Коли годі передбачити наслідки і прогнозувати події.
Якуб Ґурніцкі ― польський журналіст і блогер, засновник видання Outriders. Для вебінару StayAtHome Media Stories від LMF він розповів про те, як його видання, яке працює над великими довготривалими темами, адаптувалося до швидкої відповіді на пандемію, чому журналістика рішень не врятує світ і як згуртувати спільноту зі всього світу над пошуком корисних ідей.
Два тижні паніки
Польща й Україна влаштували шатдаун майже одночасно і мають схожу статистику захворюваності. Різні країни по-різному переживають коронавірус, але коли весь світ був у локдауні ― нас не було чим здивувати, ми всі переживали схожі процеси і мусили з цим змиритися, хоч і діяли по-різному.
Ця пандемія мала кілька облич. У березні всі панікували і готувалися до локдауну скуповуючи макарони й туалетний папір. Дуже багато людей почали більше часу проводити в онлайні, тож увага до медіа і трафік надзвичайно зросли. Але не всім так пощастило: наприклад, скасували Олімпійські ігри та європейські чемпіонати з футболу, тож спортивні журналісти й журналістки не мали роботи.
Висвітлювати коронавірус ― це етична проблема. На війні ти ризикуєш тільки своїм життям, а спілкуючись з людьми можеш інфікуватися і стати загрозою для інших. Та продовжувати працювати треба, бо людям важливо знати відповіді на питання, що їх хвилюють. Інформація ― це їжа для нашого інтелекту.
Постраждали фрилансери ― це ті, хто підтримують індустрію, але також ті, хто першими потерпають від таких ситуацій. Також деякі медіа зазнали банкрутства, але це теж форма захисту ― вони просто припинили втрачати гроші і спинилися. Натомість дехто почав отримувати більше членських внесків і плати за контент ― багатьом медіа саме це допомогло вижити.
Люди менше слухають подкасти, адже цей формат асоціюється зі слуханням під час іншої активності чи дороги ― а зараз усі сидять вдома. Аудиторія більше дивиться і читає. Також ми побачили багато корона-контенту ― у певний період фактично будь-яка історія була про коронавірус і було складно говорити на інші теми. Але ставлення людей змінилося блискавично: два тижні паніки, два тижні депресії вдома, два тижні радості, два тижні прогулянок на вулиці в гарну погоду. Через такі стрімкі зміни ми вирішили не створювати багато сенсів, адже це вимагає підготовки та планування, а за таких умов це неможливо.
Відповідь замість рішення
Outriders ― це медіа, що висвітлює глобальні явища, які мають локальний вплив. Наприклад, міграційні процеси чи зміни клімату. Тож коронавірус ― наша тема.
Маємо щотижневий журнал-розсилку, який отримує 41 000 читачів і читачок. У серпні планували організувати фестиваль для нашої спільноти ― але цього не відбудеться. Напередодні локдауну ми запустили програму підтримки й планували пропонувати доступ на наші фестивалі та знижки й сервіс від наших партнерів (наприклад, магазинів екологічних товарів). Але це теж складно в теперішніх умовах.
Ми ніколи не були такими швидкими, як мейнстримні медіа. Натомість більше уваги приділяли «повільному» контенту й аналізові того, що буде після певної події. Така робота потребує тижнів або й місяців ― але під час пандемії діяти треба швидко.
Спершу у всіх був стрес. Згодом ми зрозуміли магнітуду локдауну і головним питання було скільки це все триватиме. Напевно, у всіх був період, коли ми прокидалися і відразу щоранку перевіряли новини, щоб слідкувати за тим, як щодня повільно росте кількість інфікованих.
