Розслідування проекту Громадського телебачення «Слідство.Інфо» про офшорні компанії Петра Порошенка викликало великий суспільний резонанс. Основний акцент журналісти зробили на тому, що президент реєстрував офшор під час подій в Іловайську. Це спричинило дискусію у медіасередовищі. У той час, як одні обговорюють сенсаційність сюжету «Подвійне життя президента», інші звинувачують журналістів у маніпуляції.
Фото: www.hromadske.tv
Редакційна рада Громадського телебачення розглянула розслідування на предмет дотримання стандартів. У висновку редакційна рада відзначає суспільну важливість теми і вважає сюжетну лінію подій в Іловайську важливою для повного розуміння контексту. Але й уточнює: стилістика подачі та надмірне використання архівних кадрів подій на сході України відволікає глядача від суті розслідування про офшори президента, зміщує сприйняття у площину емоцій.
Більш детальні коментарі фінансистів та юристів могли б глибше розкрити та пояснити наведений у розслідуванні фактаж. Але автори програми зазначають, що на момент підготовки матеріалу коментувати тему офшорів першої особи відмовилась значна частина експертів. Автори розслідувань на Редакційній раді пообіцяли оприлюднити додаткові документи, які підтвердять факти, наведені у розслідуванні
Про дотримання стандартів у нашумілому випуску «Слідства.Інфо» MediaLab спитав у журналістів та медіаекспертів.
Наталія Лигачова
Голова правління ГО «Телекритика»
Я не маю підстав говорити про те, що розслідування було заангажованим. Я довіряю марці Громадського телебачення і Дмитра Гнапа особисто. Утім вважаю, що є дуже великі проблеми не тільки у його команди, а й у всієї української розслідувальної журналістики. Це стосується дотримання стандартів і відповідальності за свої розслідування. Достатню перевірку фактів не вважають за потрібне. З іншого боку фактчекінг здійснюють передусім з точки зору того, можливий чи не можливий у кінцевому результаті судовий позов, а не тому, заради чого це розслідування власне і проводять — для встановлення істини і покарання винних.
На мій погляд, у процесі розслідування зрозуміли, що вбивчих фактів корупції чи ухилення від сплати податків не виявлено, тому треба підсилювати емоційно. Мустафа Найєм на «Свободі слова» з Андрієм Куликовим на ICTV сказав, що кримінального правопорушення з боку президента не було. Можна вести мову про моральну відповідальність Порошенка: міг він це робити чи ні, чи це можна вважати ухиленням від податків. Зрозуміло, що усіма проводками по цих фірмах президент не займався особисто, тому це на той час не заважало йому виконувати обов’язки. Це мої припущення щодо теми Іловайська у розслідуванні. Якби про те, що у цей час бійці гинули, виходячи з оточення, у сюжеті згадали один раз — це одне. А на цьому побудована майже половина розслідування. Очевидно, це зробили заради емоційного впливу на глядача, а не для викриття фактів корупції чи зловживань з боку президента.
Це небезпечно, оскільки ми звикли довіряти незалежним медіа, які, на противагу олігархічним ЗМІ, працюють за стандартами і проводять розслідування незаангажовано і не заради слави. Коли побачили, що результати не так вражають, замість того, щоби сказати про це чесно, навмисне нагнітали ситуацію. Так зазвичай роблять комерційні канали, наприклад, як у програмах «Дістало!» на ICTV чи «Гроші» на 1+1, коли на пустому місці створюють щось кричуще. А коли до такого вдаються незалежні розслідувальники, це підриває віру у будь-які ЗМІ. І це найнебезпечніше. Для мене це набагато більша втрата, ніж репутація президента.
Олександр Крамаренко
Головний редактор видання «Гроші»
Це розслідування не є журналістикою у повному сенсі визначення. Це можна назвати громадською діяльністю — як завгодно, тільки не журналістикою, тому що це робиться за грантові кошти. Незалежна журналістика передбачає, що після опублікування інформації видання отримує гроші або за рахунок реклами, розміщеної там, де оприлюднюють матеріали, або за продаж контенту. Грант передбачає, що є один стейкхолдер, зацікавлений у розслідуванні. Це не погано і не добре, але це не журналістика.
