Або якою зараз є медіаситуація в Білорусі.
З серпня 2020 року Білорусь проживає найбільш радикальну сторінку своєї сучасної історії. Раніше ми вже публікували матеріали про ситуацію в Білорусі: про те, як Лукашенко посилював тиск на медіа, аби завадити їм висвітлювати протести та про те, як медіа та блогери працювали у передвиборчій Білорусі.
Жорстокість та цілковита неадекватність режиму Лукашенка, який, схоже, все ще вірить у своє безсмертя, ставить під загрозу цілі сфери та професії. Державні медіа цілком контролюються владою, натомість поза законом фактично опинились незалежні редакції, що пишуть про політику. Багато таких ЗМІ наразі заблокували, деякі з них розгромлені, а працівники арештовані. Наприклад, 8 липня силовики вдерлись до реакції опозиційного видання «Наша Ніва». У офісі пройшли обшуки, сайт видання заблокували.
Ситуація настільки гостра, що незалежним журналістам фактично неможливо виконувати свою роботу. Герої цього тексту — люди, які покинули Білорусь задля власної безпеки. Ми поговорили із ними про те, що коїться із медіа в Білорусі, як діє режим Лукашенка у стосунку до незалежних журналістів, а також торкнулись правок в законі про ЗМІ.
Старт протестів та самоорганізація людей
«Наші протести розкручувалися поступово. Не останню роль тут зіграв коронавірус. Лукашенко, який насміхався над ситуацією, дуже зневажливо ставився до тих, хто захворів. Суспільство об’єдналося. Тоді з’явилися перші волонтерські групи, які допомагали лікарням і збирали гроші на засоби індивідуального захисту. Серед них був активіст та волонтер Андрій Стрижак, який вже мав досвід в краудфандингу.
Минулого року в червні у Мінську замість води з кранів потекла якась мутна речовина, а водоканал відхрещувався, мовляв, нічого не знаємо. Вода тоді не просто дивно пахла, вона була брудною і мала запах нашатирю. Тож люди знову вирішували все самі: створили чат в Телеграмі та взялись за організацію доставляння чистої води. Я також брала участь у цій ініціативі. Люди зрозуміли, що можуть розв’язувати проблеми самотужки. Тоді вже посадили Бабарика та його сина. Де-не-де виникали перші масові виходи. За два місяці напруга сягнула межі. Фактично так починались протести. Ми, звісно, очікували, що щось трапиться, але в глибині душі не вірили, що це до чогось призведе», — згадує білоруська медійниця, яка з міркувань безпеки попросила не називати її імені.
Місто було оточене ОМОНом, людей хапали на вулицях. Стало зрозуміло, що розпочинається щось масштабне. Перші мирні марші були сформовані завдяки волонтерам, що підтримували медиків у боротьбі з коронавірусом, та самим медикам. Досвід самоорганізації, який люди отримали під час протистояння пандемії, лише сприяв початку протестів.
«Інформація просочувалась дозовано, бо у когось інтернет був, а у когось ні. Влада всяко намагалась блокувати канали комунікації. Від початку серпня я була у Мінську. Йдучи містом, я часом зустрічала журналістів, які намагалися зловити інтернет в різних місцях. Сайт нашого видання також заблокували. І ми намагалися хоч якось оновлювати інформацію через VPN, — додає анонімна медійниця.
Закон про ЗМІ без ЗМІ
Свобода преси в Білорусі вже багато років обмежена. Є немало тем, на які можна писати. Наприклад, соціалка. Проте незалежні медіа, що пишуть про політику, або перебувають поза законом, або отримують погрози. Однак якщо до 2020-го деяким редакціям ще якось вдавалося маневрувати, то після президентських виборів ситуація різко змінилася.
