Хто читає 75 тисяч знаків Оксани Забужко та англомовного Андрія Любку.
Це видання могло стати просто ще одним непомітним гравцем і без того перенасиченого медіаринку Одеси. Але його засновниця, медіаекспертка й університетська викладачка Світлана Бондар, мала сміливіші амбіції. Тепер Opinion — проект, нетиповий і для Одеси, і для України. Він продукує журналістику думок: ексклюзивну (а не крадену з фейсбука) колумністику, ґрунтовну аналітику та інтерв’ю, які треба читати годинами. MediaLab побував у редакції видання, гасло якого — «Так думає Україна».
Ідею такого онлайн-видання Світлана Бондар виношувала кілька років. Такого — це з аналітикою, глибокими інтерв’ю та оригінальними авторськими колонками. «Ми живемо в епоху, коли думка цінується більше за факт, — говорить Світлана. — Я втомилася вишукувати думки людей, яким довіряю, по соцмережах і витрачати на це багато часу. Вирішила зібрати все найцікавіше в одному місці».
Важливі й неоднозначні теми у виданні Світланиної мрії мали розглядатись із різних боків, щоб руйнувати інформаційні бульбашки дописувачів і читачів. «Наприклад, легалізація проституції. Або вакцинація. Полеміка в соцмережах поляризує спільноти. Коли одні категорично за, а інші — проти, хочеться почути думки обох сторін. Не лише емоції, звинувачення й перехід на особистості, а й експертні коментарі. Якщо в суспільстві поширений міф, а експерти, здатні його спростувати, в меншості, їм потрібно надати слово. Ми хочемо, щоб почутими були всі, хто вміє аргументувати свою позицію», — розповідає головна редакторка Opinion. Слово, обране за назву для видання, вона називає місткішим за просто «думку».
Свою мрію Світлана Бондар почала втілювати влітку 2017 року. Спершу мала намір обмежитись Одесою, але команда переконала: чому б одразу не стати всеукраїнським виданням? Готуючись до старту в жовтні, Світлана та її колишні студенти, а тепер колеги по Opinion, одразу зазіхнули на великий масштаб, шукали авторів — аналітиків, інтерв’юерів, репортерів і колумністів — не лише в Одесі, а по всій країні. Коли сайт запрацював, команда складалася з чотирьох людей, зараз збільшилася до дев’яти. «Це журналісти, перекладачі, контент-редактори», — каже Світлана і називає колектив злагодженим.
Колонки для Opinion першими зголосились писати літератори Борис Херсонський, Андрій Любка та Сергій Осока. Згодом до них долучилась телеведуча Ольга Герасим’юк, блогерки Татуся Бо та Майя Тульчинська. «Запрошувати людей стало легше, коли сайт почав працювати й автори могли подивитися, хто ми й чим дихаємо», — розповідає редакторка. Теми для колонок автори шукають самі, проте часом редакція пропонує їм відреагувати на актуальні події. Колонки подаються в авторському виконанні, фактично без редагування, тільки з коректурою. Часто видання публікує тексти, з якими не згодне, але переконані, що й ці думки мають право бути почутими.
Світлана принципово не встановлювала для авторів жорстких обмежень щодо обсягу тексту: «Для нас важлива не кількість знаків, а розкрита думка. Якщо тема подана вичерпно, мені все одно, шість чи дванадцять тисяч знаків. Але завеликі тексти намагаємось оптимізувати». Поки що найбільший за обсягом матеріал — розмова одеської медіаекспертки та блогерки Зої Казанжи з письменницею Оксаною Забужко. Із цього тексту редакторка так і не змогла викинути ані слова, «настільки все важливо, актуально й по суті». 75 тисяч знаків — і чи не найбільше переглядів за півторарічну історію видання.
Найбільше Світлана Бондар пишається історією з Закарпаття, де кореспонденти Алла Хаятова і Сергій Гудак відшукали останнього політв’язня Сталіна, досі не реабілітованого бійця Української повстанської армії Івана Мирона. Він повернувся додому після двадцяти п’яти років таборів. Публікація не спричинила інформаційного вибуху, але нещодавно реабілітаційна комісія при Закарпатській обласній державній адміністрації нарешті передала до Києва документи, щоб зняти тавро з дев’яносторічного героя.
