17 книжок для тих, хто пише. Без «Пиши. Скорочуй».

Немає такої книги, після якої ви почнете ідеально писати. Але читати для того, щоб навчитися краще це робити вдала ідея. Читати можна спеціальні книги про тексти чи журналістську роботу, художню літературу, матеріали своїх колег і кумирів. Головне аналізувати їх. В такому разі навіть з поганого тексту ви зробите висновки і не повторите (можливо) помилки автора. Книги про те, як писати, показують, як аналізувати тексти. В них автори діляться своїми методиками, але це інструмент, який належить відточувати у кожному тексті: і у тому, який пишете, і у тому, який читаєте. 

Дякуємо усім журналістам та читачам MediaLab, які рекомендували книги та розмірковували про них і про писання текстів.

1.«50 прийомів письма» Кларк Рой Пітер 

Співзасновник texty.org.ua Роман Кульчинський назвав цю книгу найкращим посібником для того, щоб вчитися писати. Вона добре структурована і містить вправи, які можна виконувати, щоб покращити свої навички з письма. «50 прийомів» навчають не тільки тому, як будувати речення і які слова використовувати, а й журналістики загалом. Ви дізнаєтесь, як шукати і розповідати історії та робити це так захопливо, щоб читач не міг відірватися від тексту і бачив перед очима те, що читає. 

Роман рекомендує книгу як новачкам, так і тим журналістам, які в професії вже давно. Крім того, у «50 прийомів» є рекомендації щодо іншої літератури, яку варто прочитати.

2. «Про письменство. Мемуари про ремесло» Стівен Кінг 

Цю книгу нам порекомендував і Роман Кульчинський, і кілька читачів Medialab. «Про письменство» читається дуже швидко і з неї можна почерпнути важливі принципи написання текстів. Крім загальновідомих порад про пасивні дієслова і зайві прислівники, ви дізнаєтесь, що таке історія, хто такий герой історії, як візуалізувати образи.

Одній з читачок Medialab запам’яталась така порада: «Просто зараз дайте собі урочисту обіцянку ніколи не казати “Джон затримався через потребу здійснити акт дефекації”, коли хочете сказати “Джон затримався, бо захотів срати”».

Стівен Кінг також ділиться принципами своєї роботи, наприклад, коли письменник працює над новою книгою, він не пропускає жодного дня, чи то неділя, чи то Різдво чи День народження. «Якщо я не пишу щоранку, персонажі в моїй уяві починають “прокисати”, а вістря розповіді затуплюється і втрачається темп сюжету».

3. «Політика й англійська мова» Джордж Орвелл

Це не книга, а стаття, проте робота Орвелла однозначно варта вашої уваги. Її нам порекомендував Роман Кульчинський і ось чому: «У нас і досі заведено писати штампами, бюрократизмами й затяганими фразами. За Орвеллом такі автори не дуже розуміють, що вони кажуть читачам. Я завжди боровся з бюрократизмами й затяганими словосполученнями у своїх текстах і чужих. Але коли прочитав статтю Орвелла, то краще зрозумів звідки вони беруться. Зацитую: “Вживаючи затхлі метафори, порівняння та ідіоми, ви уникаєте значних розумових зусиль, але при цьому смисл вашого тексту залишається не до кінця зрозумілим як читачеві, так і вам самим. У цьому полягає значущість змішаних метафор. Єдине призначення метафори — викликати наочний образ. Коли ці образи стикаються між собою — як-от “фашистський спрут заспівав свою лебедину пісню”, “залізну руку було кинуто в котел” — можна бути впевненим, що автор не бачить у себе в голові об’єктів, які він називає; іншими словами, він не думає по-справжньому». 

Радимо прочитати, якщо ви хочете створювати гідні метафори, порівняння та інші мовні звороти.

4. «Журналістика у Теннессі», «Як я редагував сільськогосподарську газету» Марк Твен 

Ці оповідання, сповнені гумору, не тільки піднімуть вам настрій, а й змусять розмислювати про етику поведінки журналіста. Хоча описані ситуації трохи гротескні, проте дуже близькі до реальності. Як зазначено в одному з відгуків на оповідання: «Після прочитання журналістам та піарникам буде набагато простіше знаходити спільну мову з редакторами й домагатися публікацій у ЗМІ». 

5. «Друга найдревніша. Бесіди про журналістику» Валерій Аграновський

Книга російського журналіста, який понад п’ятдесят років віддав професії. «Друга найдревніша» — це справжній підручник для початківців, і, за словами читача Medialab, вона легко і приємно читається, тому надихає. Книга проведе вас по всіх етапах створення тексту, навчить шукати неочевидні сюжети і дасть багато порад з проведення та обробки інтерв’ю.