«Зараз є так звані офіційні медіа (себто ті, які контролює держава) і неофіційні, на які не перший рік тисне влада. Я вже 17 років в медіа. За цей час я працювала в різних редакціях: в газеті, на радіо, на телебаченні, часом виїжджала в Польщу. Але усі ці посади були не на державних ресурсах. Останні події змінили все. Почалася зачистка, журналістам неможливо працювати в полі: медійники, які виходили із жилетом «Преса» на протести, опинялись під вогнем. Мій чоловік працює в інформаційній агенції фотографом і оператором. Я пригадую, як він прийшов на збори журналістів (не протестувальників), а до них підійшли міліціянти й наказали піти з ними. Мого чоловіка та його колег забрали у місцевий відділок, де вони просиділи 12 годин, поки їм складали протокол за непокору», — розповідає редакторка аналітичної програми телеканалу «Белсат» Марія Малевіч.
Міжнародна недержавна організація «Репортери без кордонів» у 2021 році поставила Білорусь на 158 місце зі 180 країн за індексом свободи преси. В кінці травня Лукашенко підписав закон, який фактично унеможливлює роботу журналістів. Основні положення закону вступають в дію за місяць після його офіційної публікації.
Перш за все, розширюється перелік інформації, поширення якої в ЗМІ та на онлайн-ресурсах заборонено. Тепер без спеціальної акредитації не можна публікувати результати опитувань, які стосуються суспільно-політичної ситуації. Також не можна розміщувати гіперпосилання на заборонені ресурси.
Генпрокурору, обласним та міському прокурору Мінська тепер дозволяється обмежувати доступ до інтернет-видань, які поширюють так звану екстремістську інформацію. Зрозуміло, що екстремізмом вважається все, що суперечить режиму Лукашенка і його оточенню. Усюди це пояснюється формальною фразою «національні інтереси», яку застосовують за першої-ліпшої нагоди.
Згідно із новим законом, Міністерство інформації може призупинити випуск друкованого ЗМІ, якщо перед тим у нього були 2 попередження. Мінімізується іноземний вплив на інформаційний білоруський ринок. Наприклад, незалежно від того, коли було створено медіа, його засновниками не можуть бути іноземні компанії, іноземні громадяни, особи без громадянства, а також компанії з іноземною участю.
Також тепер можна позбавити акредитації журналіста, якщо він чи юридична особа, на яку покладені функції редакції ЗМІ, порушили встановлений порядок акредитації. Або якщо вони поширювали свідчення, які не відповідають «дійсності» та псують «ділову репутацію» організації, яка акредитувала журналіста.
Всі ці зміни знищують журналістські стандарти та суть професії як такої. Усе це трохи нагадує законопроєкт, який міг ухвалити Янукович 16 січня 2013 року під час Революції Гідності, — тоді українські незалежні журналісти також могли опинитися поза законом.
«Зараз у нашій країні відбувається гуманітарна катастрофа, бо білоруські незалежні медіа — це ресурси, які висвітлюють інформацію не лише про Білорусь, а й про весь світ. Тепер легальна тільки офіційна інформація, в якій є вороги-протестувальники й «загроза із Заходу». Кози, трактор, Лукашенко — це все, що залишається білоруським глядачам», — каже редакторка Белсату.
Полювання на Tut.by, погром Белсату та арешти журналістів
Tut.by є найбільшим сервісним інтернет-порталом з охопленням понад 2 мільйони користувачів. Не дивно, що ресурс опинився в полі зору силовиків не лише через ідеологічні питання, а і через те, що він є успішним бізнесом.
17 травня 2020 року помер засновник ресурсу Юрій Зісер. До редакції видання силовики вдерлись наступного дня — 18 травня. А у вересні стало відомо, що Міністерство інформації подало позов на позбавлення Tut.by ліцензії. Низка міжнародних організацій, серед яких були і «Репортери без кордонів», піддали жорсткій критиці такі дії режиму. Багато країн закликали припинити тиск на Tut.by.
