Наші дедлайни, а не окупанти. Хоча вони, звісно, теж.

Дедлайни — це біль. І щойно на світ несміливо визирнула ідея написати про цей біль, ми з редактором постановили: дедлайн такого тексту необхідно завалити! Авторка рядків, що ви їх зараз читаєте, настільки вдало виконала завдання, що редактор навіть встиг забути про обіцяний матеріал. 

Але ж забути про біль дедлайнів неможливо. 

Цей матеріал був написаний ще до повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Тож і категорії, якими ми тут мислимо, свого роду «довоєнні». Без актуалізації не обійшлося, але хочемо, щоб ви знали про повну картину.

«Нічого не встигаю. Прокрастиную. Не заморочуюсь»

Недбалий погляд на таблицю з написаними текстами. Потім — на документ з запланованими. А серед них оцей. Хвилина роздумів. Інстаграм. Запитання до підписників: «А розкажіть, як у вас з дедлайнами?»

«Вкладаюсь практично у всі. Трьохгодинний сон — теж сон!»

«Вирішила зробити людям боляче, да?»

«Нормально наче… Планую стільки, скільки можу зробити. Хоча на те, щоб навчитися відмовлятись від роботи, яку не стягую, пішли роки»

І ще чимало відповідей. Наприклад, один із журналістів «Укрінформу» спершу пише, що останній тиждень був жахливо непродуктивним. Тоді записує голосове про те, як сильно на нього тиснуть невиконані вчасно завдання і як все ж нереально попри це вкладатися у строки. А підсумовує все трохи трагічним і ледь протяжним: «Дедлайни, дедлайни, дедлайни… мда».

Читайте також: Голод — не дедлайн, від нього не втечеш

А у сусідній переписці з’являється журналіст телеканалу «Дом», воєнкор Олександр Махов:

«Все відкладаю. Нічого не встигаю. Прокрастиную. Не заморочуюсь».

Довелось відповісти чесно і прямо — тепліше, ніж від цього повідомлення мені сьогодні вже не буде. 

Журналіст посміявся і пояснив, що вже пройшов етап, коли працював допізна і ночами монтував сюжети. А потім усвідомив, що окрім дедлайнів має опікуватися ще й своїм життям, тож почав ставитися до цього простіше, адже часом дійсно неможливо встигнути все. 

«Я редакторів заспокоюю: все буде, я працюю над цим… Ми ж працюємо, щоб жити. А не живемо, щоб працювати», — по-філософськи завершує Олександр, поки я після його слів перестаю почуватися самотньою. 

Чому ми не встигаємо

Не встигати погано. Але давайте відверто, постійно картати себе за це — значно гірше. Різні експерти у різних галузях написали вже купу книг про те, як перестати прокрастинувати, почати встигати і паралельно читати сотню книг на рік. Якщо трохи узагальнити, ми не встигаємо, бо:

  • беремо на себе більше, ніж здатні зробити (синдром відмінника і синдром рятівника заходять у чат);
  • забагато прокрастинуємо (тому або підсвідомо розуміємо, що перевантажені, або просто не хочемо виконувати ту чи ту роботу);
  • не вміємо структурувати свій час (хто з нас не починав завдання, а потім не кидав його через щось, що горить більше?);
  • наше керівництво не вміє правильно розподіляти обов’язки (не все залежить від вас);
  • ви не вмієте делегувати (але коли навчитесь і не пошкодуєте про це!).

Навіть ті, хто, на перший погляд, товаришує зі своїми дедлайнами, насправді встигає не все. І якщо він не встигає поїсти, вчасно лягти спати чи побавити улюбленого кота, це теж проблема. Така ж, як і завалювання робочих планів. 

З 24 лютого все стало ще складніше. Частина журналістів відправилася воювати, частина — волонтерити. У тих, хто залишився в етерах та стрічках новин, роботи побільшало. Погодьтеся, для більшості перший місяць був чимось немислимим. З часом ми дещо адаптувалися, але з часом також зник адреналін і з’явилась втома.

Бо всім потрібні рішення

Отак роздумуючи про дедлайни й паралельно закриваючи кілька з них, я вирішила поговорити про це з людиною, перед якою журналістам зазвичай і соромно за щось не виконане вчасно. І написала своїй редакторці. 

Марина Смагіна — випускова редакторка медіа рішень «Рубрика», де постійно підкидає мені, його вірній журналістці, нових дедлайнів. А ще вона перекладає чужі книги і паралельно пише власні! Після повномасштабного вторгнення Марина виїхала до Фінляндії, тож до перерахованого вище додалося ще вивчення фінської. Думка про те, як вона все це встигає, не дає мені спокою майже від початку нашої спільної роботи. 

