І як карантин вплинув на цей діалог.
Одна з перших асоціацій у більшості людей, які чують слово «музей» — щось старе, що застигло в часі. Звісно, зараз є чимало нових сучасних музеїв, приватні артцентри та галереї, які виглядають, працюють та спілкуються з відвідувачами в сучасній манері. Та коли йдеться про державні музеї в Україні, на думку спадають не дуже втішні приклади. Андрій Сігунцов, Христя Бойко та Павло Гудімов розповіли, що не так із комунікаціями українських музеїв та як можна це виправити.
Музей — це заклад, який зберігає, досліджує та експонує пам’ятки матеріальної та духовної культури. А ще слугує місцем відпочинку для відвідувачів, провокує інтерес та спонукає до діалогу. У наш час функції музею виходять (чи мусять виходити) далеко за межі того, що відбувається безпосередньо в споруді. Але далеко не всі культурні установи можуть швидко адаптуватися до вимог часу. Куратор та комунікаційник Андрій Сігунцов зауважує, що українське суспільство сприймає свої музеї як не дуже сучасні та закостенілі структури, хоча це суперечить самій сутності музею. На його погляд, музей — це не лише сховище й науковий центр зі збереження та атрибутування робіт, а й центр культурної комунікації.
Важливо розуміти, що музеї змагаються за увагу відвідувачів не лише між собою, а, насамперед, з іншими просторами для дозвілля: розважальними та торговими центрами, парками, фестивалями, ресторанами, кіно та концертами. Коли йдеться про вільний час, люди обирають чим його заповнити з багатьох варіантів. У таких умовах завдання музею — не розгубити тих, хто орієнтований на споживання культури та залучити тих, хто про це навіть не замислювався. Для цього культурні установи повинні мати відповідних фахівців.
Андрій Сігунцов, мистецтвознавець, куратор і артменеджер. Співпрацював із Мистецьким Арсеналом, Музеєм Івана Гончара, Bereznitsky Aesthetics, Музеєм Історії Києва, Київською Національною галереєю, Brave Factory Festival, галереєю «Лавра». У 2017–2018 — програмний директор Kyiv Art Week. З 2020 куратор Музею сучасного мистецтва Одеси, куратор фестивалю EarthMate (2020).
Андрій Сігунцов
«У 20 сторіччі чимало країн давно переглянули функції музеїв. Але в нас демократичний процес почався лише 30 років тому. Тож щоби відійти від тоталітарного мислення та виконання ідеологічних функцій, музеям знадобилося багато часу. Частина з них уже перелаштувалася, але частина досі залишається в системі репрезентації якоїсь не дуже актуальної ідеї.
Є така фраза: якщо тебе немає в інтернеті, то тебе не існує. Особливо актуальна вона для музеїв. Багатьом із них, а також різним культурним центрам, бібліотекам та іншим соціальним організаціям потрібно переглянути формат і цілі своєї діяльності та комунікацій. У таких закладах має бути відділ маркетингу та піару. Навіть якщо це всього одна людина. Добре, коли музей багато всього робить, але який у цьому сенс, якщо про все це ніхто не знає? Комунікація — це дуже важливо, бо це і є сучасна культура. Музеям потрібно звернути увагу на сайти, оновлювати їх, давати інформацію для цільової аудиторії. Крім того, переглядати статистику відвідувань, шукати допомоги в діджитал-студій. І не вважати, що вони не можуть собі цього дозволити! Робота з культурою — престижна, часто студії готові працювати для музею безкоштовно, у межах власної соціальної відповідальності».
Христя Бойко, креативна продюсерка продакшену AND ACTION, експертка з комунікацій, співавторка подкасту про комунікації «Сарафанне радіо» на радіо Skovoroda. Серед клієнтів AND ACTION: UNDP, Молокія, ОККО, SoftServe, IT Arena, Банк Львів та інші.
