Кілька днів тому мій хороший товариш, редактор українського новинного сайту, став одним із трьох переможців інноваційного кемпу для журналістів у Празі. Ідею проекту, що спонукатиме мешканців міст спільно вирішувати побутові проблеми, він придумав у середу. У четвер писав тексти, у п’ятницю запустив сайт і зробив презентацію. Тоді ж він виграв гроші на розвиток проекту.

На тлі інших журналістів з пострадянського простору мій друг виглядав рішуче. Передчуття, що він виграє одну з номінацій, не покидало мене з перших днів події.

У четвер писав тексти, у п’ятницю запустив сайт і зробив презентацію. Тоді ж він виграв гроші на розвиток проекту

На відміну від багатьох інших журналістів, які потребували дизайнерів та програмістів, мій товариш працював у режимі «людина-оркестр». Самостійно обрав WordPress за платформу, знайшов і встановив потрібні плагіни, налаштував сучасний дизайн, зареєстрував безплатний хостинг й доменне ім’я. Троє інших журналістів допомагали зі створенням контенту та презентацією перед журі. Із Праги він повертався з сертифікатом на тисячу доларів.

Років п’ятнадцять тому в ньюзрумах західних медіа почалися дискусії щодо зміни ролей журналістів у цифрову епоху. Як ефективніше керувати ньюзрумом і що повинен вміти журналіст? Знімати, монтувати відео, писати текст і публікувати усе це в мережі? Чи все ж спеціалізуватися на чомусь одному? Наприклад, бути розслідувачем чи розумітися у тематиці фінансів чи енергетики. Простих рецептів не було.

Згадую візит до Києва голландця П’єта Беккера, одного з найкращих у світі експертів щодо ринку безплатної преси. Ще у 2010 році він дав огляд критики ідеї багатофункціональності журналіста: бажання редакторів, аби журналіст робив кілька завдань, нагадує вимогу до шеф-кухаря дорогого ресторану робити гамбургери у форматі фаст-фуду.

Редакції продовжують втрачати роль монополій новинного контенту

Досвід останніх п’яти років показав: редакції продовжують втрачати роль монополій новинного контенту. Контенту й так багато, але як його доставити до читачів?  Відбувалося змішання всіх з усім: журналісти стають «зірками» Фейсбуку і проводять там 24 години, експерти починають писати «під журналістів», а користувачі не розрізняють, де журналістика, а де – ні, адже довіряють радше порадам друзів, аніж професійним стандартам. Перед редакціями є вибір – або згортатися, або ж перебудовуватися. А останнє означає ламати звичний стиль роботи й заглиблюватися у тонкощі дизайну, аналізувати поведінку користувачів та алгоритми пошукової видачі.

Не дивно, що в редакції дедалі частіше приходять працювати люди, які не вважають себе журналістами. Великі видання створюють нові структурні одиниці – відділ з візуалізації даних чи взаємодії з читачами. Наприклад, у німецького Die Zeit Online у штаті працює 15 співробітників, які відповідають на коментарі читачів на сайті та в соцмедіа.

В редакції дедалі частіше приходять працювати люди, які не вважають себе журналістами

Навіть якщо ви працюєте у невеликому виданні, не варто сидіти на березі річки й чекати, поки повз вас пропливе труп ворога. Не цікавитися технологіями – програшний шлях, якщо ви дотичні до світу медіа.

Не цікавитися технологіями – програшний шлях, якщо ви дотичні до світу медіа.

З досвіду проведення медійних тренінгів мало хто з журналістів, які працюють в онлайні, знають показники роботи свого сайту, вже не кажучи про сайти конкурентів. Цифрами володіють адміни чи редактори, хоча базові дані статистики доступні кожній людині з доступом до Інтернету.

Журналістів досі можна здивувати термінами «показник відмов» чи «теплова карта». Не всі знають, що писати потрібно і для читачів, і для роботів Google; що користувачі прагнуть не впускати нову інформацію у свій світ і вважають спамом не просто рекламу, а всю небажану інформацію. Тексти, тексти, граматика та пунктуація – світ, в якому застрягли багато журналістів. Тим не менше, тон на ринку медіа задають молоді команди, які виникають з нуля й не тягнуть за собою тягара друкованої преси. Навіть якщо вони не стають лідерами ринку, їхня місія – показати іншим, як привносити інновації та перетворювати робочі будні на пригоди.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.