Ось як Марина ставиться до дедлайнів:

«Позаяк працюю з дому, то без самоорганізації не обходжуся. Структурувати — це моє природне бажання щодо всього, тому навіть одразу складно сказати, як саме це я роблю. Але ключові принципи такі: завжди приблизно визначаю, скільки часу піде на те чи інше звдання; потім визначаю, які з задач на день найбільш пріоритетні, і далі вже відштовхуюсь від цього.

Дрібні домашні й поточні робочі моменти теж планую в розпорядок дня — між більшими справами. Інакше вони або не виконуються взагалі, або заповнюють собою весь день. 

Завдання, пов’язані з “Рубрикою”, найчастіше опиняються в пріоритеті; письменницьке і перекладацьке вже припадає на решту дня поза основним робочим часом і займає в день десь від двох до чотирьох годин — залежить від обсягу поточної роботи і того, що за день відбувалося з “Рубрикою”», — пояснює Марина. 

Щодня вона намагається виділяти бодай трохи часу на кожен зі своїх видів діяльності і ще принаймні годину чи дві на відпочинок. У найбільш завантажені дні прописує свої задачі погодинно, а робочий тиждень традиційно починає з визначення того, коли і що буде робити, а також наскільки багато задач перед нею стоїть. 

Тут слід зазначити, що у світі медіа навіть найбільш відпрацьована система планування не гарантує спокою і заповітних галочок навпроти всіх завдань. Ніхто не скасовував інфоприводів, що прилітають дуже раптово. Тим паче в умовах війни. Але якщо ви зможете знайти систему, що підходить вам, життя це однозначно полегшить. 

«Дотримуватись дедлайнів мені вдається. Думаю, що саме завдяки тому, що звикла контролювати  себе та свій час. Хоча, звісно, не завжди. Якщо розумію, що з тими темпами, якими працюю, не вкладаюся в дедлайн з письменницькими чи перекладацькими проєктами, то розумію це ще тоді, коли до дедлайну далеко. Попереджаю про це всі залучені сторони. Якщо критично треба все-таки встигати, переструктуровую план роботи і намагаюся все ж вкластися. Але часто невеликі затримки — це не критично», — ділиться Марина. 

Як редакторка, каже Марина, вона цілком приймає те, що у журналістів бувають непередбачувані обставини і намагається виставляти для них дедлайни з запасом. Але, наголошує вона, важливо, щоб про своє невстигання автори давали знати.

«Якщо журналіст не вкладається в реальний дедлайн, а дедлайн — критично важливий, бо визначає сам матеріал, то або взагалі не приймаю текст, або прошу переробити так, щоб зробити текст універсальнішим або таким, що відповідатиме новим обставинам. Вважаю, що дотримання дедлайну так само критично важливе в журналістиці зокрема, як і створення якісного тексту. Але таке трапляється вкрай рідко, і якщо трапляється, то переважно з фрілансерами, а не постійними членами команди», — підсумовує редакторка. 

Читайте також: Як вибити з автора текст

А ще слід обирати себе

Коли ви встигаєте з черговим дедлайном, ви молодець. Але якщо трапляється інакше, то пам’ятайте, що ви у цьому не самотні. Що може підвищити продуктивність?

  • Записуйте свої завдання, це дійсно працює.
  • Беріться за друге завдання лише тоді, коли повністю завершите перше, адже перемикання між задачами дуже розсіює увагу і втомлює.
  • Між великими завданнями робіть бодай невеликі перерви.
  • Можете встановити на телефон додаток Forest, де виконуючи робочі завдання, ви вирощуєте власний віртуальний сад. 
  • Визначте час своєї максимальної продуктивності і намагайтесь найважливіші задачі планувати саме на ці години доби.
  • Послухайте подкаст «Я не встигаю».
  • Висипайтесь, добре обідайте і таки ходіть у відпустки (так-так, цей пункт ми внесли сюди до 24-го лютого). 

А іноді, щоб перестати завалювати дедлайни, нам потрібно просто відпочити. Поки я дописую цей текст, одна чудова журналістка записує у себе чесне сторіс — заборгувала вже більше десяти текстів, але написати їх не може. Вигоріла і страшенно втомилась. Бере паузу. 

І, я впевнена, вона робить правильно. 

Від редакції: робота над цим текстом, як йшлося вище, розпочалась доволі давно, ще до початку повномасштабної війни Росії проти України. Серед багатьох трагічних подій, які трапились з того часу, була одна, яка безпосередньо торкається цього тексту: 4 травня в бою загинув Олександр Махов

Схожі матеріали:

Як почати текст і дописати його до кінця
Десять речей, які найдужче бісять редакторів

Головне зображення: Kaiwen Sun

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.