Не кожна відповідь на кризу є вирішенням самої проблеми. Наприклад, молоді люди купували для старших продукти ― це відповідь на проблему, але навряд чи це є її вирішенням. Тож ми зібрали 825 різних відповідей на пандемію в усьому світі й розробили інтерактивну карту, що допомагає знайти ідеї для кампаній, досліджень, кооперацій, госпіталів і бізнесу. Це можна використовувати як інструмент і платформу. Вона не дасть готових рішень, але дає надію. Журналістика рішень не повинна рятувати світ ― вона повинна змінювати дискурс. Показувати, що можна шукати ідеї та інші ракурси. Для будь-яких великих змін потрібні дії уряду, але є люди, які вирішують певні проблеми на локальному рівні. Можливо, їхні рішення не працюватимуть для всіх, але їх можна адаптувати. Ми намагаємося не промотувати індивідуальні історії, а показувати, що вихід є. Треба перетворювати інформацію з екзотичної на локальну ― тобто показувати, що далекі події можуть впливати на нас тут. Історія, що відбулася далеко, але може змінити твоє життя ― це не історія про світ, це історія про щось близьке.
Тож ми спитали аудиторію: «Чого ви від нас як від журналістів хочете?» Розробили анкету, щоб опитати, що саме для читачів і читачок буде корисним. Наприклад, як тепер працює освіта ― у Польщі весь освітній процес перейшов в онлайн, а система виявилася неготовою. По-друге, людей цікавить здоров’я й індивідуальний захист. І третє, що довго лідирувало ― це туризм. Туристична індустрія зазнала чи не найбільшого впливу, але люди втомилися бути вдома і хочуть повернутися до життя, де можна поїхати кудись на вихідні чи просто вийти на пиво. Саме завдяки таким опитуванням ми знаємо, про що писати, і плануємо використовувати цей формат і платформу «Радар» не тільки під час пандемії.
Три сценарії
Ми працюємо, орієнтуючись на кілька припущень. По-перше, не шукати сенси в тому, що відбувається ― зазвичай для цього мусить бути план, стратегія, а в непередбачуваних умовах їх годі зробити. Коли є план, який неможливо виконати, виникає фрустрація ― і в нас, і в аудиторії.
По-друге, ми втомилися від негативу. Неможливо щодня стежити за оновленнями і боятися майбутнього.
По-третє, фінансову стабільність можна гарантувати тільки тоді, коли аудиторія отримує унікальний контент. Ми маємо репортерську мережу по всьому світу, тож вирішили залишатися конструктивними і давати надію, використовуючи приклади з різних країн. Не тільки про хворобу, а й про будь-який її вплив ― від дітей, що сидять вдома через закриті школи, до змін в економіці.
Також ми перенесли наш фестиваль в онлайн. У березні назвали його «Вікно у світ» і зібрали історії з різних куточків світу, щоб дати людям відчуття причетності, навіть коли вони сидять вдома. Другий називався «Дім» і ми дискутували про його значення і форми. Третій випуск був присвячений людям, що борються з коронавірусом на передовій.
Як організація ми маємо три сценарії розвитку подій. Позитивний ― коли більше нічого не відбудеться. Нейтральний ― з другою хвилею у вересні і повторним локдауном. Негативний ― пандемія лишиться з нами надовго. У будь-якому разі ми плануємо проводити онлайн-івенти. Напевно, найкраще, що дала нам пандемія ― серйозне ставлення до онлайн-подій. Звісно, краще піти на концерт, а не слухати гурт онлайн, бо це інший досвід. Але знання можна отримувати і без фізичної присутності на лекції. Ми нормалізували наші онлайн-події і вже не хочемо дати людям усе відразу, а прагнемо покращити технічний рівень.
Зараз ми на етапі втоми від карантину. Спершу ми мали по 10-20 нових випадків інфікування щодня, а сьогодні сотні ― але реагуємо на них спокійніше. Пандемія, як якийсь міський монумент, досі з нами, але ми просто хочемо жити далі. Але мене тривожить те, що люди розслабилися зарано, адже ми не знаємо, до чого це призведе. В будь-якому разі ми вже не будемо такими ж шокованими, як у березні. І будемо знати, з яким контентом працювати.
Будь-яка історія медіа починається з потреб спільноти. Ми запитуємо, що саме потрібно людям, адже нас усього десять в команді, а їх ― тисячі. І колективно можна краще зрозуміти, про що саме варто говорити. А ще залучення до процесу допомагає аудиторії зберегти надію ― так люди знають, що їх хочуть почути.
Вебінар, по матеріалах якого написаний текст, підготовлений за підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю організаторів і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
Текст із попередньої зустрічі з Яриною Серкез тут.
Головне зображення Marc Fanelli-Isla