Минулого року журналістка Катерина Борисевич написала статтю про вбитого активіста Романа Бондаренка. Її арештували 19 листопада 2020. Вона отримала 6 місяців ув’язнення та штраф у розмірі 2900 білоруських рублів (1100 доларів). Вже за 2 місяці Tut.by був позбавлений статусу ЗМІ, в редакції відбувалися обшуки, а Міністерство інформації заблокувало домен сайту та його дочірні ресурси.
«Юрій Зісер — це дуже важлива людина для Білорусі. Фактично він є батьком білоруського інтернету. Його смерть стала ударом, хоча всі розуміли, що він важко хворіє і невдовзі помре. 16 травня 2021 року, напередодні річниці смерті Зісера, я списувалась з його дружиною Юлею. А уже через два дні, 18 травня, ніхто не знав, де Юля. Її викрали. Женя, донька Юрія Зісера та спадкоємиця його медіа, прилетіла з Ізраїлю, аби розв’язати питання із Tut.by. Це такий гоп-стоп на вищому рівні. Уже два місяці Юлія перебуває під домашнім арештом, зв’язок із нею можливий лише за посередництва адвоката», — розповідає анонімна медійниця.
За її словами ,коли силовики вкотре прийшли, вони затримали навіть течнічний персонал.
«У Tut.by велика та різноманітна аудиторія. Однак її основа — це білоруси (60%). Варто розуміти, що бізнес-проєкти й реклама, якою займалось видання, працюють здебільшого на внутрішній ринок. Влада фактично знищує видання. Вочевидь, вона не розуміє, медіаресурс — це перш за все команда і цінності. Якщо вони за двадцять з гаком років з інформагенства «Бєлта» зробили жалюгідний інструмент пропаганди, то дивно було б думати, що із Tut.by вийде щось краще. Є чутки, що вони навіть колишнім журналістам видання пропонують роботу. Класика КДБ. Люди, які самі звикли продаватися, прагнуть купити інших». — додає анонімне джерело.
Причиною затримання журналістів може бути навіть найменша формальність. Наприклад, журналісток Катерину Андреєву та Дарію Чульцову з БелсатTV затримали за те, що дівчата вели стрім під час акцій протесту в серпні.
«З кожним місяцем ситуація погіршувалася. Катерина і Дарія отримали по 2 роки позбавлення волі за те, що вони, мовляв, координували протести. Абсурд і сором! Вони зовсім юні. Це вибірковий тиск. Зрозуміло, що влада хоче притиснути Белсат. Радше за все, вони полювали на Катю, а Дарія пішла з нею як операторка. Її арештували та ув’язнили за компанію. Ось у якій атмосфері доводиться працювати», — розповідає Марія Малевіч.
Вона згадує, якою була робота в редакції Белсату до погромів. Марія працювала редакторкою аналітичної програми й весь час була за кадром, а по той бік камери були знані в Білорусі ведучі Світлана Калінкіна, Владімір Манцевіч та Віталій Циганков. Спочатку особливого тиску не було. Однак згодом ситуація кардинально змінилася.
«Ми перестали приймати гостей в мінській студії, бо це також виявилося незаконним, працювали тільки із включеннями у скайпі. Робота тривала до кінця сезону, а потім у нашу студію вдерлись. Наших технічних співробітників забрали силовики, на “легальних” медіа виходили якісь пропагандистські матеріали про нас.
По кожному з нас дзвонили дзвони. Ми дивувалися, чому взяли Tut.by, а потім стало ясно, що вони були офіційним медіа — мали статус юридичної особи.
До нас теж добрались. Погром нашої студії більшість з нас сприйняли як попереджувальний постріл, але одразу в голову. Я дізналася, що мною цікавиться міліція і коли треба, «мене можуть підкинути до аеропорту». Я однозначно сприйняла цей меседж і виїхала з країни. Це був останній можливий рейс в Україну після інциденту із Протасевичем». — додає Марія.