Навіть якщо винести за дужки історію з немотивованим згадуванням Іловайська у публікаціях — кіпрська компанія була заснована усередині вересня того ж року. То невже у такому випадку ми маємо казати, що її заснували під час перших Мінських перемовин? Тобто притягнути за вуха можна було що завгодно.
Я хотів би бачити у публікації точку зору юристів, які цим займалися, а її там немає. Як журналісту, який працює з економічною інформацією, мені там не вистачає точки зору учасників процесу, фактажу, який можна було без проблем отримати. Невже пожалкували 50 доларів за доступ до звіту на спеціалізованому кіпрському сайті?
Я точно не є фанатом Порошенка, але хіба у 2013 році йому треба було тримати майнові права на свій холдинг в Україні, коли він стояв на сцені Майдану? Треба віддати Порошенку належне: людина пішла на досить серйозні особисті ризики.
Від усього цього залишається подвійне враження. З одного боку зробили роботу, яку точно потрібно робити. Те, що почали піднімати цю тему — це дуже правильно. Проте зробили недолуго і незрозуміло. А це вже схоже на дискредитацію журналістики такого напрямку. Коли людина наступного разу захоче займатися чимось схожим, її буде легко звинуватити у тому, що вона виконує чиєсь замовлення. Наприклад, назва ліпєцької фабрики вже стала інтернет-мемом. І післязавтра таким самим мемом може стати цей «іловайський траст».
Богдан Кутєпов
Громадське телебачення
З приводу Іловайських паралелей в матеріалі Анни Бабінець на Громадському одразу ж виникли зауваження. Вже через 10 хвилин після ефіру редакторський чат гудів стосовно того, чи був це перебор. Тобто, явно такі аналогії неоднозначні. Однак розслідування — це не новинний сюжет, а авторський матеріал зі специфічною подачею.
Загалом, Громадське найбільш демократичне медіа з усіх, де я працював за 13 років у професії. І там часто є внутрішні дискусії та суперечки. Я категорично був обурений появою Івана Бубенчика у фільмі Насті Станко і Ліни Карякіної про Майдан: чи може такий непереконливий дивний персонаж братись до уваги, щоб транслювати заяви, що це він почав стрілянину 20 лютого і по суті став приводом для розстрілів снайперами? Так само критично я та деякі інші колеги ставляться до самого факту присутності в ефірі Енріке Менендеса з Донецька. Тут теж виникли різні думки.
Я маю власний погляд: Іловайська лінія додала до такого важливого розслідування СТБ-шної або «плюсівської» жовтизни, до якої вдаються в сюжетах-візитівках талант-шоу, щоб видавити сльозу в драматичній історії про учасника. Але з точки зору стандартів, це лише особлива авторська подача, а не перекручування фактів.
Є речі, які ніколи не були й не будуть допустимі на Громадському. Ми не беремо гроші, не транслюємо навмисно вигідні тим чи іншим політикам меседжі, не брешемо і так далі. Дивно, чому рішення Редакційної ради Громадського, яка по суті заявила про «перебір з драматизмом», такі досвідчені експертки як Наталя Лігачова коментували «я в легкому шоці». Та будь-яке інше медіа взагалі б не звернуло уваги на претензії фейсбук-спільноти, підігріті армією мінстецівських ботів. Загалом, це як і з офшорами Порошенка: в розслідуванні нема криміналу, це лише питання етики. І смаку. Це не брехня, не виривання з контексту. Це просто телевізійна (в поганому розумінні) звичка запакувати продукт в якусь сценарну упаковку.
Особисто я переконаний, що такий прийом розпорошив увагу глядача, тобто не посилив, а послабив розслідування. Тут же поряд було розслідування про офшори й російське громадянство мера Одеси Труханова – воно виглядало на контрасті сильнішим. Однак підкреслю: шок Лігачової — питання її бекграунду і смаку. А про смаки не сперечаються.
Оксана Романюк
Виконавча директорка Інституту масової інформації
Окрім прив’язки в часі, ніякої іншої привязки до Іловайська не було. Немає юридичного обґрунтування. Не було показано, що президент під час подій в Іловайську підписував якісь документи чи звертав увагу на офшори, що якимось чином вплинуло б на ситуацію в Іловайську. Тобто це щось з категорії оцінних суджень. Це перше.
