Чому листування литовської президентки спричинило скандал і занепокоїло медіаспільноту.
Минулого місяця одна з найбільших газет Литви опублікувала приватне листування між президенткою Далею Грибаускайте та звинуваченим у корупції політиком. Один із листів дворічної давнини викликав особливий резонанс і дав привід опонентам президентки звинуватити її у тиску на ЗМІ. MediaLab з’ясовував, як насправді пов’язані медіа і політика в Литві.
Приборкати гончого
Якщо коротко, історія така: колишнього лідера лібералів Елігіюса Масюліса звинуватили у лобіюванні політичних інтересів одного з найбільших у країні виробників алкоголю та власника кількох ЗМІ — концерну MG Baltic. Політик нібито отримав 106 тисяч євро від віце-президента концерну за прийняття сприятливих і фінансово корисних для концерну рішень при голосуванні в Сеймі. І поки країна обговорювала це затримання, історія розгорталася далі: газета Lietuvos rytas опублікувала приватне листування між звинуваченим Масюлісом та президенткою країни Далею Грибаускайте у 2014-2016 роках.
В одному з тих листів литовська лідерка написала Масюлісу, що журналіст місцевого телеканалу LNK Томас Дапкус «говорить нісенітниці» про висунутого нею кандидата в генеральні прокурори. Також вона запропонувала «передати привіти» главі концерну MG Baltic, в який входить телеканал, щоб той «приборкав свого гончого пса».
«У той час Сейм саме мав затверджувати кандидатуру генпрокурора. Перші спроби провалилися: коли Грибаускайте пропонувала кандидатуру, журналіст LNK Томас Дапкус видавав на нього компрометуючі матеріали. Цим, очевидно, і був викликаний її коментар, — пояснює колишній перший радник президентки Литви, а нині депутат Сейму Лінас Балсіс. — Обговорення президенткою кандидатури генпрокурора із представниками великого бізнесу саме по собі є виходом за межі дозволеного і порушенням Конституції. Бо ж виглядає так, що президентка, яка нібито бореться з олігархами, насправді через посередників погоджує з ними власні рішення. А її жорсткі слова щодо журналіста, зрозуміло, потягли за собою дискусію: чи цей журналіст дійсно є нечесним і збирає інформацію в інтересах концерну, чи він чесно виконує свою роботу, а президентка намагається тиснути на ЗМІ?».
За словами Балсіса, більшість медіа — навіть відомі своєю лояльністю до Грибаускайте — подають інформацію про розвиток цих подій доволі об’єктивно. І це, каже він, хороший показник здорової атмосфери у медіапросторі країни.
Індекс свободи
Маючи спільне з Україною радянське минуле, Литва, пішла далеко вперед у питанні свободи слова. У рейтингу міжнародної організації «Репортери без кордонів» цьогоріч Литва зайняла 36-те місце з 180 країн. Україна, тим часом, посідає лише 101-ше місце.
Експерти, які оцінюють рівень плюралізму й незалежності ЗМІ, самоцензури журналістів та прозорості у виробництві новин, відзначили, що провідні національні ЗМІ у Литві «користуються гарантованою державою свободою слова». Водночас вони зауважили, що «ситуація на регіональному рівні проблематична: місцеві газети часто залежать від регіональних політичних партій і їхніх лідерів».
Про цю проблему відверто говорять і представники литовської медіаспільноти.
Будинок біля озера
«Він міцно сидить у кріслі мера уже, здається, більше десяти років. Але саме він зробив місто таким, яким воно є — красивим і затишним курортом», — говорить Вайдас Чеснюліс, 40-річний виконроб однієї з будівельних фірм. На замовлення мерії міста Друскінінкай наразі вони з нуля будують у центрі мистецьку галерею.
Утім мер, про якого йдеться, — Річардас Малінаускас — відомий не лише своїм внеском у розвиток міста, але й розбудовою власного, очевидно, не менш затишного будинку. Ще у 2013-му році у курортній зоні просто в центрі Друскінінкаю на місці пункту прокату човнів, що саме так вчасно згорів, раптом почали зводити житловий будинок площею майже у 600 квадратних метрів. Місцеві прозвали ці апартаменти, огороджені великим парканом, «Маєтком Віюнелє». Необхідні для будівництва дозволи видали самоврядування Друскінінкаю та місцева служба із землеустрою. Але подальші багаторічні судові провадження однозначно ухвалили — будинок з’явився незаконно і має бути знесений. Рішення досі не виконане.
До чого ця історія у тексті про ЗМІ? До того, що першими про не цілком законні будівельні апетити міського очільника написали журналісти одного з локальних видань. Потім тему підхопили журналісти-розслідувальники із загальнолитовських медіа.
