Війна з місцевими ЗМІ, співпраця з бізнесом та зміна пріоритетів.
«Глуzд» починався як гіперлокальне медіа в Коломиї. Для того, щоб заснувати видання, Олена Гелетюк організувала медіашколу. За майже два роки свого існування «Глуzд» встиг опублікувати десятки корисних матеріалів, наприклад, про бездомних людей чи досвід представників ЛГБТ, відмовитись від новинної стрічки, робити спецпроєкти для бізнесу та навіть запланувати масштабування. Як це все відбувалось і що буде далі, розповіла головна редакторка Олена Гелетюк.
В кінці матеріалу — поради для медіа від Глуzду.
Головна редакторка Олена Гелетюк
Обмеження лише у твоїй голові
Коломия — це місто в Івано-франківській області, яке має 60000 населення. Воно дуже прогресивне: є театри, мистецький центр, багато гуртків, активна молодіжна рада, Громадська платформа Space Up. До нас приїжджають волонтери з Америки й туристи зі всієї країни.
Медіаринок представлений трьома ЗМІ, двоє з яких лобіюють інтереси місцевих депутатів: «Дзеркало Коломиї» і «Коломия Сьогодні». Вони працюють у звичному режимі, але в період виборів перетворюються на рупори досягнень депутатів. Особливо смішно, коли кожне ЗМІ намагається показати погані сторони іншого депутата у своїх матеріалах, виходить таке собі мочилово. Третє видання — це медіа місцевого розслідувача.
Я завжди прагнула до незалежної журналістики, тому не йшла працювати до місцевих видань. Встигла побути кореспонденткою обласного телебачення в Коломиї, вела передачу на радіо, дописувала до Франківського видання. Раз на 3-4 місяці завела традицію вибиратись на навчання до інших міст та прокачувати журналістські навички. У 2017 році перейшла до піару і працювала на благодійний фонд та Громадську платформу Space Up.
У той час я почала відчувати, що мені не вистачало журналістики в житті, що я випадаю зі своєї улюбленої професії. У мене було два варіанти: переїжджати з Коломиї й шукати роботу у незалежному медіа або продовжувати працювати піарницею та гнітити себе. Попри перспективи великих міст, переїжджати я не хотіла. Аж раптом з’явився третій варіант.
Коли я почала жалітись колегам із Громадської платформи на те, що випадаю з журналістики, вони сказали: «Чого ти ниєш? Візьми й зроби незалежне медіа!». Я одразу почала виправдовуватись, що це нелегко, що потрібні гроші, команда, сайт, техніка, офіс. Мені відповіли, що всі обмеження лише у моїй голові. Так і є, з’ясувалося згодом.
Співзасновник Громадської платформи Михайло Данищук запропонував мені координувати медіашколу, яку вони планували організувати, і тих, хто буде у ній навчатись, взяти в команду. Ця ідея мені сподобалась, я мала багато контактів журналістів зі Львова, Луцька, Києва, тож вирішила спробувати.
Ми запланували школу на вісім місяців, із зустрічами двічі на тиждень. За цей час ми залучили близько 50 спікерів. Спікери радо зголошуватися провести лекцію, коли я писала, що от ми в Коломиї хочемо вчитися незалежної журналістики. Це було дуже приємно. Ми не могли заплатити їм гонорар, проте оплачували дорогу, проживання та харчування внесками учасників (300 гривень за місяць). За кожним учасником ми закріплювали ментора. Наприклад, учні прослухали лекцію за темою «новина», потім мали написати власний текст і надіслати ментору. Він редагував і надсилав зауваження. Менторська робота проходила в онлайн-режимі, оскільки ментори були у різних містах.
Медіашкола в Коломиї
Завдяки тому, що спікери були моїми хорошими знайомими, я проводила з ними багато часу до та після лекцій. За обідом або дорогою з/на потяг я змогла обговорити усі важливі для мене питання стосовно майбутнього медіа. Картинка потроху складалась. Я хотіла, щоб медіа було лайфстайловим і давало свіжий погляд на Коломию і людей, які живуть у ній.
Чого не вистачає місцевим ЗМІ? Глузду!
Коли йшов вже сьомий місяць медіашколи, я вирішила приступати до рішучих дій. Співзасновником Глуzду став координатор та співзасновник платформи Space Up. Як юрист він допомагав оформити громадську організацію. Ми багато брейштормили щодо назви видання. Я себе запитала, чого не вистачає коломийським медіа, і знайшла відповідь — здорового глузду! Так з’явилась наша назва.
