Оцифрована преса, фотографії, мапи, щоденники, документальні виставки, збірки фольклору та старе кіно.
Ми часто пишемо про історію як джерело тем, фактів і натхнення для журналістських матеріалів. Писали про роботу журналіста Едуарда Андрющенка у відкритих архівах радянських спецслужб, про небанальні історичні медіапроекти і про те, як працювати з історичними темами. Та якщо запитати журналістів про те, що відохочує їх від роботи з першоджерелами, вони зазвичай відповідають: нема часу, не хочу (боюся) йти в архів, не знаю, як, де і що саме шукати. Архівістка й журналістка Марта Ониськів підказує: йти кудись не обов’язково. В мережі є багато відкритих онлайн-архівів, де можна знайти старі документи, світлини, карти, відео та інші матеріали. Ось деякі з них.
Старі газети
Libraria.ua — проект, який оцифровує друковані видання, що мали стосунок до України: ті, що виходили на українських землях, та емігрантські. В архіві понад чотириста видань із кінця 19 до середини 20 століття. Більшість згрупована в колекції: єврейська міжвоєнна періодика, щоденні регіональні газети, пропагандистська преса окупованих територій 1941-1944 років тощо.
Перша україномовна газета США «Свобода», яку емігранти видають із 1893 року, теж оцифрована. Онлайн можна переглянути всі її випуски до 2015 року. Газета пише про життя українців в Америці, міжнародну політику, події в Україні тощо.
Цей комікс вийшов у газеті «Свобода» 2 вересня 1939 року. Головною новиною випуску був напад Німеччини на Польщу.
На сайті diasporiana.org.ua можна переглянути багато газет і журналів української еміграції, що видавались із початку 20 століття до наших часів.
На сайті бібліотеки українського мистецтва є колекція журналів, газет і альманахів про українську культуру, виданих із початку 20 століття.
Сайт австрійської національної бібліотеки опублікував щоденні польськомовні Kurjer Lwowski та Kurjer Stanislawowski, які видавали у 1885-1918 роках. На інших бібліотечних сайтах Європи можна пошукати інші українські видання.
Сайт Europeana Collections оцифрував чотири мільйони періодичних видань із різних європейських країн. Українських серед них нема, але ресурс буде корисним для тих, хто шукає закордонну пресу. Крім періодики, тут є фотографії, мапи й музичні записи різних часів.
Старі мапи
Mapire — це проект для любителів старих мап. На сайті є карти Європи з 18 століття — як загальні, так і окремих країн і місцевостей. Тут є кадастрові та військові мапи Габсбурзької імперії, на яких позначені західноукраїнські землі. Сайт дає змогу співставити старі мапи з сучасними.
У блозі maps.vlasenko.net опубліковані історичні мапи України з 17 до 20 століття, топографічні карти першої половини 20 століття та плани Києва з 1700 до 1958 року.
З мапи Києва 1890 року можна дізнатись, що вже тоді на Подолі була вулиця «Хоревая» 🙁
На сайті Археологічна карта Криму можна переглянути мапи півострова, плани окремих його міст і споруд.
Документи визвольного руху
В Архіві українського визвольного руху майже 25 тисяч документів з історії України. Тут можна побачити, наприклад, документ Центральної ради та особисті листи Романа Шухевича. Є тут також повідомлення іноземних дипломатів про Голодомор 1932-33 років та матеріали про селянські повстання 1930-х в Україні.
Американський інститут Юзефа Пілсудського оцифрував чимало документів армії Української Народної Республіки у 1919-1920 роках. Тут є не лише офіційне листування й накази військового командування, а й матеріали про життя і побут українських вояків: яких ліків вони потребували, чи мали достатньо одягу і взуття, як працювало видавництво «Син України» тощо.
Інтерв’ю швейцарського журналіста з гетьманом Скоропадським.
Про Голодомор
В електронному архіві Голодомору зібрано найбільше матеріалів про штучний голод 1928-29, 1932-33 та 1946-47 років в Україні. Спогади очевидців, документи тогочасних органів влади про хлібозаготівлі, труднощі з продовольством та допомогу окремим районам, а також список загиблих від голоду.
Є також мапа з іменами жертв Голодомору 1932-1933 років. Загиблих можна шукати за регіоном і прізвищем.