Друге: мені бракувало експертних коментарів — економістів, юристів — тому що брати коментар героя Іловайську про те, що він думає про офшорні схеми, мені здається, не у жанрі розслідувальної журналістики. Такі емоційні речі кидають тінь на розслідувальну журналістику, яка для нас є флагманом в Україні. Вона задає тон і діє як сторожовий пес. А зараз ми опиняємося у ситуації, коли немає потужної саморегулятивної структури, яка би стежила за журналістами, і на яку вони б реагували.
Я сподіваюся на реакцію Незалежної медійної ради. Дуже позитивно, що цей кейс публічно обговорюється. Тут немає нічого страшного. Це робочий момент. Такі речі треба проговорювати з тим, щоби підтримувати довіру до ЗМІ надалі. Якщо ми просто підмінюватимемо новини емоціями, то це негативно вплине не лише на довіру до ЗМІ і влади, а й на розвиток України. До таких резонансних речей треба підходити дуже відповідально і ретельно перевіряти факти.
Посилатися на іноземні медіа, які поширюють інформацію про розслідування із таким самим заголовком — це теж своєрідна маніпуляція. Я не вважаю, що західні ЗМІ — гуру журналістики, і ми не маємо виявляти до них жодної критичності. Видання The Guardian, яке теж опублікувало матеріал про офшори Порошенка з акцентом на події під Іловайськом, не лише порушує баланс, а й містить специфічний авторський погляд. Там є проблеми із фактажем. У цій статті пишуть, що в Іловайську загинули тисяча українців. І дають посилання на свій матеріал від 3 вересня 2014 року, у якому йдеться про те, що точної цифри ніхто не знає. Вони також назвали Айвараса Абрамавичуса міністром фінансів, коли він міністр економічного розвитку і торгівлі. Думаю, погляд The Guardian міг бути сформований, по-перше, під впливом того дискурсу, який задала українська команда. І, по-друге, не було проведено ретельного фактчекінгу. Можливо, тому що для них Україна не достатньо впливова на міжнародній арені. Що стосується статті у німецькій газеті, то, наскільки я розумію, до її написання долучилася українська команда, яка займалася розслідуванням.
Олекса Шалайський
Керівник проекту «Наші гроші»
Самі факти сюжету є хорошими. Проблема — у їхній подачі. Журналіст-аналітик існує для того, щоби пояснювати факти, а не лише їх надавати. У цьому випадку після перегляду сюжету, залишається питання: «А в чому основна проблема?». Як вдало висловився один журналіст: після цього розслідування тисячі людей у пошуках цього питання почали власні розслідування. Зрозуміло, що на авторів тиснули дві речі: 1. Ексклюзивність матеріалу, який хотілось подати яскравіше 2. Складність теми. Уже після виходу сюжету автори розповіли, що практично ніхто не хотів коментувати документи, зважаючи на прізвище «героя сюжету». Однак, якщо не вдавалось докопатись до самої суті проблеми, то вартувало принаймні знизити градус звинувачень. Бо для того, щоб когось звинуватити, треба мати абсолютно переконливі аргументи.
Мені, як і багатьом іншим, не сподобалась алюзія з Іловайськом. Принаймні у такій великій кількості. Але основна проблема все ж не в цьому, а в стрункості звинувачувальної лінії. Якби після перегляду сюжету глядачеві стало чітко зрозуміло «Хто винен і в чому?», то жодних претензій до паралельних монтажів не було б.
Зараз є дуже багато хороших розслідувальних текстів і сюжетів. Звісно, бувають і недороблені матеріали,а часом і помилкові. Але загальний тренд є непоганим, у тому числі — в регіонах. Щодо ефективності: якщо зараз журналіст опублікує текст про якийсь корупційний випадок, і цей текст буде фактологічним і врівноваженим – то мені важко уявити, що не буде ніякої реакції. Сьогодні преса знову почала потроху повертати собі назву «четверта влада». Зрозуміло, що я маю на увазі лише серйозні видання, які впливають на ситуацію, а не «інтернет-бачки», які ніхто не читає.
