Як писати про трудову міграцію українців.
Торік ми писали про те, як журналісти, хибно інтерпретуючи демографічні дані, раз у раз ставлять українців «на межу вимирання» (або навпаки, констатують неіснуючий бейбі-бум). Із матеріалами про трудову міграцію ті самі проблеми: образ знедолених заробітчан, яких женуть з України зубожіння й тарифний геноцид, часто підкріплюється довільними цифрами. MediaLab записав поради експертів громадської організації «Європа без бар’єрів», що вивчають питання свободи пересування, управління міграцією та захисту прав людини, які допоможуть робити в цій темі менше помилок.
На початку 2018 року у «Дзеркалі тижня» вийшов матеріал, який мав відповісти на запитання «чому українці покидають свою країну?» Автори спирались на дослідження Київського міжнародного інституту соціології. За інформацією громадської організації «Європа без бар’єрів», матеріал отримав сотні републікацій, а окремі його тези — мільйони контактів з аудиторією. Заголовок матеріалу був «Кровотеча». На думку аналітика «Європи без бар’єрів» Павла Кравчука, проблема цього і багатьох інших матеріалів на цю тему в тому, що соціологічні дані підлаштовують під наперед задану концепцію. Аби не маніпулювати — свідомо чи несвідомо — цифрами, які стосуються трудових мігрантів, у «Європі без бар’єрів» радять журналістам дотримуватись п’яти правил.
Розрізняйте типи міграції
«П’ять мільйонів українців працюють за кордоном» — писали медіа з посиланням на Міністерство закордонних справ. Першоджерелом цієї новини був «Укрінформ». Із оригінального тексту стає зрозумілим, що директор консульського департаменту МЗС Андрій Сибіга насправді сказав: п’ять мільйонів українців легально перебувають за межами країни.
Видавати загальну кількість мігрантів за кількість мігрантів трудових — типова помилка новинарів. Також журналісти можуть видавати загальну кількість мігрантів протягом року або кількох років за кількість тих, хто перебуває за кордоном одночасно. Щоб не плутатися, варто самотужки розібратися, якими взагалі бувають типи міграції і чим вони відрізняються: постійні від тимчасових, сезонні чи маятникових, легальні від нелегальних тощо.
Зманіпулювати можна навіть правдивими даними. Наприклад, «Дзеркало тижня» пише: «Замислюються про те, щоб виїхати з України, 32% всього чоловічого населення країни і 27% — жіночого. Найбільш уразливий Західний регіон — 34% його жителів планують виїхати. У центральному такі плани виношують 27%, на Півдні країни — 29% і на Сході — кожен четвертий житель». «Замислюються», «планують» і «виношують плани» для авторів — синоніми, хоча означають ці слова різні речі. У читачів може скластися враження, що третина мешканців Західної України вже пакує валізи до Польщі.
Користуйтесь чіткими формулюваннями
У тому ж «Дзеркалі тижня» восени 2018 року з’явилась новина з заголовком «У 2018 році еміграція з України зросла на 10-15%». Але в тілі новини йшлося вже про те, що у 2018 році з України виїхали 10-15% громадян. Судячи з URL новини, початковим заголовком було «У 2018 році з України виїхало 10-15% населення», хоча йдеться лише про 200 тисяч тих, хто не повернувся. Петро Порошенко, як першоджерело інформації, заявив саме про зростання еміграції на 10-15%. Щоправда, невідомо, звідки він отримав такі дані. Загальнонаціональні опитування справді показують тенденцію до зростання кількості трудових мігрантів — із 2012 року приблизно на 8%. Але аж ніяк не на 15%.
Finance.ua в одній з новин пише: «За даними соцопитування соціологічної групи “Рейтинг”, більш ніж 36% всіх опитаних виїжджали на роботу в Польщу, 25% — в Росію, 5% працювали в Чехії та Німеччині, 3% — в Італії, решта — в інших країнах переважно Західної Європи». З тексту складається враження, ніби третина українців виїхала до Польщі. Насправді ж, опитування проводилося лише серед тих, хто вже мав досвід трудової міграції
Балансуйте
За словами Павла Кравчука, згадки про позитивні ефекти трудової міграції трапляються у засобах масової інформації значно рідше, ніж про негативні, і то переважно в експертних колонках і блогах. Медіа нечасто акцентують на можливостях отримувати інвестиції, наприклад, у нерухомість в Україні та малий бізнес, а також на користі від грошових переказів. Міжнародний валютний фонд назвав трудову міграцію однією з причин зростання заробітної платні в Україні. За оцінкою Національного банку України, обсяг переказів з-за кордону 2018 року становив 11,6 мільярда доларів, а до кінця 2019 року ця цифра зросте до 12,2 мільярдів.
