А в ідеалі — допомогти.

Люди, як правило, переживають за себе і своїх близьких. А ще вони здебільшого мало знають про медицину, тому готові вірити дурницям і поширювати їх. Наслідки цього можуть бути реальними й дуже важкими. Особлива ж відповідальність за поширення неправдивих новин, результатів неякісних досліджень, страшилок зі світу медицини лежить на журналістах. Облажатись можна у матеріалі на будь-яку тему, але саме в медичній сфері ціною помилки може стати людське життя. Поговорімо про те, як уникати таких помилок.

У липні 2014 року на шпальтах західних видань з’явився дивний заголовок: «Науковці кажуть, що можна попередити рак, нюхаючи пуки». Жарт чи фейк? На жаль, всього лиш непрофесійне тлумачення результатів наукового дослідження, яке опублікували в журналі Medicinal Chemistry Communications. Дослідження базується на тому, що під час хвороби клітина виробляє невелику кількість сірководню (це газ, який виділяється також і тоді, коли людина пукає). Якщо клітина не виробить сірководень, вона не зможе контролювати запальний процес та помре. Тому вчені розробили молекулу, яка доносить незначну кількість газу в клітину, і припустили, що це допоможе лікувати деякі хвороби.

Але жовтий заголовок звучить яскравіше, ніж наукове пояснення (деякі видання, втім, відредагували новину). Сатирик Джон Олівер говорив про те, як журналісти висвітлюють наукові дослідження, у своїй програмі. Джон розповідає, що вчених досі запрошують на реаліті-шоу із проханням прокоментувати, чи дійсно пуки можуть врятувати від раку. То як варто висвітлювати медичну інформацію і чому це треба робити обачно?

Доказова медицина наше все

У сучасних медичних журналістів є принаймні три завдання: відібрати з безмежної кількості інформації справді важливу, не ввести читачів в оману та не нашкодити їм. Сьогодні медичні журналісти мають справу з доказовою медициною. Вона базується на якісних наукових дослідженнях, які підтверджують ефективність та безпеку того чи іншого медичного втручання (чи невтручання).

«Чи варто пити каву?» — запитує видання The Vox у матеріалі «Медична журналістика має серйозні проблеми з науковими даними». У світі виходить така кількість досліджень, а дані так довільно інтерпретують, що відповідь на це запитання приблизно така: «В один день тижня кава може подовжити ваше життя, а в інший — спровокувати рак».

Медична журналістика має базуватися на дослідженнях. Але чи всі дослідження однаково якісні? Головна проблема в тім, що журналістам це складно оцінити. Вони похапцем використовують низькоякісні дослідження та поширюють хибні висновки під гучними заголовками. Це може трагічно вплинути на життя людей, які сприймуть інформацію як настанову до дії.

Наприклад, дослідження про те, що вакцина від папіломавірусу людини (ВПЛ) викликає порушення роботи головного мозку: коли його результати поширили в ЗМІ, рівень щеплення від ВПЛ в Японії знизився від 70% у 2013 році до 1% у 2017-му. Ця вакцина, однак, є профілактикою від раку шийки матки. Дослідження, про яке писала преса, було проведене на щурах. Це значить, що воно мало один із найнижчих рівнів доказовості. Згодом статтю із дослідженням відкликали.

Брехня живе довго

У 1998 році в одному з найбільш авторитетних медичних видань — журналі The Lancet — вийшла стаття доктора Ендрю Вейкфілда про зв’язок вакцин проти кору та аутизму. Новина про те, що щеплення можуть спричинити аутизм, розлетілася шпальтами світових ЗМІ. В результаті люди почали масово відмовлятися від вакцинації, і це спричинило епідемії кору. Згодом виявилося, що автор дослідження мав фінансовий інтерес. Коли науковці заговорили про слабкий дизайн (в дослідженні взяло участь усього 12 дітей), було запізно. Люди не так легко розлучаються зі страхами, у які встигли повірити, і спростовувати брехню доведеться роками.

Після того, як дослідження відкликали, а лікаря позбавили ліцензії, видання Bad Science написало:

«Ми будемо захищати Вейкфілда. Медіа звинувачують не того і знають, хто дійсно винен: журналісти та редактори вигадали найбільшу брехню і продемонстрували, яку небезпеку можуть становити для громадського здоров’я».

Після публікацій у ЗМІ рівень вакцинації у Великобританії знизився від 93% до 75%. А цього замало для забезпечення колективного імунітету (для цього потрібно 93-95%).

Що варто пам’ятати медичним журналістам

За результатами опитування медичних журналістів із 37 країн світу, висвітлювати медичну інформацію у ЗМІ якісно не завжди просто, бо:

  • Бракує часу та знань.
  • Доводиться боротися за увагу аудиторії.
  • Складно зрозуміти фахові терміни.
  • Проблемно шукати та оперувати інформацією.
  • Заважають конфлікти з редакторами та наявність у видання комерційних інтересів.

