Минулого тижня низка загальноукраїнських ЗМІ опублікували новини про те, що міжнародна правозахисна організація Freedom House, мовляв, визнає Крим російським. Видання посилалися на ще січневий звіт щодо ситуації із демократією у різних регіонах світу. На карті організації окупований Крим позначено фіолетовим кольором, відповідно до рівня демократичних свобод на півострові. Аналогічна ситуація з демократією у Російській Федерації, тому її території теж зафарбували у фіолетовий. У фейсбуці це хибно протрактували як політичну позицію Freedom House. Відповідні повідомлення з’явилися на новинних сайтах. Кейс роз’яснює медіаналітикиня Галина Герасим.
Дуже не хочеться повторювати за автором одного пам’ятного тексту тезу про те, що українські медіа зробили з козою в ситуації із картою Freedom House. Тому скажу тактовніше: судячи з того, скільки з новинар_ок сіли в калюжу, вона для медійн_иць глибока і широка.
Як сісти в калюжу і не перейматись
Історія, якщо коротко, була такою: Freedom House сорок років публікувала звіти про ситуацію з демократією у світі. Зробили вони це і в 2017-му, випустивши звіт у січні. Володимир А‘рєв, народний депутат України, в минулому – журналіст, в серпні помітив цей звіт, перезбудився і написав гнівний пост. Народному депутату здалося, що те, що Крим на карті, яка ілюструє звіт, позначено тим самим кольором, що й Росію, означає визнання Криму російським. Перезбудження народного депутата передалося журналістам, і кут зору народного депутата дружно протранслювали медіа.
Проблема полягала у тому, що депутат не потрудився прочитати, що кольори на карті позначають рівень свободи в країні чи на території, а не її належність, і що спірні території Freedom House оцінює окремо від усіх країн. Я не хочу вдаватись в деталі щодо методології Freedom House, про це можна почитати ось тут, а сама методологія є на сайті організації, де кілька разів наголошено на тому, що та оцінює Крим як окуповану територію. Хочу звернути увагу тільки на кілька аспектів: по-перше, Крим російським Freedom House не визнавав, і аби про це дізнатись, досить зайти на сайт організації і клікнути на зображення Криму на карті. По-друге, півострів замальовано тим самим кольором, що і РФ, виключно з тієї причини, що там однаковий рівень свобод. І якщо поглянути на карту світу, чітко видно, що це не має жодного стосунку до належності території, тому наголошувати на цьому – м’яко кажучи, маніпулятивно.
Левова частка українських медіа, втім, ні зайти на сайт організації, ні почитати її звіти, ні ознайомитись з методологією, клопоту собі не завдала. Наслідком стала прикра брехня своїм читач_кам.
Скажімо, Новое время в тексті запевнило своїх читач_ок, що «Международная правозащитная организация Freedom House в отчете Популисты и автократы: Двойная угроза глобальной демократии показала мировую карту, на которой украинский Крым изображено в составе России». Майже те саме повторила у тексті і УНІАН.
Gazeta.Ua не поскупилась на різкий заголовок, мовляв «Правозащитники из Freedom House признали Крым российским», а від заголовка «Обозревателя» взагалі складалось враження, що вся редакція палає праведним гнівом «С особым цинизмом: известные правозащитники “отдали” Крым России». Чи слід і говорити, що текст новин цим заголовкам відповідав.
Коли представник Freedom House Зорян Кісь зреагував на поширену дезінформацію, частина медіа, наприклад, Новое время, надрукували його пояснення. Дехто, як, наприклад, Українська правда, виправив текст оригінальної новини. «Дзеркало тижня» після того, як їм кілька разів пояснили, що вони не мають рації, теж переписали лід до своєї новини, і тепер він виглядає ось так: «С одной стороны, правозащитники пишут об оккупации Крыма, с другой – обозначают его на карте одним цветом с Россией». Цікаво, чому б це обидві «невільні» території були позначені одним кольором на карті, де так позначають «невільні території» і як це говорить про «другий бік»? Так, видання надрукувало пояснення Зоряна Кіся, але такий текст є маніпулятивним і вводить в оману.
Але моїм переможцем став KyivPost. Ті надрукували новину про те, що «Крим показали частиною Росії» уже після пояснення Кіся, а коли зрозуміли, що облажались, просто тихенько її видалили.
