До медіа прийдуть продюсери впливу, журналісти-кодери, SEO-редактори та інші нові люди.
Nieman Journalism Lab зібрав передбачення понад сотні медійних фахівців зі всього світу щодо того, як змінюватимуться й розвиватимуться медіа у 2018 році. Сьогодні пропонуємо огляд прогнозів, у яких ідеться про нові ролі у медійних організаціях. Слово «редактор» буде поєднане з багатьма новими словами.
Раніше все було просто: якщо ти працюєш у газеті, то звешся журналіст або редактор. Цифрове перетворення породжує нові редакційні ролі, які доповнюють та поступово витісняють традиційні. Дедалі важливішими, за словами Федерики Керубіні з корпорації Condé Nast International, стають так звані гібридні ролі, які з’єднують редакцію з іншими підрозділами та напрямками роботи компанії. Ці ролі вимагають нових навичок та змінюють культуру медійних організацій, навчаючи журналістів та редакторів розмовляти мовами інженерії, маркетингу та дизайну.
Серед цих ролей — інтерактивні журналісти, які використовують для розповідання історій навички з програмування та дизайну; аналітики та експерти з даних, які перемістились із відділу маркетингу до редакції та подекуди називаються редакторами зі зростання. Журналісти дедалі частіше співпрацюють із менеджерами з продукту, а Knight Center for Journalism в університеті міста Остин у штаті Техас розробив курс менеджменту продукту для журналістів. The Washington Post створила три нові посади в редакції: операційний редактор, редактор продукту та редактор проектів; The Financial Times призначила свого колишнього редактора спецпроектів на посаду керівника відділу цифрової доставки, покликаного розширити межі цифрового сторітелінгу та перетворити творче проектне планування на частину щоденної роботи видання. ВВС ще кілька років тому створила відділ BBC News Labs, мета якого — поєднувати журналістику, дані та технології.
«У 2018 році нам важливо почати всерйоз думати про те, як можна розвинути ці нові ролі. Це робота, яку не так легко класифікувати та пояснити батькам за вечерею. Чимало цих ролей створені самими людьми, які їх виконують, і являють собою унікальне поєднання особистого досвіду та потреб конкретного видання. Тому вони дуже різняться між собою. Спільним для них є те, що вони є своєрідними містками між різними сферами й агентами змін», — пише Федерика Керубіні, називаючи виконавців нових ролей «людьми-містками». Пропонує редакціям подумати про те, наскільки функції цих людей прив’язані до них самих, і чи можливо буде їх кимось замінити, коли вони підуть.
Про те, що журналістам доведеться ставати трошечки програмістами, пише Безил Саймон, який поєднує ці дві функції у британській The Times. За його словами, журналісти-кодери вже стали незамінними у висвітленні багатьох важливих тем. (А MediaLab давно попереджав, що журналістам варто вивчати програмування!) Водночас перед людиною, яка поєднує роботу журналіста і програміста, постає питання кар’єрної перспективи, адже більшість керівних посад у редакціях є традиційно журналістськими.
«Цей новий тип працівників постає перед дилемою, схожою на вибір між писанням і редагуванням. Деякі журналісти відмовляються ставати редакторами, бо не хочуть припиняти писати, але саме редакторство передбачає більшу відповідальність та вищу зарплатню. Програмісти так само вагаються, чи варто відмовлятись від того, що вони вміють найкраще — програмування», — формулює проблему Саймон. На його думку, медіаменеджерам слід створити для журналістів-кодерів можливості кар’єрного зростання без утрати їхньої подвійної професійної сутності.
Міґель Кастро, який очолює відділ роботи з медіа фонду Білла й Мелінди Ґейтсів, передбачає появу в редакціях медіа посади продюсера впливу.