6. «Про слово живе та мертве» Нора Галь

Книга для російськомовних журналістів, яку радить головна редакторка MC.today Віра Черниш: «Якщо ви хочете писати легко й красиво, вчіть книгу напам’ять».  

Нора Галь — російська літераторка та перекладачка, одна з творчинь всесвітньо визнаної школи художнього перекладу. У книзі вона розбирає типові помилки, які проникають в прозу і публіцистику, на радіо і телебачення і протиставляє їм зразки живої російської мови. Ви навчитесь уникати канцеляризмів та різноманітних складних слів, на кшталт «действительно» або «заблаговременно», замінюючи їх на живі та близькі вашій аудиторії. 

7. «Ремесло» Леонід Бершидський

Віра Черниш каже, що це найправдивіша книга про те, чим є професія журналіста.

Леонід Бершидський називає журналістів ремісниками й вважає, що кожен представник цієї професії повинен кожного дня відточувати свій талант. Потрібно невпинно працювати над текстами, стежити за охопленням своїх публікацій, відстежувати, які саме заголовки й теми чіпляють читачів. У книзі ви знайдете багато практичних порад про те, як структурувати текст, як написати класний лід, як працювати з джерелами. 

Редакторка MC.today особливо радить вивчити розділ про новини для того, аби розуміти, які інфоприводи зайдуть, а які ні. 

8. «Хто б міг подумати! Як мозок змушує нас робити дурниці» Ася Казанцева

Книга наукової журналістки та популяризаторки науки не навчить вас писати. Вона взагалі не призначена для тих, хто пише. «Хто б міг подумати!» присвячена біологічним пасткам, які заважають людям почуватися щасливими. У процесі читання ви дізнаєтеся відповіді на найнесподіваніші питання, як-от: наскільки глибоко вкорінюються наші погані звички чи чому в листопаді так складно працювати. Віра Черниш порадила її тому, що вважає, що журналістам корисно розбиратись у нейробіологічних процесах, аби прогнозувати, що люди будуть читати, а що ні. 

На Медіалабі є конспект лекції Асі про науку і журналістику

9. Серія лонгрідів Євгена Кагановича

Ярослава Тимощук — репортерка та головна редакторка The Ukrainians Storytelling Studio каже, що ці тексти могли б стати окрасою будь-якого поважного світового медіа, але вони розміщені у корпоративному блозі будівельної компанії. 

«Статті Євгена Кагановича мають добре продуману структуру та не позбавлені почуття гумору. Автор уміло розкидає гачки по всьому тексту, змушуючи думати: “А що ж там далі?”. Тоді вже не має значення, що на деякі з текстів у блозі треба витратити 45-60 хвилин. Мій улюблений цей. Я б радила прочитати ці тексти всім, хто бажає навчитися писати довгі й не нудні тексти, хто хоче краще структурувати великі обсяги інформації та глибше осягнути, як працюють елементи оповіді, дізнатися, як не викладати всі козири історії відразу, а як рівномірно розподілити їх по тексту, як зрештою, вибрати правильний тон оповіді і як приперчити її гумором». 

10. «Вбити дракона. Українські революції» Катажина Квятковська-Москалевич

Ярослава Тимощук познайомилася з авторкою невдовзі після того, як прочитала її книжку, на майстерні «Школа репортажу» видання The Ukrainians. 

«Я уважно спостерігала за нею (бо книжка мені дуже зайшла): як невимушено Катажина розмовляє з учасниками, як легко входить у довіру, наскільки відкритою до нового спілкування вона є. Маю враження, що так само вона спілкувалася й із героями своєї книжки репортажів. Сподобалося, як у цій книжці любов до героїв поєднується з вмінням зауважити якісь хиби у їхніх характерах або комізм обставин, в яких вони опиняються. Найбільше мені сподобалося, як безпомилково Катажина вловила, здається саму суть українців, визначила одну характерну нашу рису. “Уже не вперше в українській історії без світла в кінці тунелю втручалася характерна трагікомічність, яку марно шукати в Росії чи Білорусі. Там усе однорідне — якщо драма, то по-серйозному: серйозність страждання, архіпелаг болю, епопея муки, Достоєвський, Солженіцин. Тут — сміх крізь сльози, ірраціональний регіт у самому осерді печалі. Гоголь”, — пише Катажина в одному з репортажів. Ось ця тінь Гоголя снує і на сторінках її репортажів. 

Також ця збірка для мене — про те, як вміти передати драматизм обставин, як вловити нерв реальності, як дати героям говорити самим за себе. Не впевнена, що спілкуванню з людьми можна навчитися з будь-якої літератури, але принаймні на прикладі цієї книжки розумієш, на основі розмов якої глибини та довжини постала ця збірка». 