Ситуація, без сумніву, надзвичайно сумна, і медійникам, якщо словосполучення «журналістські стандарти» для них не порожні звуки, варто зробити з неї кілька важливих висновків.
Соцмережі – не генератор новин
Звісно, дискусія про те, чи етично і чи слід брати інформацію з соцмереж, почалась не вчора. Ситуація з Кримом і Freedom House однак демонструє, що багато українських медійни_ць зробили з неї висновки не на користь журналістської етики і професійності.
Передирати упереджені, помилкові висловлювання публічної особи і видавати їх за факти – погодьтесь, назвати це «журналістикою» дуже складно. Намагання наситити стрічку новин якомога більшою кількістю посилань (тому що половина з того, що за цими посиланнями – не новини) веде до того, що особи на новинних стрічках використовують у якості джерел часом дуже сумнівних осіб та сторінки.
«Депутат перднув в калюжу» – це не новина
Мені якось аж незручно про це нагадувати особам, які працюють в таких високоповажних виданнях як «Новое время», KyivPost і «Дзеркало тижня», і які, вочевидь, мають хоча б сяку-таку журналістську освіту, але «депутат сказав, що інший депутат – козел» це не новина. «Депутат сказав, що міжнародна організація – агенти Кремля», зрештою, теж.
Новиною є чи, точніше, був звіт Freedom House. Який вийшов у січні (!). Висновки про те, чи можна називати «новиною» текст про реакцію якоїсь особи на подію, яка трапилась понад півроку тому, я залишу на ваш розсуд.
Солодке слово «фактчекінг»
І, нарешті, найбільша лажа, яку дружно зробили всі вищезгадані видання, полягала навіть не в тому, що вони насмикали інформації з сумнівного джерела, і не в тому, що видали за новину коментар народного депутата щодо інформприводу з бородою, як у Ґендальфа. Найбільша лажа підстерігала в сумному факті, що «фактчекінг» – це дуже модне слово, коли треба поговорити про щось на медіафорумі або поскаржитись на російську пропаганду, але дія, яку журналіст_ки, особливо новинарі, не дуже люблять.
І ще можна зрозуміти нехтування фактчекінгом, чи недбалу перевірку фактів, коли ідеться про те, аби кудись їхати, до когось телефонувати (а ця особа три дні не бере слухавки!), копирсатись в архівах чи робити якісь інші ресурсоємні і часозатратні речі.
Випадок зі звітом Freedom House демонструє, що справа зовсім не в часі та ресурсах, на які часто скаржаться редактор_ки, а в тому, що «достовірна інформація», вочевидь, просто не фігурує серед редакційних стандартів. Аби перевірити карту і побачити, що Крим на ній оцінено окремо, а в один колір з Росією зафарбовано не тільки його, а і Анголу, Китай та Венесуелу, вам знадобиться не більше, ніж три хвилини. Вставати зі зручного крісла теж не доведеться. Те саме досить було зробити і новинар_кам. Втім, вони старанно проігнорували таку можливість.
#Зрада не першої свіжості
Якщо і є щось комічне в цій ситуації, то це те, що скандал довкола методології Freedom House і осіб, які не вміють перевіряти факти, розгортається уже не вперше. Якщо вірити, наприклад, ось цій новині Української правди (хоча, враховуючи усе написане вище, я б на вашому місці сумнівалась), опублікованій 2 лютого, то на презентації звіту представник організації Метью Шааф детально пояснив, чому Крим позначено фіолетовим, і що стосунку до належності території це не має.
Тобто пояснення з’являлось не тільки на сайті організації англійською мовою, досить було пошукати інформацію українською, і можна було б виявити, що специфічне роз’яснення для українців уже є!
…І тиша
Насправді, помилки стаються у кожного. Журналіст_ка чи редактор_ка можуть припуститись одразу кількох помилок і несвідомо ввести в оману читачів. Проте, якщо така прикрість вже трапилась, помилки треба виправляти.
І виправляти їх слід не у формі повідомлень «Freedom House пояснив карту України без Криму», як то зробили Новое время і Дзеркало тижня, і не у формі видалення новини, як то зробив KyivPost, або тихенького підчищання матеріалів, а у формі «Шановні читач_ки, ми помилилися, насправді ситуація виглядає ось так».
Натепер перед читач_ками за введення в оману не вибачилось жодне з видань. Припускаю, що це дуже складно. Куди приємніше гордо сидіти в калюжі.