На сайті Меморіалу жертв Голодомору можна знайти фотоматеріали, але колекція невелика. Варто поглянути на світлини Гарета Джонса — британського журналіста, який перший публічно повідомив про Голодомор у західній пресі. Фільм польської режисерки Аґнешки Голланд про Джонса вийде восени 2019 року.
Про репресованих
Національний банк репресованих зафіксував понад 370 тисяч людей, які зазнали політичних репресій від радянської влади з 1918 до 1980-х років. Проект випускає книжковий цикл «Реабілітовані історією» з короткими біографічними довідками про репресованих та їхніми спогадами. Електронні версії книжок також є на сайті. Шукати репресованих можна за прізвищем і місцями, де вони народились і мешкали.
На сайті музею «Територія терору» є архівні матеріали про репресії на українських землях між 1919 та початком 1950-х. Зокрема документи й фото про колективізацію, голодомори, остарбайтерів часів гітлерівської окупації, ліквідацію Української греко-католицької церкви тощо, а також відеоматеріали зі спогадами очевидців.
Акція за легалізацію Української греко-католицької церкви в Москві, 1989 рік. Фото з сайту «Території терору»
Архіви єврейських громад
Проект JewishGen, створений музеєм єврейської спадщини у Нью-Йорку, присвячений історії єврейських громад всього світу і українських земель зокрема. На сайті можна обрати запропонований історичний регіон, наприклад, Галичину, Польщу, Україну. Якщо ви обрали на мапі населений пункт, пошук видасть інформацію про історію тамтешньої єврейської громади, старі мапи, а часом цілі наукові праці про це місце.
Світовий центр пам’яті Голокосту Yad Vashem оцифрував матеріали про геноцид єврейського народу. Тут можна переглянути світлини концтаборів і таборів смерті, біографії жертв Голокосту, документи про знищення євреїв нацистами, наукові дослідження, фільми та мапи депортації.
Документальні виставки
Офіційний сайт Державної архівної служби України має розділ «документальні виставки», де публікуються добірки оцифрованих документів про певну подію — наприклад, трагедію у Бабиному Яру чи аварію на Чорнобильській АЕС, — зібраних із різних архівів країни.
Електронні виставки кінофотофоноархіву імені Гордія Пшеничного складаються лише з матеріалів, що зберігаються в цьому архіві. Але тут можна побачити, наприклад, унікальні світлини Києва 1943-44 років, жінок під час Другої світової війни, голосування на референдумі 1991 року тощо.
Аудіо- й відеоколекції
Електронний архів українського фольклору публікує записи народних пісень, які фолькоористи збирають на Бойківщині, Поліссі, Яворівщині тощо.
На сайті Центру міської історії є документальне та аматорське відео міст України та Центрально-Східної Європи та архів телевізійних новин. Тут є також старі фото, карти, архів з інтерв’ю-спогадами, які, втім, стосуються лише Львова.
«Територія терору» має архів відео 20-х — 40-х років 20 століття переважно пропагандистського характеру. Наприклад, «визволення» Тернополя радянською армією чи театральні виступи акторів-в’язнів на Соловках.
Антирелігійний дитячий марш. Відеозапис з архіву «Території терору»
На сайті проекту NInA можна знайти польські аудіовізуальні матеріали: тут уже майже двадцять тисяч відео- та аудіозаписів фільмів, театральних прем’єр чи концертів польських митців минулого.
Архіви класиків
На сайті Національного музею Тараса Шевченка і порталі Шевченка є особова справа з Імперської академії мистецтв, розпорядження цензурного комітету щодо книжок поета та інші документи, які його стосуються.
В архіві Михайла Грушевського можна знайти рукописи, але документів, які стосуються життя історика, у вільному доступі немає — тільки перелік.
Електронний архів Володимира Вернадського пропонує щоденники, автобіографію та інші документи науковця, оцифровані працівниками Національної бібліотеки, названої на його честь.
Наукова література
На сайті електронної бібліотеки України зібрані архіви чотирьох десятків наукових установ. Шукати наукові публікації можна також на сайтах Academia.edu чи в Google Академія.
Це, звісно, далеко не повний перелік онлайн-архівів та платформ, на яких можна знайти тексти, фото, відео- та аудіозаписи про минуле. Головне — не забувайте, публікуючи свої знахідки, посилатись на джерело. Люди, які створюють, підтримують і поповнюють онлайн-архіви, на це заслуговують.
Головне зображення Luis Tosta