Перед тим, як запуститись, ми створили сторінку у фейсбуці й зробили допис про підтримку Глуzду. У ньому розповіли, що запускаємо громадянське медіа, яке буде писати про проблеми міста і району, матиме також розважальний контент. Ми наголосили, що у нас є ідея та команда, а більше нічого, тому нам потрібна допомога — донейти. Цей допис ми розповсюдили по місцевих фейсбук-групах та наших знайомих. Перші донейти були від наших родичів та друзів.
Ми вирішили звернутись до бізнесменів за підтримкою. Добре, що був наочний приклад соціальної відповідальності від Urban Space в Івано-Франківську, оскільки в Коломиї бізнес тільки знайомився з цим. Так у видання з’явились меценати, які давали по дві тисячі гривень. З кожним ми підписали договір про невтручання в редакційну політику. Один з бізнесменів, який нас підтримав — співзасновник Громадської платформи, інший був з села, в якому я народилась. Він хотів, щоб молоді люди залишались в Україні і вірив, що ми цьому можемо сприяти. Ще долучився підприємець, з яким я була знайома. Він казав, що незалежне медіа — це одна з тих сфер, якою він би хотів зайнятись, але через брак часу не може, тому допомагає нам.
Через Space Up я була знайома з програмістом і попросила його зробити нам сайт. Грошей на руках в мене ще не було, тож ми домовились, що оплата буде згодом. Йому сподобався наш проєкт, він повірив в його успіх і навіть встановив ціну в три рази нижчу за ринкову. Вже впродовж існування Глуzду він продовжував доповнювати сайт різними фічами безкоштовно.
Медіашкола закінчилась і 1 травня 2018 року ми запустили Глуzд.
Почали зі стрічки новин і кількох інтерв’ю, які були кращими роботами випускників. Завдяки донейтам та партнерським грошам ми купили фотоапарат і заплатили зарплату журналістці, яка писала унікальні новини на стрічку. У мене була мрія про редакційний офіс, і ми мали можливість оплачувати його пару місяців. Але коли гроші закінчились, зрозуміли, що краще б взяли ще людину і платили їй зарплату. Це прийшло з досвідом.
Команда «Глуzду»
В перші дні заснування Глуzду, в соцмережах у нас було близько 300 коментарів від різних ботів. Вони приписували нас то до партії «Самопоміч», то до «Батьківщини». Їхніми аргументами було, наприклад, те, що колір «Самопомочі» зелений, а у нас бірюзовий. Людям в Коломиї важко повірити, що може бути незалежне медіа. Їм легше придумати сотню ідей про наше походження. Коли ми починали, у нас була одна ціль — показати Коломийському медіапростору, що таке незалежне медіа. Після цього випадку ми написали статтю «Війна ботів, або як самоствердитись, коли влади замало», про те, чиї інтереси лобіюють боти і як розпізнати, хто є ботом.
Першими нашими рубриками були «Жінки з Глуzдом» та «Чаювання з Глуzдом». Перша — це інтерв’ю з успішними жінками Коломиї, а друга — інтерв’ю з людьми, що працюють у трьох різних сферах. Наприклад, фотограф, який займається джазовими танцями й подорожує. Паралельно писали інші матеріали, тримали руку на пульсі міста. Це був лайфстайл і людські історії.
Тепер без стрічки новин
Одна історія суттєво змінила Глуzд. В Коломиї сталась ДТП, наша читачка опинилась на місці події й скинула фотографії. Зібравши інформацію, ми опублікували матеріал. Сайт, якому було кілька місяців, зібрав нечувану кількість переглядів, дійшло до 45 тисяч. До порівняння, за кілька днів до цієї події вийшов лонгрід про людей, які ходять в гори. Ми його довго писали, редагували, але він зібрав 4 тисячі переглядів.
Ми вирішили, що видання з назвою «Глуzд» не може публікувати трешові тексти та ловити хайп на нещастях. Ми прибрали стрічку новин і перейшли у формат повільного медіа. Я запровадила вимогу до журналістів: в наших матеріалах має бути відсилка до здорового глузду через героїв чи ініціативи.
Одна з моїх улюблених рубрик — «У ролі», колись я мріяла мати декілька життів, в яких я би попрацювала баристою та продавчинею книг. З появою Глуzду це стало реальністю. Наші журналісти перетворювались на ветеринарів, акторів, офіціантів, перукарів і навіть двірників. У нас з’явилась рубрика «У СТАНі толерантності». Є текст «Справа в тому, що у мене немає дому», де ми досліджуємо, чому люди опиняються на вулиці і як до них ставляться довколишні, є текст «Мам, я гомо» з історіями гея, лесбійки й бісексуалки.