11. «Новини пласкої Землі» Нік Дейвіс

Використовуючи свій журналістський досвід Нік Дейвіс aнaлiзує cучacний cтaн бpитaнcькoї тa cвiтoвoї жуpнaлicтики. У книзі багато фактів, що дозволяють зрозуміти, як все влаштоване у світі журналістики, хто впливає на журналістів, чому новини стають менш якісними. На думку Ніка, журналістика перетворилася на дурналістику («churnalism»), засновану на переписуванні піар-матеріалів та позбавлену етичних, а деколи й правових норм. 

На Medialab є інтерв’ю з автором.

12. «Текст-пекс-шмекс. Магія переконливих текстів» Вільям Зінсер

На думку одного з наших читачів, попри кумедну назву, це одна з небагатьох книг, яка справді допомагає аналізувати те, що і як пишеш. «Текст-пекс-шмекс» вчить викидати всі зайві слова з тексту та робити його живим. А інший читач написав у відгуку, що коли читав цю книгу, було відчуття, що автор стоїть поруч і говорить з ним як ментор. Вільям радить: «Пишіть для себе, будьте собою, пишіть доступно без штампів».

Крім цього, книга має розділи, які ділять тексти за таким типом, як і жанри в журналістиці. Якщо ви хочете опанувати інтерв’ю або дізнатись, як писати про мандри чи мистецтво, прочитати справді варто.

13. «А що я тут роблю? Шлях журналіста» Ларрі Кінг

Ларрі Кінг, ведучий ток-шоу на каналі CNN, за своє життя взяв понад 40 000 інтерв’ю. Гостями його шоу були найвідоміші люди планети: президенти й конгресмени, дипломати й військові, спортсмени, актори й релігійні діячі. Якщо вам цікаво поринути у його життя і дізнатись, як син єврейських емігрантів став «королем репортажу», варто приділити час цій книзі. У ній ви знайдете цікаві історії з інтерв’ю з президентами, журналістські поради та зможете просто добре провести час. 

А якщо ви хочете покращити власні навички з проведення інтерв’ю, раджу іншу книгу Ларрі Кінга «Як розмовляти з ким завгодно, коли завгодно і де завгодно».

14. «Посібник з журналістських розслідувань» ІРРП, 2013

Якщо ви хотіли спробувати свої сили у журналістських розслідуваннях, але не мали достатньо практичних знань, рекомендую прочитати цей посібник. Завдяки ньому ви не тільки дізнаєтесь про права та обов’язки журналіста, а й зрозумієте, як діяти поетапно. Як витягати інформацію з відкритих джерел, як шукати необхідні відомості про людину в інтернеті та у соціальних мережах, як співпрацювати з правоохоронними органами — цього достатньо, аби почати своє перше розслідування. Крім цього, у посібнику розглядаються питання етики та стандартів.

15. «Психологічна травма та шлях до видужання» Джудіт Герман 

The New York Times писав про книгу: «Одна з найважливіших праць з психіатрії з часів Фройда». І не дарма, оскільки журналісти часто ніяковіють, коли починають працювати з соціальними темами та травмами. Як ставити питання, вести розмову, будувати текст, аби не нашкодити герою? Ця книга допоможе краще зрозуміти психологічні травми, завдяки чому вам буде легше будувати комунікацію з героями.

16. «Спостерігаючи за англійцями» Кейт Фокс 

Кейт Фокс – соціальна антропологиня, авторка науково-популярних бестселерів, співдиректорка Дослідницького центру соціологічних проблем (SIRC). Вона досліджує людську поведінку та соціальні відносини, а у книзі «Спостерігаючи за англійцями», показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Ви дізнаєтесь правила розмов про погоду, секс, споживання їжі, закони облаштування оселі та багато цікавого про англійців. 

Як це все допоможе в роботі журналісту? Один з наших читачів каже, що хороший журналіст має бути добрим спостерігачем, а щоб створити портрет групи людей, про яку пише автор, він має бути ще й трохи соціологом. Саме тому ця весела пізнавальна книга про «польову» соціологію точно стане в пригоді журналістам, особливо репортерам.

 17. «Behind the Beautiful Forevers: Life, Death, and Hope in a Mumbai Undercity» Katherine Boo 

Авторка отримала за цю книгу Пулітцерівську премію, а читач Medialab радить її репортерам. Кетрін Бу три роки спостерігала і приходила до дітей в індійських нетрях, часом ночувала з ними, часом її кусали щурі. Це історія про правила касти й жахливі умови життя бідних людей, читається як художня книга. Репортерам може допомогти навчитись захопливо будувати свої історії.

Книжки з цієї добірки, переважно, науково-популярні. Але не варто забувати й про значення художніх книг для журналістів. І йдеться не тільки про саморозвиток, а й про зовсім практичну користь.  