Головним викликом для журналістики в часи надміру загальнодоступного контенту він називає необхідність знайти спосіб найефективніше визначати, залучати та інформувати потрібну аудиторію, а також упливати на неї. «Медіа розповідають історії та інформують, бо хочуть допомогти своїй аудиторії зробити кращий вибір, бути обізнаною, змінювати своє соціальне й політичне середовище на краще. Тому питання впливу стає життєво важливим», — пише Кастро. За його словами, вплив може багатократно посилитись, якщо поєднати зусилля медіа і громадянського суспільства. Саме це й буде функцією продюсера впливу. Він допомагатиме редакції визначити, до чого покликаний продукт, який вона створює, наглядатиме за його поширенням, оцінюватиме вплив та шукатиме кошти для нових проектів.
Старша редакторка з цифрового сторітелінґу The New York Times Чаро Енрикес рекомендує медіа у 2018 році зосередитись на навчанні, яке допоможе журналістам адаптуватись до змін та встигати за розвитком технологій.
«Журналісти більше не можуть обмежуватися написанням тексту. Вони мусять навчитись не тільки знаходити та розповідати історії, а й оцінювати потреби аудиторії на всіх етапах виробництва, пакування й поширення контенту та вимірювання його ефективності. Дотепер навчання і професійне зростання були в пріоритеті в небагатьох редакцій. Тому навіть ті журналісти, які зацікавлені в навчанні, найчастіше мусили самі знаходити час і можливості для цього», — пише Енрикес. На її думку, необхідно зробити безперестанне навчання та співпрацю складовими редакційної культури й сприймати витрати на професійний розвиток журналістів як інвестицію, яка допомагає зберегти зв’язок з аудиторією у цифрову добу.
А тут чимало залежить від тренерів. Високий рівень знань і володіння певними навичками не робить людину автоматично доброю наставницею для інших. Тренери повинні глибоко розуміти цінності журналістики та тямити в технологіях, а їхні навчальні програми мають бути адаптованими до реалій конкретної медійної організації, щоб журналісти розуміли, як ті чи інші настанови стосуються саме їх.
«Допомогти журналістам накачати цифрові м’язи — це щось більше, ніж просто принести до редакції яскраві цяцьки та показати, на які кнопки потрібно натискати. Справжнє навчання починається там, де журналісти розуміють, чому для розповідання історії краще підходить певний формат, як найкраще використати нові інструменти та допомогти аудиторії сприйняти контент у новому форматі», — пояснює Чаро Енрикес.
Кім Фокс із The Philadelphia Inquirer обіймає в редакції посаду, назва якої промовисто відображає тенденцію появи нових ролей: редактор-менеджер аудиторії. За її словами, у 2018 році медіа муситимуть створювати команди нового типу, які займатимуться розбудовою аудиторії, поєднуючи різні тактики — поширення в соціальних мережах, оптимізацію контенту для пошукових машин, аналітику, управління спільнотою та розсилки.
«Оптимізація контенту для пошуковців знову стане важливою, — пояснює вона, — тож SEO-редактори повинні будуть не тільки працювати з контентом, а й навчати цього колег, налагоджуючи зв’язок із менеджерами з продукту та працівниками, відповідальними за технології. Редактори-аналітики будуть щодня занурюватись у статистику, разом із топ-менеджментом оцінюючи, які публікації краще, а які гірше резонують в аудиторії. Редактори розсилок надалі допомагатимуть перетворювати випадкових читачів на відданих і готових підтримувати нашу роботу. Редактор спільноти знов стане важливим, проте його ключовим завданням буде не лише згуртувати людей навколо видання в соціальних мережах, а й скерувати їх на сайт». Кім Фокс передбачає, що різнопрофільні команди, які працюватимуть з аудиторією, допоможуть журналістам краще оцінювати результати їхньої праці та приймати рішення, виходячи з конкретних цифр, а не лише професійного чуття.
Також читайте передбачення про те, як виглядатиме редакційна летючка майбутнього. І про те, чому новини слід писати так, аби вони читались у туалеті.
