Як прокинутися і дізнатися, що вбив 17 дітей.

Теорії змови — сестри фейкових новин. Вони так само блискавично ширяться у мережі. Люди в них вірять і підлаштовують під них своє життя. Однак у центрі таких теорій, які здебільшого виникають не випадково і є одним з інструментів нечесної політичної конкуренції, часом опиняються не політики, а звичайні люди. Їх звинувачують у тому, чого вони не робили, переслідують і погрожують убити. Історії таких людей зібрав Ед Пілкінґтон для The Guardian. Ми цей текст почитали, вразилися, переклали та адаптували. Радимо читати. Повну версію дивіться в оригіналі.

Марсель

На День святого Валентина у Марселя Фонтейна був вихідний. Він довго спав, бо перед тим працював подвійну зміну. Прокинувся і подумав, що його життя щасливе: у нього є кохана людина і улюблена робота на концертному майданчику.

Допоки Марсель прокинувся, 19-річний хлопець із рушницею в руках увійшов в одну зі флоридських шкіл і вбив там 17 дітей.  Але Марсель не мав удома ні телебачення, ні радіо, тож дізнався про це не зразу.

Невдовзі Фонтейну написав друг і сказав що його, Марселеві, фото заполонили інтернет і що його звинувачують у флоридській стрілянині.

Хлопець був спантеличений: він у Массачусетсі, до Флориди летіти чотири години, і взагалі він там бував лиш одного разу в дитинстві.

Йому 25. На своїй сторінці у твітері він описує себе так: «Небінарний ґей, квір, з аутизмом, прихильник комунізму, люблю фільми жахів і музику в стилі метал». Розлади аутичного спектру йому діагностували в дитинстві. Відтоді він бореться із тривогою та виснажливим затинанням. У моменти сильного стресу махає руками, як птах крильми.

Словом, це вразливий і не здатний завдати кому-небудь шкоди хлопець, а отже, ідеальна мішень для знущань на 4chan, анонімній онлайн-платформі, де дописують ультраправі.

За кілька днів до стрілянини у флоридській школі на цій платформі анонім опублікував фото Марселя з його інстаграма. На фото хлопець був у футболці із зображенням різних комуністичних лідерів. Маркс, Мао, Ленін мали на головах капелюхи, ніби для вечірки. Сам Марсель пояснює, що футболка була жартівлива і створювала каламбур зі словом party — партія та вечірка водночас.

Спочатку Марселя 4chan висміяли, підписавши це фото «ідіот-лівак», а за кілька днів знову опублікували із підписом «Флоридський убивця був комуністом».

Звідти світлину підхопило конспіративне видання Infowars, яке заснував Алекс Джонс. «Кореспондент» цього видання, навіть не спробувавши перевірити інформацію, розмістив її на головній сторінці із підписом: «Убивця — комуніст. На фото імовірний підозрюваний вбраний в одяг із комуністичною символікою». Неправдива чутка блискавично поширилася від Маямі до Пекіна.

Перші погрози Марселю почали сипатися в месенджер іще до смерку: «Сподіваюся, хтось тебе викине з літака, комуняко». В іншому повідомлені згадували майданчик, де працював Марсель. «Ці люди знали, що я роблю, де працюю. Мене це так лякало, — каже хлопець. — Я не міг нормально нічого робити: готувати, виконувати якісь базові речі. Днями не ходив у душ і не виходив надвір». Потім почалися панічні атаки.

Протягом останніх шести місяців Фонтейн поступово оговтується. Бореться з панікою та безсонням. Але почав значно менше довіряти людям і завмирає щоразу, коли бачить вбраних у камуфляж людей, або тих, хто носять капелюх із написом «Make America Great Again». «Чи вони раптом не читали Infowars, не впізнають мене і не завдадуть мені якоїсь шкоди», — щоразу думає хлопець.

Скоро річниця цієї флоридської стрілянини. «Чому вони обрали мішенню мене? Це так сумно, — розмірковує Марсель. — Я ніколи не буду таким, як раніше».

Ленні

Ленні Познерові 51. Він уп’яте за вісім років пакує речі і переїздить. Кілька тижнів тому прихильники теорії змови точно змалювали на мапі район, де він мешкає у Флориді, і вказали на його будинок.

Познерів злочин, на думку цих людей, полягає в тім, що його маленького сина Ноя вбили в під час стрілянини в молодшій школі в Ньютауні у грудні 2012-го року. Ноєві тоді ледь виповнилося шість. Протягом місяця конспірологи, підбурені очільником Infowars Алексом Джонсом, наплодили тисячі дописів у мережі і книжку на 426 сторінок під назвою «Ніхто не помер на Сенді Гук». Їхня теза така: ніякої стрілянини ні в якій школі не було. А 20 дітей, які загинули, насправді були акторами. Ніякого Ноя не існувало, його намалювали у фотошопі.