Олександр Безпалий — бездомний, про якого «Глуzд» зробив матеріал
Брудна гра місцевих ЗМІ
Перші місяці існування Глуzду припали на передвиборчий період, коли в депутатські медіа вливалися гроші. Власники «Дзеркала Коломиї» почали брати до себе в редакції моїх найближчих друзів і навіть людей, які не вміли писати. Вони й мені пропонували посаду редакторки з неколомийською зарплатою. Таким чином вони могли й редакторку отримати, й позбутись головного конкурента — незалежного Глуzду.
Я відмовилась, але далі «Дзеркало» почало брудну гру. В них були гроші, але не було ідей для матеріалів. Приходжу я до свого знайомого підприємця, що має кав’ярню, й пропоную рекламу. А він каже: «Оленко, я читаю “Глуzд”, ви молодці, але в мене тільки вчора безкоштовно взяли інтерв’ю місцеві журналісти». «Дзеркало» 5 років на ринку, у них більша аудиторія і вони роблять рекламу безкоштовно і без офіційної позначки.
Потім вони почали копіювати наші формати, зокрема рубрику «У ролі» і відеорубрику «Говорять коломияни». Щодо останньої, то тут вони нас просто взули, оскільки ми не мали відеографа та спеціальної апаратури, а завдяки депутатським коштам «Дзеркало» зробило відео більш професійно, з оператором та радіомікрофоном.
Ця ситуація була образливою, адже я не могла казати своїй аудиторії: «Ну ви розумієте, у них є гроші, а у нас немає». Я зрозуміла, що це Коломийське болото, що нам не цікаві перегони з місцевими ЗМІ за аудиторію, яка не розуміє, що ми робимо. Незабаром завдяки Google-аналітиці я зрозуміла, що нас читають у Львові й Франківську. Ці два фактори допомогли нам перейти до нової стратегії, у якій ми не прив’язуємось до Коломиї й пишемо для ширшої аудиторії.
Коли виборчі перегони завершились, коломийські медіа перестали отримувати кошти, частину команду розпустили. З того часу наші рекламні партнерства почали налагоджуватись.
Вдалим був спецпроєкт з фітнес-центром, для якого ми розробили відеорубрику «Канікули суворого режиму», де люди розповідали, як вони худнуть. Ми співпрацюємо з театром, раз на місяць робимо нативні тексти. Наприклад, була вистава про булінг «Лузер», ми написали текст про це явище і як йому протистояти. В кінці була вставка про виставу у театрі. Також робили добірку подарунків до Дня закоханих, де згадували різні бренди.
Відтепер не гіперлокальні
Зараз ми змінюємо концепцію. Я закінчила школу від Media Development Foundation для менеджерів і редакторів незалежних видань, вона допомогла мені переосмислити фінансову модель. Наступна наша ціль — зробити так, щоб Глуzд почав заробляти.
Нашою нішею ми бачимо формат інтелектуального медіа, хочемо додати більше матеріалів зі світу технологій. Для нас важливо пробудити у людях критичне мислення, змушувати аналізувати. У нас з’явився новий слоган: «“Глуzд” — це паливо для мозку». Також хочеться, щоб нас більше читало молоде покоління, а для цього потрібен відповідний контент. Тож будемо досліджувати покоління Z.
Ми хочемо масштабуватись, але не на всю Україну, а на її західну частину. Хочемо попрацювати зі сприйняттям інакшості на Галичині, оскільки це справді проблема. Людей цікавить, коли ти вийдеш заміж, коли народиш дитину, як живе сусід і чого він живе не так як ти. Ми хочемо вплинути на це, донести думку, що кожен обирає своє життя самостійно. Двоє наших журналістів живуть у Львові, двоє у Франківську, вони вже пишуть про місцеві ініціативи та героїв.
Поради гіперлокальним медіа від Глуzду
Зробити рекламу у своєму медіа трендом. Бізнес має тішитись від того, що ваше медіа публікує їхню рекламу. Для цього потрібно знайти дійсно круті ідеї та думати про потреби бізнесу. Коли власники компаній побачать, що у вас активна аудиторія і класні нативні тексти, вони зрозуміють, за що вам платять.
Формувати спільноту. Вам потрібно збирати людей на живі зустрічі, обговорення, майстер-класи для того, щоб ваше медіа було для них не просто сторінкою в інтернеті, а живими обличчями. Якщо ви опинитесь в такій ситуації, як ми з «Дзеркалом», спільнота вас підтримає.
Фотографії надала редакція Глуzду
Головне зображення Courtnie Tosana
