Чому Ілон Маск (і не тільки він) хибно розуміє сенс журналістики.

MediaLab ніколи не писав про Ілона Маска. А Ілон Маск, вочевидь, ніколи не читав MediaLab. Адже якби він прочитав наш текст «Що можна і чого не можна писати», він би не вляпався в історію з журналістами, через яку ми таки вирішили про нього написати. Оскандалився Ілон в Америці, але замислитись є про що й українським журналістам: може, ми щось робимо не так, якщо ньюзмейкери не розуміють, хто ми такі і як працюємо?

«Не для друку. Раджу тобі зателефонувати своїм знайомим у Таїланді, з’ясувати, що відбувається насправді, й припинити захищати ґвалтівників дітей, грьобаний придурку».

Такий лист від творця Tesla та SpaceX отримав журналіст Buzzfeed Раян Мек у відповідь на прохання прокоментувати наслідки скандалу, що виник через грубі коментарі Маска на адресу британського аквалангіста Верна Ансворта. Той посміявся з Маскової спроби визволити з печери таїландську дитячу футбольну команду за допомогою міні-субмарини виробництва Tesla. У відповідь Маск обізвав аквалангіста педофілом, але невдовзі перепросив. Buzzfeed висвітлював цю історію в липні.

На початку вересня Маск нагадав про цю історію в твітері, висловивши подив, що аквалангіст досі не звернувся до суду, як обіцяв. І натякнув, що це свідчить про небезпідставність звинувачень. Buzzfeed звернувся до підприємця по коментарі. Відповіддю був агресивний лист. Пізніше, зрозумівши, що цей лист буде опублікований, Маск написав:

«Не для друку. Ми взагалі не мали цієї розмови. Я надіслав вам лист не для друку, там було явно й недвозначно написано: не для друку. Якщо ви хочете опублікувати коментарі, дані не для друку, і зруйнувати свою журналістську репутацію, воля ваша. Я радо відповім на всі запитання, але не людям, які щойно сказали мені, що не шанують правила журналістики».

Схоже, Маск вважає «не для друку» (off the records) магічною фразою, яка забороняє журналістові публікувати те, що буде сказано далі.

Підхід Маска, зауважує Марина Корен у матеріалі The Atlantic, поділяє чимало ньюзмейкерів. Вони вбачають у медіа обслугу, яка має діяти в їхніх інтересах. Але цей підхід хибний.

Насправді домовленість про розмову в режимі off the record починає діяти, коли обидві сторони — журналіст і ньюзмейкер — на це погодяться. «Кожна розмова з журналістом відбувається за попередньою домовленістю щодо режиму — on the record, on background та off the records», — цитує The Atlantic автора етичного посібника для студентів школи журналістики Університету Нью-Йорка Адама Пененберґа. — «On the record означає, що все сказане джерелом можна публікувати з посиланням на нього. On background публікувати можна, але не називаючи джерело. Off the record журналістам не можна публікувати те, що сказало джерело, але можна спробувати підтвердити цю інформацію в інших джерелах». Мек не мав нагоди погодитись чи відмовитись, адже Маск вивалив факти й коментарі, пересипані нецензурною лайкою на адресу журналіста, в першому ж листі до нього.

Лист, який Маск надіслав Меку другим, ще не отримавши відповіді на перше образливе повідомлення, мав на початку фразу on background. Це підтверджує: підприємець упевнений, що може встановлювати режим приватності розмови з журналістом на власний розсуд.

Ситуація досить типова: ньюзмейкери — політики, бізнесмени, митці — а також їхні піарники вірять, що мають право відкликати чи анулювати вже сказане журналістам. А також право контролювати, що зі сказаного будуть публікувати журналісти, коли і в якій формі. Одна з форм такого контролю — вимагати дати інтерв’ю на узгодження, інша, більш ексцентрична, — вигукнути «не для друку» перед тим, як назвати журналіста грьобаним придурком.

Говорячи з людьми, які не мають досвіду спілкування із пресою, журналісти, за словами Пененберґа, не повинні користатись із наївності співрозмовників. Недосвідчені люди часто говорять необачні речі, які можуть їм зашкодити, й лише згодом розуміють, що накоїли. Таким людям слід ретельно пояснити, що саме і як саме буде опубліковано, й перепитати, чи готові вони до цього й чи розуміють наслідки публікації.

Маск — публічна людина. Його твітер читають двадцять два мільйони людей. Він багато й охоче спілкується з журналістами, періодично шокуючи всіх витівками на зразок куріння трави в прямому ефірі (це було законно, але викликало шквал обурення та падіння курсу акцій Tesla). Він уважно відстежує все, що пишуть про його компанії. Маск також розуміє, що речі, які він робить і говорить, є важливими для публіки, навіть якщо це перепалка в твітері. «Я думаю, що люди, які розуміють, як працює принцип off the records, зрозуміють і те, чому ця історія була для нас важлива й чому ми її опублікували», — сказав Раян Мек The Atlantic, пояснюючи, чому Buzzfeed вирішив опублікувати їхнє листування з Маском.

Реакція публіки на це рішення неоднозначна. Всім ясно: Маск розраховував на те, що хамський лист до Мека не буде опублікований. І багато хто вважає, що видання мало піти підприємцеві назустріч, керуючись духом, а не буквою етичних стандартів. До того ж, нежурналісти трактують off the records у довільний спосіб. Коментуючи конфлікт між Маском і Buzzfeed, вони виходять із власних симпатій чи антипатій, а не з принципів журналістської етики.

Можливо, розмірковує Марина Корен у The Atlantic, причиною непорозуміння є те, що журналісти дедалі частіше використовують для спілкування з джерелами електронні листи, смс, повідомлення в месенджерах тощо. Розмовляючи з людиною віч-на-віч або телефоном, порозумітися про те, що можна, а чого не можна цитувати чи публікувати, простіше. Ти бачиш вираз обличчя людини, чуєш її інтонацію. Електронними повідомленнями обмінюватись легше, однак вони сприймаються як щось уже написане, отже, таке, що не потребує узгодження.

В усякому разі, на думку дописувачки The Atlantic, реакція Маска небезпечна, бо змінює сприйняття ролі медій у демократичному суспільстві. Президент Сполучених Штатів Америки Дональд Трамп та його прибічники раз у раз проголошують журналістів ворогами народу. Й це не перший випадок, коли Ілон Маск, один із найпопулярніших персонажів, про якого занадто захоплено пишуть медії всього світу, долучається до хрестового походу проти журналістів. Раніше він, образившись на критику Tesla, запропонував створити ресурс, який визначатиме рівень правдивості журналістських матеріалів й оцінюватиме, чи можна довіряти їхнім авторам. Маск навіть вигадав для нього назву — Pravda, й прицінявся до домену pravda.com, що належить нашій «Українській правді». Цікаво, що поміж іншим підприємець звинуватив журналістів — не якихось конкретних, а загалом, — у тому, що президентом Америки позаторік став Трамп.

Як і Трамп, Ілон Маск прагне нейтралізувати критику в окремих медіях, ставлячи під сумнів довіру до медій загалом. Це посилює й без того потужну тенденцію відмови від традиційних медій — тих, де ще є журналістика, де ще практикують старозавітні принципи на зразок дотримання принципу off the records, — як джерел інформації. Менше довіри — менше читачів/глядачів/слухачів — менше грошей — менше медій. І, можливо, одного дня, коли Маск захоче почитати, що коїться з його акціями на ринку, все, що він знайде — суб’єктивні дописи фанатів і ненависників у твітері.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.