Телеграм і «покаяння» Протасевича
За інформацією Білоруського пресклубу, наразі 76 сайтів незалежних медіа та політичних ресурсів заблоковані, десятки журналістів заарештували або піддавали тиску та насиллю.
Трафік більшості медіа значно впав. Редакціям довелось шукати альтернативні способи поширення інформації. Тут у пригоді став Телеграм. Для користувачів ця мережа зручна, проте медійників турбує питання реклами, яка є основою доходів. Наразі Телеграм залишається єдиним місцем, до якого не добрались спецслужби. Однак режим потроху проривається і туди, навіть попри подвійні системи безпеки. Частину каналів уже визнали екстремістськими. Наприклад, до цього переліку включили канал NEXTA.
***
Сценарій з літаком і затриманням співзасновника телеграм-каналу NEXTA Романа Протасевича було вкрай важко передбачити.
«Ми вже сміємось, що в нас є VPN у крові. Коли в серпні почали блокувати доступ до мережі, люди почали шукати альтернативні варіанти. Флагманом став NEXTA», — продовжує Марія Малевіч.
Після затримання Роман Протасевич зробив низку «зізнань», у правдивість яких колеги не вірять. У «інтерв’ю» провладному каналу ОНТ він сказав, що погодився на цю розмову добровільно.
Попри свою попередню співпрацю зі Світланою Тіхановською, Протасевич заявив, що діяльність опозиції фінансують литовські платники податків та «приватні спонсори». Серед донорів, які внесли велику суму, він називав і польський уряд. Також Протасевич критикував свого колегу, співзасновника NEXTA, Степана Путила.
Всі ці слова, як і сам характер провладного «інтерв’ю», нагадують типовий стиль КДБ, який активно застосовувався для «покаяння» незгодних у ХХ столітті.
«Я розумію, що люди із пострадянського простору ще якось можуть зрозуміти, що відбувається в Білорусі, а для європейців це виглядає як повний апокаліпсис». — додає Марія Малевіч.
Медійне життя надалі
Ані Марія, ані інші медійники поки не знають, як будуть організовувати своє життя далі. Частина лишиться в Україні. Наприклад, у Львові білоруська діаспора росте в геометричній прогресії: спершу їхній чат налічував близько 150 людей, а зараз кількість учасників перевалила за 500. Також є велика група білорусів у Києві та інших українських містах.
Для працівників онлайн-медіа є більше варіантів роботи, а от для телевізійників це не таке просте питання насамперед через технічні складнощі та специфіку контенту. Однак у медійників немає ані можливості, ані бажання повертатись у Білорусь.
«Я вірю в те, що білоруси вже пройшли якусь точку неповернення і колишніми вони вже не будуть. Нація об’єдналася. Проте я вірю, що навіть ті, хто був на іншому боці, зараз щиро хочуть змін», — завершує анонімна медійниця.
З останніх новин (станом на 21.07.2021):
— З 8 по 18 липня відбулося 63 (!) обшуки у редакціях та домівках журналістів.
— Після другого затримання журналістів видання «Наша Ніва» минуло 72 години, а це означає, що їх мали або випустити, або обрати запобіжний захід, однак про про них немає жодної інформації.
— Стало відомо, у чому звинувачують редактора видання «Наша Ніва» Єгора Мартиновіча.
— За ґратами досі залишаються журналісти, що співпрацювали із білоруською службою Радіо Свобода. Їх затримали 16 липня під час обшуку в офісі видання.
— 14 липня силовики провели обшук в офісі Білоруської асоціації журналістів. А тепер стало відомо, що рахунки БАЖ заморожені.
— 21 липня стало відомо, що Мінюст Білорусі звернувся до Верховного суду з вимогою ліквідувати Білоруську асоціацію журналістів.
— Також було арештовано рахунки білоруського ПЕН-центру.
Головне зображення: Andrew Keymaster