В якийсь момент Познер не витримав і вирішив, що мусить якось захистити пам’ять про сина. Тому опублікував на Google+ його свідоцтва про народження, смерть та документи зі садка.

«З мого боку це було вкрай наївно. Я думав, що ці всі люди просто дезінформовані, і якщо я доведу, що наш хлопчик існував, ріс, любив і був любимий, а зрештою убитий, вони припинять нас чіпати і головне паплюжити фото Ноя в інтернеті, — розповідає Ленні. Натомість чоловік спостерігав, як його сина вдруге поховали, тепер уже під сотнями сторінок ненависницького контенту. — Немає таких слів, якими я б міг описати цей жах. Це феномен доби, у якій ми живемо. Таке собі сучасне полювання на відьом. Це форма масового божевілля».

Познерові також погрожували смертю. У 2017 році людину, яка це робила, засудили до 5 місяців ув’язнення та 5 місяців домашнього арешту. Однак найбільше претензій Познер має до Алекса Джонса, вважаючи, що той намагається заробити на теоріях змови, поширюючи їх на своєму ресурсі Infowars. Натомість Джонс стверджує, що наклепів ні на кого не зводив і взагалі має право на свободу слова. Цей аргумент суд відхилив. «Чиясь свобода слова закінчується там, де починається моя свобода від наклепів та насильства», — каже Ленні.

Познер вважає, що вияви ненависті — це продукт цифрових технологій, які розвиваються швидше, ніж суспільство вчиться їх контролювати. Й алгоритми цифрових платформ лише посилюють схильність людей вірити в теорії змови. «Раніше, щоб сховати правду, треба було палити книжки. А тепер достатньо запхати її на 20 сторінку результатів пошуку у ґуґлі», — каже Познер.

Пол

Доктор Пол Оффіт долучився до дискусій про безпечність вакцин для дітей у 1998 році. Ці дискусії тривають і досі. Востаннє йому погрожували смертю місяць тому. Тоді хтось написав на форумі вакциноскептиків: «Він уже і так мертвий, отже, його можна вбити».

Оффіт — лікар-педіатр із Філадельфії і сам винайшов вакцину проти ротавірусу. Його світогляд ґрунтується на доказовій медицині та наукових методах. «Я думав, що достатньо публікувати хороші наукові статті у хороших наукових журналах, і люди полишать свої необґрунтовані переконання. Але це так не працює», — каже лікар.

У 1998 році гастроентеролог Ендрю Вейнкфілд опублікував неправдиве дослідження про зв’язок вакцин проти кору та аутизму. Вейкфілд закликав батьків уникати цієї вакцини, тим самим наражаючи Європу та Америку на пандемію. У 2000-му році, вражений тим, що наукова спільнота ніяк на це не реагує, Оффіт вирішив боротися із брехнею. Для цього заснував Освітній центр, щоб пояснити базову користь від вакцин: щороку вони рятують до трьох мільйонів людей від смерті.

Що тоді почалося! Лікар отримував сотні емейлів, де його обзивали нацистом і сатаною. «Це було виснажливо. Мені це боліло і досі болить. Я ніколи не буваю більш вразливий, ніж коли люди підозрюють в моїх діях якісь злі мотиви», — розповідає він. Його переслідував один і той самий чоловік на різних заходах і виступах. Навіть поза такими подіями почали з’являтися люди із плакатами із обличчям Оффіта та підписом «терорист».

Одного разу Полу подзвонив незнайомець і почав називати на імена його дітей і школи, де вони вчаться. Тоді чоловік перелякався не на жарт і хотів узагалі покинути боротьбу. Але передумав: «Мене зупинила дружина. Вона сказала, що я все роблю правильно і треба продовжувати».

Всі ці роки Пол не припиняв доводити, що вакцинація потрібна. По-перше, через злість. По-друге, заради дітей, яких можна врятувати. «Вже принаймні 17 ґрунтовних досліджень спростували теорію Вейнкфілда, але досі є люди, які вірять у ці нісенітниці», — каже він. Людей, що умисно поширюють неправдиву інформацію про вакцини, він вважає злом, яке шкодить дітям і яке потрібно здолати. До речі, світова організація здоров’я називає «нерішучість щодо вакцинування» однією з десяти основних проблем, які чекають на людство у 2019-му.

Браянна

Браянна Ву — розробниця комп’ютерних ігор. Вона як ніхто інший знає, що відбувається, коли людину полонить вигадано-справжній світ, за принципами якого діють і теорії змови. Опонувати конспірології практично неможливо, каже вона.

