Керівник проекту MYMEDIA Майкл Андерсен підбиває підсумки трирічної роботи, хвалить Зураба Аласанію і критикує заборону трансляції російських каналів.
Данський журналіст-міжнародник і документаліст Майкл Андерсен зацікавився Радянським Союзом ще тоді, коли був студентом. Він понад двадцять років працює в пострадянських країнах, зокрема в Україні. Проект MYMEDIA, який очолює Майкл, був заснований данським агентством міжнародного розвитку DANIDA та консалтинговою компанією NIRAS для просування демократичних цінностей і стандартів у медіа семи країн – України, Молдови, Вірменії, Азербайджану, Білорусі, Туреччини і Грузії. В Україні проект надавав підтримку низці незалежних ЗМІ, громадських і освітніх проектів, серед яких UA:Перший, Львівський медіафорум, Школа журналістики УКУ та інші. У кінці 2016 року Міністерство закордонних справ Данії вирішило завершити проект.
Говоримо з Майклом про підсумки роботи в Україні, про його сподівання на молоде покоління та громадське мовлення, а також про те, чи правильно Україна протистоїть російській пропаганді.
Майкле, проект MYMEDIA працював в Україні понад три роки. Який ваш найбільший здобуток за цей час?
За час нашої роботи ситуація в українській медіасфері дуже змінилась. Це досягнення навіть не наші, а людей по всій країні, з якими ми працювали: школярів, студентів, молодих журналістів. Ми дали їм змогу здобути хороший досвід і нові знання в журналістиці, а подекуди в інших сферах. Ці стандарти допоможуть їм якісно працювати в майбутньому.
Ви допомагали низці незалежних медіапроектів: ямпільському Dirigible, харківському «Накипело» тощо. На вашу думку, чи зможуть вони в недалекій перспективі конкурувати з олігархічними ЗМІ?
В наступні кілька років їм буде дуже важко це зробити. Й саме тому необхідно допомагати таким проектам. Якщо поглянути масштабніше, то я цілком упевнений, що за десять або двадцять років у вас уже не буде олігархії. Я добре знаю молодих українців — не тільки журналістів. Ця частина суспільства є найактивнішою силою в країні. Така сильна молодь є мало де у світі. Це почалось із Майдану, але мені імпонує не тільки те, що я бачив під час революції, а й те, що бачу щодня в кожному українському місті чи селі. Молоді активні люди часто працюють на вдосконалення країни на волонтерських засадах, бо розуміють, що зараз є шанс усе змінити й жити інакше. Це те, чого я не бачу в Данії, США чи Франції, але бачу у вашій країні.
Нещодавно ви опинились у центрі скандалу, викликаного опитуванням серед школярів 7-11 класів, яке організував проект mymedia.org.ua разом із компанією «Соціоінформ». Вас звинуватили у пропаганді сепаратизму та ідей «русского мира». Звідки така реакція?
Мені теж цікаво. Це прикра ситуація. Думаю, MYMEDIA доволі випадково потрапив у процес, у якому грали політичні інтереси та бажання окремих людей стати популярнішими. Вони взяли до уваги деякі деталі нашої роботи, наприклад, мову анкети: використали російську мову — отже, ви проросійські! А ми працюємо в Україні кілька років і витратили мільйони данських грошей на те, щоб люди в Україні отримали якісну освіту і, подорожуючи, краще пізнали власну країну.
Я живу в Україні кілька років і розумію, в чому річ. Патріотизм — це добре, але він означає прагнення робити щось корисне для своєї країни. Якщо хтось із тобою не згоден, це не означає, що він проросійський. У демократичних країнах нормально, коли людина має свої погляди. Дуже небезпечно, коли поняття патріотизму використовують у ключі «якщо ти не зі мною, значить, ти агент».
Але мене підбадьорило те, що в ситуації з анкетами багато молодих людей, які брали участь у наших проектах і співпрацювали з нами, підтримали MYMEDIA. Дехто казав, що йому соромно. Я все-таки бачу велику різницю між поколіннями людей у вашій країні. Я отримав багато негативних повідомлень і навіть погроз, і всі — від старших людей, молодість яких минула в СРСР. Риторика звинувачень, поділу на патріотів і ворожих агентів — радянська. Молодь, натомість, має інтернет, знання, доступ до інформації та зовсім інший спосіб мислення.