Багато журналістів, особливо телевізійників, скаржаться, що складно знайти незалежних експертів, які зацікавленні співпрацювати з медіа.

Щоб ці та інші складнощі перебороти, доведеться заглибитися в тему, над якою працюєте, а також пам’ятати про таке:  

Все тече, все змінюється. Коли ж ідеться про доказову медицину, все міняється дуже стрімко. Наукову статтю, що вийшла у 2013 році, до сьогодні могли спростувати або відкликати.

Якість дослідження. Золотий стандарт дослідження складається із трьох основних компонентів: дослідження мають бути рандомізовані, подвійно засліплені та плацебо-контрольовані. Наприклад, ми хочемо визначити, чи допомагають ліки N від грипу. Для цього нам потрібні дві групи людей. Відібрати їх потрібно випадковим чином і випадковим чином розподілити по групах. Так до обох груп потраплять різні за віком, статтю та станом здоров’я люди. Учасники однієї, експериментальної групи будуть приймати ліки від грипу, а іншої, контрольної, — плацебо. Ні перші, ні другі не мають знати, що вони приймають — ліки чи плацебо. Це називається засліплення. Воно впливає на поведінку учасників і на результат експерименту. Лікарі, втім, теж люди і теж не повинні знати, що в пігулці. Це називається подвійне засліплення.

Згодом з’являється метааналіз, який узагальнює результати декількох (а іноді десятків та сотень досліджень), які провели різні автори в різний час. Найбільш авторитетною спільнотою в царині метааналізів вважають Кохрейнівське співробітництво. Це глобальна незалежна мережа дослідників, професіоналів у сфері охорони здоров’я та пацієнтів. Організація вивчає ефективність медичних втручань за допомогою рандомізованих та контрольованих досліджень. Потім у базі даних публікує метааналізи цих досліджень. Однак навіть Кохрейнівське співробітництво не оминуло скандалів та звинувачень в упередженості.

Рандомізовані, засліплені та плацебо-контрольовані дослідження не завжди можливі. Тому медичним журналістам варто розібратися і в когортних дослідженнях. Вони вивчають великі групи людей — когорти — і ризики, які їх спіткають. Такі дослідження засновані не на експериментах, а на спостереженнях. І в них часто складно відрізнити, чи хвороба виникла після певної події, чи внаслідок.

Дослідження, які проводять на тваринах, теж не є поганими. Часто це сходинки до майбутніх революцій у медицині. Але не варто представляти їх результати як настанову до дії для людей.

Імпакт-фактор журналу. Коли читаєте дослідження, оцініть джерело. В цьому допоможе імпакт-фактор — показник популярності наукового журналу. Його щороку розраховує Інститут наукової інформації (Institute for Scientific Information, ISI). Що вищий імпакт-фактор, то краще. Наприклад, якщо імпакт-фактор журналу 41, це значить, що кожну статтю з журналу в середньому цитували 41 раз протягом двох років. Це дуже круто. Такий імпакт фактор мало видання Nature. Деякі журнали вказують цей показник у себе на сайті в розділі «Про видання» або на Web of Science Core Colection. «Але диявол в деталях, зауважує фізик, PhD Технічного нідерландського університету Делфту Сергій Пуд. В різних сферах імпакт-фактори різні. Для фізиків і 10 це дуже гарний показник. У біологів 20-30. У медиків 30-60. Але найголовніше дивитись на статтю. Наскільки детально і прозоро описано методики. Чи вони опубліковані у відкритих джерелах. Чи давно група, яка робила дослідження, займається цією темою? Чи співпрацює вона з іншими науковими групами? У журнала “Ланцет”, про який ішлося вище, високий імпакт-фактор, але це не вберегло його від Ендрю Вейкфілда».

Нікому не довіряйте повністю. Навіть лікарям. В Україні розповсюджена так звана патерналістська модель медицини. Це коли лікар одноосібно приймає рішення і ніби є обраним носієм особливого знання. Медичним журналістам як нікому іншому варто позбуватись цього стереотипу і не забувати, що навіть найкращий лікар — людина. А люди помиляються. Хтось може обуритися: «Як можна знецінювати досвід лікаря?». Але досвід однієї людини — це все ж не дослідження, в якому взяли участь тисячі людей, а дослідники врахували (в ідеалі, звичайно) купу факторів, які можуть вплинути на результат.