Є також міф, що українці в Польщі заробляють більше за поляків. Таку новину поширювали навіть в Україні. Насправді визначити середній рівень зарплатні трудових мігрантів складно. У більшості випадків українці працюють 10-12 годин на день шість днів на тиждень, аби отримати таку саму зарплатню, яку мають поляки за 8-9 годин роботи 5 днів на тиждень.
Описуючи проблеми й ризики, з якими стикаються трудові мігранти, журналісти схильні перебільшувати або применшувати. Поширене применшення ризиків — історії про те, що заробітчани не платять податків, отримують великі субсидії і без проблем працюють у сусідніх країнах. Але робота за кордоном — це ризик трудової експлуатації, особливо коли люди не знають мови країни, у яку вони їдуть.
Користуйтеся надійними джерелами
Не слід користуватись російськими джерелами, якщо пишете про трудову міграцію українців. Наприклад, канал «Звезда» повідомив, що 60% заробітчан у Польщі стикаються з проблемами під час працевлаштування та виплати заробітної платні: «Багато з українців опиняються в чужій країні без паспортів, працюючи фактично за їжу. При цьому, як кажуть самі українські заробітчани, скаржитися в польські органи охорони праці або в поліцію немає сенсу». Чому це неправда та звідки взялися 60%, читайте тут.
Закордонні політики теж часом помиляються й маніпулюють. Наприклад, віце-спікер Сейму Польщі Станіслав Тишка сказав, що через працевлаштування начебто менш кваліфікованих медичних працівників з України в польських лікарнях помирає більше людей. Про це він заявив у ефірі польського телеканалу TVN24. Інформацію довелося спростовувати Міністерству здоров’я Польщі.
Перевіряйте дані
«До 12 мільйонів громадян виїхали на заробітки». Новина з таким заголовком вийшла в низці онлайн-видань у грудні 2018 року. Посилались ці видання на міністра соціальної політики Андрія Реву. Інформація поширювалась так швидко, що міністерству довелося писати спростування. Бо насправді Рева сказав, що постійно за кордоном перебуває три мільйони двісті тисяч громадян України, а в середньому від семи до дев’яти мільйонів щороку приїжджають і від’їжджають. Журналісти додали кількість тих, хто виїхав з України, і тих, хто просто перетнув кордон, наприклад, як турист. Вийшло дванадцять мільйонів заробітчан.
Однак і цифра, озвучена Ревою, не точна. Майже неможливо точно обчислити, скільки українців є трудовими мігрантами. За оцінками різних організацій — Міжнародного валютного фонду, Держстату, Національного банку, Міжнародної організації з міграції, Міністерства закордонних справ — таких людей від 700 тисяч до чотирьох мільйонів. Різні цифри — це не помилка, просто методології збирання даних різняться. Якщо є кілька джерел, які суперечать одне одному, не можна обирати з них лише одне, дані якого найдужче вразять аудиторію: наводьте всі й прямо говоріть про суперечності. Офіційні ресурси зі даними, які можна використовувати для фактчекінгу, є тут.
Окрім методології, кожне дослідження трудової міграції має свої обмеження. Наприклад, можна використовувати цифри, які наводить Держстат, однак їхня вибірка охоплює лише тих, хто виїжджає на короткострокові роботи та довгострокових мігрантів, які лишають родини в Україні. Власні дані має також Міжнародний валютний фонд, проте їхнє джерело організація не оприлюднює. Авторитетною інституцією для пошуку даних є Міжнародна організація з міграції, але, на жаль, останнє дослідження вони проводили у 2014-2015 роках. Свіжіше дослідження можна знайти в Центрі економічної стратегії — вони проводять власні розрахунки на основі даних ООН, Євростату та Держстату.
Електронну пдф-версію посібника «Міфи і правда про українську трудову міграцію» можна скачати тут.
Головне зображення Raychan