Один із проектів, підтриманих MYMEDIA, був присвячений українським олігархам. Не секрет, що фінансово-політичним групам належить дві третини медіаринку. На вашу думку, як можна вирішити цю проблему? І хто має це робити?
У межах MYMEDIA ми кілька років працювали з Національною телекомпанією України. Практично в кожній європейській країні є громадське мовлення, яке працює незаангажовано, дає збалансовану інформацію та пропонує платформу для справжньої дискусії. Данські, британські та американські експерти працювали з НТКУ над моделлю роботи якісних новин. Ми встигли переконати різні комісії Євросоюзу в необхідності виділити кошти на створення такого собі «міні-Бі-бі-сі» в Україні. Адже зараз 97% глядачів харчуються новинами з олігархічних ЗМІ. Більшість новин українських ЗМІ заангажовані та поширюють пропаганду, вигідну олігархам. Суспільство споживає їх, бо не бачить альтернативи. А коли НТКУ робитиме добрі новини, люди побачать якість на власні очі й надаватимуть перевагу саме їй. Я переконаний, що українські ЗМІ будуть незалежними — можливо, не завтра, але післязавтра.
В ефірі UA:Першого з’явилось чимало якісних програм, але рейтинги за цей час тільки впали. Чому?
НТКУ мала дуже погану репутацію. Її фактично перебудовують з нуля, якщо не з іще гіршого стану. За таких обставин потрібно в десять разів краще просувати канал, аби показати, що він уже не той, що був колись. Про це потрібно розповісти людям. Це довгий процес, через який проходять усі нові канали — наприклад, Al Jazeera i CNN. Проблема точно не в якості, адже в них справді є добрі програми.
Тепер, коли Зураб Аласанія звільнився з НТКУ, його місце тимчасово посів голова Держтелерадіо Олег Наливайко. Ви не боїтеся, що ваші зусилля можуть виявитись марними?
Я дуже добре знайомий із Зурабом, він справжній професіонал. Ми часто обговорювали це питання з ним та з іншими партнерами з UA:Першого. Й погодились, що в Україні заведено зосереджуватись на особистостях. Але демократія — це спільні для всіх рамки, одні правила, що функціонують незалежно від Зураба Аласанії, Петра Порошенка чи ще когось. Так і має бути на UA:Першому.
Два роки тому ви говорили, що протистояти російській пропаганді потрібно не контрпропагандою, а правдою, критичним підходом і об’єктивним висвітленням подій. Як ви вважаєте, українські ЗМІ просунулись у цьому напрямку?
Ситуація не найкраща. В суспільстві багато обговорюється заборона транслювання російських каналів, фільмів, серіалів, заборонено в’їзд окремим російським знаменитостям. Але що це насправді дає? Мені здається, люди, які ініціюють такі ідеї, живуть десь у 70-х роках минулого століття. Вони не розуміють, що є інтернет. Можна заборонити Кисельова, але люди знайдуть його в іншому місці. Це лише привертає увагу до того, що він говорить, хоча раніше мало хто в Україні його знав. Заборонити показувати людину на телебаченні — типовий радянський підхід. Сталін казав: «нема людини — нема проблеми».
У Данії є певні проблеми з неофашизмом; люди бояться, що праворадикальна сила прийде до влади. Але ми даємо їм мікрофон і трибуну, дозволяємо виговоритись. І згодом люди розуміють, що за цією партією абсолютно нічого немає, тому інтерес до неї падає. Це демократія. Ми віримо, що люди не дурні й розуміють, що є добрим і що є поганим для країни, і як це треба обговорювати. Тому заборони для мене — абсолютно не демократичний підхід. Суть демократії полягає в тому, щоб зрозуміти те, що тобі деколи навіть огидне.
Громадянське суспільство в Україні покладає великі сподівання на те, що процеси, які розпочались у листопаді 2013 року, наблизять країну до демократії. Ви спостерігали за всім цим безпосередньо. Як ви вважаєте, ці зміни вже невідворотні? Чи ще можливий крок назад?
Абсолютно невідворотні. Це тільки питання часу, адже молоді люди з прогресивним мисленням уже беруть кермо у свої руки. Для українців зараз найважливіше — тримати атмосферу, яка дає надію на зміни й на те, що все вдасться. Я радий, що суспільство відчуває в собі силу змін, і впевнений, що за кілька років ви точно будете частиною Європейського Союзу.
