибини в багатьох речах. Інколи текст виходить, а я відчуваю, що можна було краще, глибше, щось допитати у спікера, скоригувати акценти. Але при цьому розумію, що подієвий привід мине, якщо бавитися з текстом ще довше. Також хочеться, щоб у нас було більше науково-популярної інформації на різні теми, але для цього потрібне не лише бажання, а й час, щоби журналіст міг глибоко зануритися в тему, вивчити її й потім почати писати. Тут знову впираємося в час».
Ірина Андрейців додає, що хотіла б, щоби на LIGA.Life виходило більше критичних матеріалів. «Йдеться не про негативні тексти, а саме пояснювально-конструктивні, в яких намагаються знайти корінь проблеми, пояснюють її причини і дають варіанти вирішення, — каже вона. — Зараз ми доформували команду, тому я сподіваюся, за осінь зможемо ці моменти поправити. Ми говоримо, що LIGA — це якісна журналістика, тому маємо копати глибоко, а не стрибати по верхівках. Знайти перетин, щоби це було глибоко, фахово, оперативно й водночас цікаво твоїй аудиторії — найбільший челендж, який перед нами стоїть на найближчі пів року».
Матеріал підготовано у межах VIII Lviv Media Forum, який реалізовується за підтримки Українського культурного фонду. Його зміст є виключною відповідальністю організаторів і не відображає позицію Українського культурного фонду.
Більше матеріалів на тему:
Лайфстайл — це диявольська спокуса
Як писати про науку так, щоб із вас не сміялись науковці
«Усі думають, що лайфстайл для ідіотів, але насправді він для всіх нас»
Головне зображення: Kristopher Roller