«У кожному регіоні є 2-3 газети місцевого значення. Одна з них, як правило, належить меру або його дружині-брату-свату. Інше ж видання є відкрито опозиційним — акціонерами там найчастіше є самі журналісти, — пояснює депутат Сейму і колишній журналіст Лінас Балсіс. — Так створюється певна демократична рівновага: опозиційна преса часом викриває ті чи інші зловживання місцевої влади на противагу тим виданням, що пишуть про міських управлінців лише хороше».
У литовському Сеймі були розмови про те, аби законом заборонити владі на місцях створювати й утримувати за гроші платників податків підконтрольні собі ЗМІ. Але наразі це питання не вирішене.
Тож, аби зберігати об’єктивність, журналісти в регіонах часто самотужки створюють медіа. І це стосується не лише газет чи онлайн-видань, але й радіо.
Майже в кожному районі є своя локальна радіостанція на FM-хвилях. Так, скажімо, в Алітуському районі це Radijo stotis FM99. Незалежні журналісти за власні гроші купили радіопередавач, зібрали редакцію і працюють: транслюють музику, передають щогодини новини. Вони не отримують грошей від політиків, а виживають з реклами. І слухачі, і рекламодавці надають перевагу локальним станціям.
«Ми живемо за містом, тож щоранку й щовечора витрачаємо хвилин по 20 на дорогу до роботи й додому. Якщо слухаємо в машині радіо, то найчастіше це FM99 — завжди цікаво чути місцеві новини: що відбувається довкола нас», — говорить 39-річна полісвумен Аура Ґрігаравічютє, котра мешкає у селі поблизу Алітуса. Разом із навколишніми селами цей район, як на українські реалії, геть маленький — усього 77 тисяч мешканців.
Литва взагалі невелика країна: тут мешкає трохи більше 2-ох мільйонів 800 тисяч осіб (стільки ж людей тільки офіційно живе у Києві). Чи полегшує це роботу журналістів, чи навпаки — сказати важко, однак місцеві експерти погоджуються, що медійні матеріали — особливо розслідування — відчутно впливають на політичні процеси в країні.
Журналістика впливу
Навіть не пов’язані із медійною сферою литовці легко пригадують не один випадок, коли журналістські розслідування спричинили звільнення високопосадовців чи початок кримінальних проваджень.
Тільки місяць тому про свою відставку заявив Міністр сільського господарства Бронюс Маркаускас. Цьому передувало розслідування інтернет-видання 15min.lt. Журналісти з’ясували, що фермерське господарство, офіційно записане на стареньку матір міністра, останні 5-6 років користувалося землею і отримувало за неї виплати ЄС без дозволу власників ділянки. І хоч Служба розслідування фінансових злочинів не виявила серйозних порушень і передала справу далі на розгляд Національного агентства платежів, Маркаускас (який на свій захист заявляв, що мав усний дозвіл від власників) все ж склав повноваження.
«15min.lt спеціалізуються на розслідуваннях і мають у штаті сильну групу розслідувальників, — пояснює Лінас Балсіс. — Один мій колега, член Сейму Артурас Скарлюс, перебуває під слідством спеціальної комісії Сейму — власне, після публікації чергового розслідування цієї групи. Його сімейний бізнес пов’язаний із будівництвом вітряних електростанцій, і йому закидають замасковану форму корупції — нібито він отримував завищену орендну плату, а натомість міг впливати на прийняття рішень у сфері енергетики. Якщо це виявиться правдою, на нього чекає імпічмент і судова справа».
Щоправда, існує думка, що у бажанні впливати на події в країні литовські журналісти часом балансують на межі втрати неупередженості. Про це на початку травня написав у своїй колонці заступник директора інформаційного агентства Baltic News Service (BNS) Вайдотас Бенюшис: «Цього року ми вже могли спостерігати за тим, як журналісти виходили на сцену, вимагаючи дострокових парламентських виборів, по різні боки барикад лобіювали діяльність національної телерадіокомпанії LRT, а керівники ЗМІ ставили свої підписи під зобов’язанням заохочувати людей голосувати за подвійне громадянство… Литва терміново потребує пробудження громадянської та політичної активності, громадських діячів, політичних активістів та лідерів громадської думки. Однак погано те, що журналісти часом виносять за межі професійні основи — неупередженості та відповідальності».
Хто власники?
Чи був неупередженим у своїх матеріалах журналіст телеканалу LNK Томас Дапкус, якого Даля Грибаускайте в оприлюдненому листуванні назвала «гончим псом», — питання, яке досі обговорюють у медіапросторі Литви.