Усе почалося у 2014-му, коли сотні анонімних тролів звинуватили розробницю відеоігор Зої Квін у тому, що вона завела стосунки із журналістом, який спеціалізувався на відеоіграх, заради кар’єрного просування. Потім історія розвивалася зі швидкістю лісової пожежі, і ще кілька жінок-розробниць отримали порцію сексистських коментарів про свою роботу та приватне життя. Всі ці випадки загалом почали називати Ґеймерґейтом. Браянна зробила колаж, який висміював коментарі чоловіків-тролів на адресу жінок-розробниць, і запостила його у себе в твіттері. Після того на її сторінці з’явилася купа образливих коментарів та погроз.

Ву вважає, що жінки стають мішенями конспірологічних теорій частіше, ніж чоловіки.  І що вони рідко про це говорять публічно. Мовляв, ціна відкритого протистояння з кривдниками настільки висока, що жінки обирають мовчати. Наприклад, щоб не заподіяли шкоди їхнім дітям.

Браяна каже, що теж боялася. Її легковажний мем про тролів Ґеймерґейту спровокував бурю, яка не вщухла і дотепер.

Бувало таке, що незнайомці нишком фотографували її на вулиці за щоденними справами, а потім надсилали їй ці фотографії, залякуючи.

В мережі з’явився детальний план її квартири, фото машини і номерного знаку. До сьогодні, за її підрахунками, їй до 300 разів погрожували смертю. Їй і її чоловіку довелося полишити їхнє житло і переховуватися по друзях та готелях.

Тепер Ву балотується до Конгресу у своєму рідному місті. Вона вважає, що може змусити федеральну владу серйозно ставитись до проблеми теорій змови і до насильства в інтернеті. «У ФБР працюють 30 тисяч агентів по всіх штатах. Але, наскільки мені відомо, немає підрозділу, який би займався питаннями онлайн-екстремізму. Це для них не пріоритет», — каже Браянна. Вона вважає, що Ґеймерґейт її надзвичайно загартував. Втім не хоче гламуризувати це насильство. Бо отримала від нього передовсім шкоду.

Джеймс

У жовтні 2016-го, за місяць до обрання Трампа президентом, Джеймс Алефантіс влаштував вечірку на честь десятиліття своєї піцерії у Вашингтоні. Протягом наступних кількох днів його ресторан і він сам опинилися у центрі класичної теорії змови, яку потім назвали Піцаґейт. Сюжет був такий: мовляв, Гіларі Клінтон керує глобальним угрупуванням, яке торгує дітьми і тримає цих дітей як сексрабів у підвалі Джеймсового ресторану. Насправді його піцерія не має ніякого підвалу.

Ці чутки розпочалися тоді, коли нібито російські агенти викрали приватне листування керівника передвиборчої кампанії Клінтон Джона Подести і виклали його на WikiLeaks. У тих листах Подеста згадував друга свого брата на прізвище Алефантіс, а також благодійний обід, який вони з братом збиралися відвідати в Алефантісовому ресторані.

Невдовзі з Джеймового інстаграм-акаунту невідомі люди взяли фотографії із його хрещениками і подавали їх буцімто на доказ чоловікової прихованої педофілії. Конспірологи стверджували, що ім’я Джеймс Алефантіс — це натяк на французький вислів «j’aime les enfants», який значить «я люблю дітей», і що скорочення «сp» від cheese pizza (сирна піца) можна також розшифрувати як child pornography (дитяча порнографія).

На сторінку ресторану у фейсбуці писали купу гнівних коментарів. Потім на вже згадуваному порталі Infowars все той самий Алекс Джонс закликав читачів «розслідувати самотужки». І вони почали це робити. Почали виходити з мережі і навідуватися в ресторан. А також до Джеймсового будинку. Розпитували про нього сусідів. У 2016 році до ресторану ввірвався озброєний чоловік, залякував відвідувачів пістолетами і, перш ніж здатися поліції, вистрілив у зачинені двері туалету. Його засудили до чотирьох років позбавлення волі.

Засновник Infowars зрештою вибачився перед Алефантісом за те, що підбурював людей до Піцаґейту. А в серпні цього року його забанили YouTube, Apple та Facebook та інші провідні платформи. Але шкода, яку ця історія принесла Алефантісу, вже сталася. І вона величезна. За порадами друзів, він намагався спілкуватися з деякими людьми, які його звинувачували в педофілії та торгівлі дітьми. Хотів зрозуміти, чому вони це робили. «Я усвідомив, що ними теж керував страх. У молодих людей, які сидять в онлайні, є відчуття покинутості і безпорадності. Їм здається, що влада від них щось приховує і може викрадати їхніх дітей», — каже Джеймс.

Пережити найскрутніші часи ресторану допомогли люди, які люблять піцу. Джеймс каже, що вони є спільнотою і що саме спільнота здатна врятувати якесь місце. Якщо це спрацювало з його піцерією, то могло би спрацювати і з цілою країною. Або й з усім світом.  

Переклала й адаптувала Людмила Смоляр

Головне зображення Andrew Seaman

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.