Розберіться, що таке статистична значущість або p-значення. Навіть якщо ви читаєте класне дослідження, де група А приймала ліки, а група Б — плацебо і група А досягла того, що, скажімо, кров’яний тиск знизився — це ще не означає, що ліки працюють. На одужання людини або навіть групи людей можуть впливати різні фактори. P-значення доводить, що різниця між двома групами — не просто випадок. P-значення нижче 0,05 (в окремих випадках 0,01) вважається «статистично значущим». Але цим значенням часто маніпулюють. Поріг статистичної значущості визначають самі дослідники. Тому наступний пункт.

Не обмежуватись одним дослідженням. Читайте різні дослідження від різних науковців на одну й ту саму тему. Тільки так картина буде максимально чітка і точна.

Вивчайте англійську. Займатись медичною журналістикою без знання англійської неможливо. Більшість міжнародних досліджень та медичних настанов доступні лише цією мовою.

Готуйтесь до критики. Якщо ви хоч іноді переглядали коментарі під дописами Уляни Супрун, можете готуватися до чогось подібного, коли опублікуєте свій текст. Адже міжнародні наукові медичні настанови часто є протилежністю до того, що українці вважають правильним підходом до лікування. Тому, коли ви напишете, що вагітним жінкам можна вакцинуватись від грипу чи дифтерії або що шмарклі — це не привід сидіти вдома, готуйтеся, що в коментарях вам можуть зробити трішки боляче.

Що кажуть медичні журналісти про етику

В теорії, Асоціація медичних журналістів закликає передовсім бути відданими правді та потребам суспільства і не перетворюватися на рупори медичної індустрії, державних структур чи дослідницьких корпорацій. «Тисячі наукових статей та наукових конференцій проходять щороку, але відносно невелика кількість є доречною для читачів. Отож, медичні журналісти мають бути вибірковими, аби донесення важливої інформації не перетворилось на тривіальні новини» — йдеться  у заяві Асоціації. На практиці ж, українська медична журналістика не дуже переймається ні доказовістю, ні етикою. Наприклад, телеканал «Медичний» свого часу не цурався запрошувати на програму медіумів. А хибна інформація про вакцинацію — це скоріше правило для багатьох ЗМІ. Гучні заголовки про заборону певної вакцини часто не мають нічого спільного з реальністю. В цьому разі йшлося лише про заборону певних серій вакцини, але чи завжди читачі перевіряють те, що написано в матеріалі? Чи й узагалі не читають далі заголовка?

Фахівчиня з питань медичної юриспруденції Людмила Солоп каже, що її рідко цитували у ЗМІ, коли вона схвально говорила про вакцинацію: «Це дуже гаряча тема, але багато медіа чомусь вважають, що цікава вона лише з негативної точки зору. Не розібравшись в ситуації, журналісти буквально пропагують відмову від вакцинації. Навіть якщо певна вакцина дійсно стала причиною смерті чи важкої реакції, варто розібратись в реальній причині. Це може бути неправильне зберігання чи введення, недбалий огляд лікаря. Створіть матеріал, який допоможе покращити систему, а не підтримувати відмову від досягнень цивілізації, яка зрештою спричинює епідемії та смерті».

Ще одна розповсюджена проблема у журналістських матеріалах про медицину — неетичне використання відео та фотоматеріалів.

«В моїй практиці було багато випадків, коли журналісти недоречно та без дозволу використовували фотографії чи відео людей, — каже Людмила. — Це часто руйнує людські долі. Яскравий приклад — фото волонтерів, які працювали в центрі допомоги хворим на ВІЛ. У поєднанні із заголовком воно виглядало так, ніби волонтери і є хворими на ВІЛ. В маленькому містечку вони зазнали страшної дискримінації: їх звільняли з роботи, їхніх дітей не пускали в школу, деяким доводилось за безцінок продати будинки», — розповідає Людмила. Натомість у відеосюжетах, коли лікар відмовляється розголошувати лікарську таємницю, журналісти іноді подають це так, ніби він приховує якусь свою провину. «В якийсь момент лікарі, аби врятувати власну репутацію, можуть погодитися і розголосити конфіденційну інформацію. Це неприпустима ситуація», — додає Людмила Солоп.

Щоб медична журналістика змінювалась на краще, журналісти мають бодай врахувати поради із цього тексту. А лікарі, науковці та весь науково-доказовий світ повинні їм сприяти: наприклад, полегшити взаємодію між медіа та дослідницькими спільнотами, зробити наукову інформацію більш доступною, проводити тренінги для журналістів, щоб ті краще розуміли наукову інформацію, та публікувати адекватні прес-релізи.

Одне з основних завдань медичної журналістики — пам’ятаючи про потреби суспільства, робити так, щоб наукові дослідження мали сенс. Не треба гнатись за сенсацією, достатньо інформувати. Ніщо не викликає такого резонансу, як правда.

Головне зображення Joyce McCown

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.