Олена Струк, журналістка-фрілансерка

«Напевно, для мене в професії важлива радше сукупність прочитаного, насамперед маю на увазі художню літературу. Усе це формує бібліотеку слів, з полиць якої можна взяти те найправильніше і найточніше для опису конкретної історії. А слова творять образи. І чим більший інструментарій, тим вільніше почуваєтеся в тексті. Як у художників: для цієї лінії краще взяти тоненький пензлик, для цієї широкий, а тут знадобиться мастихін абощо.  

Можу згадати, як допомогли конкретні твори, які я читала під час написання конкретних текстів. Приміром, роман “Терор” Дена Сіммонса про арктичну експедицію Франкліна, підказав як композиційно впорядкувати текст, де було багато переміщень головного героя в просторі та часі. Сама книга побудована у вигляді, зокрема, нотаток з особистих щоденників героїв. Кожна нова глава починається із зазначення дат і географічних координат, які переносять у різні роки та місця, створюючи враження записів із суднового журналу. Щось подібне зробила в матеріалі. До речі, завжди звертаю увагу на те, яким чином автори вибудовують структуру твору.

До експериментів із власними текстами, особливо, з формою, спонукав роман “Моє каяття” Жауме Кабре. Він охоплює кілька століть і має кілька сюжетних ліній. Кабре вдається до цікавого прийому, переплітаючи їх чи не в одному абзаці, а іноді й реченні, яке починає один персонаж, а завершує інший. Це текст-лабіринт, яким рухаєтеся повільно, не втрачаючи пильності. 

Є книги, які навмисне перечитувала під час роботи над певними текстами, бо вони резонували з історіями моїх героїв. Наприклад, коли писала про пару похилого віку, яка через воєнні дії мусила залишити рідну Горлівку і переїхати до Ржищева, що на березі Дніпра, то перечитала “Старий і море” Гемінґвея. А коли робила портрет господаря букіністичної лавки, повернулася до “Вавилонської бібліотеки” Борхеса. Це створює певну творчу атмосферу в голові, надихає. 

Щиро люблю “Кульбабове вино” Рея Бредбері. Для мене це взірець того, як слова можуть впливати на всі органи чуттів, коли бачиш кольорову картинку перед очима, відчуваєш запахи, смаки, чуєш звуки, і зрештою переживаєш історію разом з героєм».  

Ярослава Тимощук, репортерка та головна редакторка The Ukrainians Storytelling Studio

«Вважаю, щоб добре писати, треба багато читати. Читання хороших історій насичує мене, воно особливо помічне, коли з якихось причин власний текст “не пишеться”. Тож загалом добре просто читати, вибираючи з книжкового розмаїття те, що більше відгукується».

Отар Довженко, журналіст, співтворець LongDog Media

«Книжки, яка навчить писати, не існує. Звісно, можна і варто прочитати класичні книжки з порадами на зразок On Writing Well: The Classic Guide to Writing Nonfiction

Вільяма Зінсера (в українському перекладі вона чомусь називається “Текст-пекс-шмекс”). Варто читати матеріали з рубрики “Як писати тексти” на MediaLab. Можна читати піратські копії російських книжок, наприклад, “Пиши. Скорочуй”, але не варто купувати їх у книгарнях, бо в такий спосіб ви підтримуєте економіку країни-агресорки. 

Але жодна книжка не спрацює як інструкція. Писати текст — це не скручувати стілець з Ікеї. Якщо ми говоримо про щось складніше, ніж шаблонні новини, які здатен відтворювати штучний інтелект, то текст повинен народжуватися в мозку, а не відтворюватися за зразком. Книжка може полегшити цей процес чи дати пару корисних підказок, або ж нарешті відучити автора починати текст із безглуздих узагальнень.

 Як на мене, важливо ніколи не припиняти читати художню літературу своєю рідною мовою, а також тими мовами, якими ви володієте — особливо тими, якими ви пишете. Українською варто читати зокрема класичні тексти дев’ятнадцятого і двадцятого століття. Це, повертає відчуття ритму (особливо поезія!), збагачує словниковий запас, заганяє в оперативну пам’ять словосполучення та фразеологізми, які ви можете використати у своїх матеріалах замість остогидлих штампів. Коли занурюєшся в чужу історію, писати свої стає легше. Звісно, часу на читання книжок у журналістів зазвичай мало. Тому я привчився перехоплювати хоча б півсторіночки електронної книжки на смартфоні кожну вільну хвилинку — в туалеті, в черзі, у транспорті. Крім художньої літератури для розрядки читаю пізнавальний нон-фікшн англійською».

 

Photo by Maxime Lebrun on Unsplash

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.