Христя Бойко
«Навіть у тих українських музеїв, які творять гучні комунікаційні кейси, бракує системних змін. Якщо зайти на сайти більшості українських музеїв, то можна зрозуміти, як зазвичай люди в них почуваються (спойлер: не дуже приємно). Хороша новина така, що є з чим працювати.
Насамперед, важливо думати про продукт, тобто про те, що саме є в нас у музеї й кому це потрібно. Люди приходять туди надихнутися, змінити обстановку, отримати новий досвід. Але часто натикаються на банальну нестачу інформації. Звісно, усі хочуть одразу робити цікаві кейси, та для початку треба звернути увагу на базові комунікації: який у музею сайт, які сторінки в соцмережах, чи легко їх знайти. Навіть надто довга назва музею — це вже складно, людина може відволіктися й забути про те, що вона шукала. Важливо, щоби на ваших сторінках завжди була актуальна інформація простою мовою, яку може зрозуміти навіть дитина. Це дуже спростить життя тим, хто вже має бажання прийти в музей. Важить і візуальна частина: класно, коли є впізнаваний брендинг, без надмірних деталей, який запам’ятовується. Якщо в музею на це немає ресурсів — можна шукати агенції, яким така робота потрібна для портфоліо або подаватися на гранти».
Павло Гудімов, куратор артцентру «Я Галерея», колекціонер, артменеджер
Павло Гудімов
«На жаль, українські музеї досі в пострадянській ситуації. Вони вимагають глобальної перебудови. Дуже бракує повноцінної комунікації з відвідувачами. Соцмережі — це добре, але вони лише додаткові канали. Є величезний нереалізований потенціал мас-медіа, який практично не використовують. Про перебудову музейних інституцій варто замислитись на рівні громад, міст, областей та загальнонаціональному рівні. Що потрібно, щоби культурний продукт був якісним? Щоб він мав соціальну складову, був актуальним. Я не хотів би ідеалізувати Європу — там є багато музеїв, які виглядають досить дивно, з яких вивезли майже все цінне. Але ставлення відвідувачів до музеїв там цілком інше. Вони прагнуть туди ходити.
Комунікації музеїв — це політика. І дуже важливо, щоби її реалізували на державному рівні».
Коли базові комунікації в порядку, є сенс замислитися про гучні взаємодії, які привернуть до музею увагу широкої аудиторії. Тут можна і треба надихатися дуже різними історіями та колабораціями. Від кліпів попзірок, знятих у залах світових музеїв до інстаграм-профілів художників. Від онлайн-лекцій та екскурсій до справжніх екскурсій для пінгвінів у часи пандемії — поки людям у музей зась. І це не лише про закордонні музеї та галереї — свого часу в НАМУ проводили не лише екскурсі та лекції, а й уроки йоги, а Одеський художній музей традиційно, спільно з партнерами проводить звані обіди.
Активності, які прямо не пов’язані з виставковою діяльністю, допомагають підвищити відвідуваність музеїв та підтримувати інтерес до них серед різних аудиторій. Тому доцільно співпрацювати з кафе, хабами, бібліотеками, медіацентрами.
Під час карантину, більшість музеїв мали шукати нові способи взаємодії з відвідувачами. Запустилося чимало карантинних флешмобів, які продовжують діяти, попри зняття обмежень. З’явились віртуальні виставки та фестивалі. Водночас, реальні музеї не втратили своєї цінності, адже вони дарують відвідувачам вихід зі звичного маршруту дім-робота та нові враження. Взаємодіяти з людиною, вести цікавий та різноманітний діалог, бути провідником у світ мистецтва — це їхнє основне завдання. Тому варто робити все, аби цей діалог ставав більш якісним та сенсовним.
Матеріал підготовано у межах проєкту Львівського медіафоруму — «Комунікативні стратегії малих міст», який реалізовується за підтримки Українського культурного фонду. Його зміст є виключною відповідальністю організаторів і не відображає позицію Українського культурного фонду.
Вас також можуть зацікавити такі статті:
Творити культуру в малому місті | Розповідати про культурні події у малих містах
Фотографії надали герої
Головне зображення Charley Litchfield