Журналіст Томас Дапкус. Зображення зі сайта delfi.lt
Сам він відповів литовській лідерці так: «Епітети, які Даля Грибаускайте вжила стосовно мене.., мене не зачепили, бо для журналіста це компліменти. Але, потрапивши під лавину критики, Грибаускайте, мабуть, вирішила довести, що має право вказувати, хто журналіст, а хто — ні. Ганебний текст для президентки демократичної держави. Спроби політиків критикувати журналістів, особливо стверджуючи, що вони виконують замовлення власників ЗМІ, такі само старі, як і сама журналістика», — написав Дапкус на свій сторінці у фейсбуку.
Цікаво, що після того, як листа із проханням до власників каналу притримати Дапкуса надіслали, викривальних матеріалів про наступного кандидата у генпрокурори від журналіста не було. І кандидатуру затвердили. Сам Томас Дапкус говорить, що просто нічого серйозного не знайшов — лише кілька непрозорих судових рішень.
«Звісно, у регіонах трапляється, що журналісти пишуть за гроші щось погане про ту чи іншу особу. Але там все як на долоні — всі про всіх усе знають. У національних медіа я не чув про випадки, коли редактор чи власник давали вказівки, що й про кого писати, — говорить Лінас Балсіс. — Хоча раніше таке було. У 90-х, коли політика була більш бурхливою, газета Respublika таке практикувала: журналіст збирав на когось досьє, яке ховали у сейф. Тоді вже редактор або власник телефонували до цієї людини і казали приблизно таке: маємо тут про вас інформацію, давайте зустрінемося й поговоримо, що нам із нею робити. Звісно, це відобразилося на репутації видання. Тож сьогодні таким відкрито ніхто не займається».
Інформація про кінцевих власників литовських медіа завжди є відкритою — цього вимагає закон. Частина ЗМІ належать великим олігархічним корпораціям, частина — іноземним інвесторам. Скажімо, одне з найпопулярніших інтернет-видань Delfi.lt є частиною міжнародної інформаційної мережі, що належить естонській медійній компанії. Ще частина — самим журналістам. Таких видань справді багато.
Так, найбільшим акціонером газети Lietuvos rytas (яка й оприлюднила листи президентки) є головний редактор Гедвідас Вайнаускас. Ця газета, правонаступниця литовської «Комсомольської правди», була вкрай популярна в часи «перебудови». Після виходу Литви із Радянського Союзу колектив молодих і амбітних журналістів узяв справу в свої руки і донині газета існує як незалежне видання.
Конкуренція як запорука об’єктивності
Як особисті листи президентки країни потрапили в редакцію, достеменно невідомо. У Lietuvos rytas не розголошують джерело зливу. Існує думка, що їх, можливо, передав до редакції сам звинувачений у корупції Масюліс — мовляв, якщо іти на дно, то вже не самому. Хоча він і стверджує, що листи вилучили з його комп’ютера і стерли зі серверу під час обшуку, у силових структурах це заперечують.
У листуванні дворічної давнини було безліч тем, однак політикум країни обурила частина, яка стосувалася посередництва Масюліса між Грибаускайте і литовськими олігархами, а також спроби впливати на процеси у парламенті, що і назвали в підсумку «спробою тиску на демократичні процеси». Які це матиме наслідки, наразі невідомо. Але деякі політики говорять про можливість імпічменту Далі Грибаускайте.
Ще навесні 2016 року Елігіюса Масюліса вважали фаворитом президентки і найвірогіднішим майбутнім прем’єр-міністром. Усі медіа, які входять до холдингу, що належить причетному до справи концерну MG Baltic, до останнього дня говорили про колишнього лідера лібералів лише позитивно. Тож відповіддю, чи вільні насправді медіа у Литві, може стати те, як вони висвітлюють теперішній процес.
«Намагаються не загострювати, звісно, — ділиться спостереженнями Лінас Балсіс. — Говорять про всю цю брудну історію досить обережно, але все одно говорять. Змовчати не можна — конкуренція занадто велика».
Головне зображення зі сайта delfi.lt
Також із цього циклу: Всі за Яна // В усьому винні мігранти // Польсько-польська війна
Матеріал створено в рамках проекту Львівського медіафоруму «Підтримка сталого демократичного розвитку через виховання нової генерації журналістів». За підтримки Вишеградського фонду (Visegrad Fund)
The publication is created in terms of Lviv Media Forum project “Support a Sustainable Democratic Development Through Cultivating New Generation of Journalists”. Supported by Visegrad Fund