Окрім колонок, інтерв’ю й аналітики, на сайті є репортажна рубрика «Простір» і рубрика про стартапи «Ідея». У рубриці «Хто це» публікують профайли відомих людей, із якими Opinion іще не мав нагоди поговорити, але для розуміння актуальних подій у країні ці постаті важливі. До «Реакцій» потрапляють дописи відомих у соцмережах людей. Перед президентськими виборами з’явилась іще одна рубрика — «Кандидати». Добрі наміри редакції, яка прагнула розповісти читачам про учасників президентських перегонів, виявилися зрозумілими не всім. Адже першим в алфавітному переліку кандидатів був Юрій Бойко, і деяким читачам видалося, що Opinion, оскільки написало про проросійського політика, симпатизує йому; дехто навіть демонстративно відписувався від видання.
Негативний резонанс викликав і профайл Мустафи Джемілєва. «Набігло коментаторів, які повторювали тези російсько-радянської пропаганди та вживали мову ворожнечі щодо кримських татар, — розповідає Світлана Бондар. — Ми маємо правило не видаляти коментарі, але дискутувати з ними не було сенсу. Вранці на нараді ми вирішили, що все ж видалимо образливі дописи, а людям, які їх залишили, пояснимо наші дії особистими повідомленнями».
Є в Opinion свій провокатор — Степан Коза. Це він збирає «Реакції» з соціальних мереж, доповнюючи своїми коментарями. Наприклад, про те, що писав Володимир Зеленський у соцмережах до походу в політику, як сприйняли різні люди заклик Святослава Вакарчука голосувати «не по приколу», або як Ляшко штурмував Кабінет Міністрів. «Іноді мені здається, що він занадто категоричний та іронічний, — каже редакторка. — Кілька разів отримувала незадоволені відгуки читачів, налаштованих на серйозний контент: мовляв, що це ви собі дозволяєте? Але в Кози є вже своя стала аудиторія, якій саме така форма подання інформації до вподоби».
Свого типового читача редакторка Opinion описує як молоду освічену людину, що проживає в місті. Спершу видання читали переважно з комп’ютерів, але зараз три чверті читачів відкривають Opinion на смартфонах і планшетах. Це новий виклик для редакції — адаптувати формат публікацій для користувачів ґаджетів. Половина читачів Opinion живе в Києві. Далі — Львів, Харків та Дніпро, й лише на п’ятому місці Одеса. «Те, що нас читають в Одесі, для мене дуже цінно, бо я знаю цих читачів особисто: зазвичай це люди, які українською до цього не читали. Певний час вони пручались і просили зробити двомовний сайт. І ми зробили, але не тією мовою, якою замовляли, а англійською», — розповідає Світлана. Якісно перекладати матеріали англійською — ще одне непросте завдання: часом це роблять професійні перекладачі, часом — самі автори, які володіють мовою, або їхні англомовні друзі.
Крім України, видання читають у Польщі, Сполучених Штатах, Португалії, Італії та Франції. Перші півроку, попри те, що тоді матеріали були лише українською, на другому місці після України була Росія, але зараз читачів із пострадянських країн порівняно мало.
Іноземні читачі спонукали Світлану й команду змінити концепцію видання. «Від самого початку я була категорично проти новин, — каже вона. — Перші півроку їх не було взагалі. Але, коли з’явилась англомовна версія, ми почали отримувати відгуки від іноземців. Мовляв, не хочу ходити багатьма сайтами й шукати новини, хочу прямо тут дізнаватися, що в Україні робиться». Так на сайті з’явилася стрічка новин. Спершу ставили лише кілька найважливіших українських новин за день, але згодом почали писати і про події у світі, які впливають на нашу країну.
У майбутньому Opinion має намір заробляти на життя рекламою та здобувати ґранти, але поки що живе на спонсорські кошти. Хто спонсори — секрет. «Знайти гроші на якісне видання можна, але знайти їх так, аби на тебе не впливали й не диктували редакційну політику — складніше, — пояснює Світлана Бондар. — Є люди, зацікавлені в тому, щоб такий сайт був. Поки що вони не хочуть себе афішувати. Ми вже зареєстрували бренд і подались на реєстрацію як засіб масової інформації, тож сподіваюся, що з часом усе буде відкрито».
Opinion планує видавати книжки: збірки авторських колонок, вперше опублікованих на сайті, різдвяні історії та різдвяну казку від десяти українських авторів. «Першу частину написав Сергій Осока, другу — Ольга Герасим’юк. Вони створили необхідний казковий настрій. Автор третього розділу Борис Херсонський перевів магічний тон у жартівливу площину, яку підхопили й інші автори. Сергій Жадан зміг таки закільцювати композицію і досягнути цілісності твору, він дописав і вислав мені останній розділ прямо на передодні Різдва – 6 січня, в день, коли казка мала бути опублікована. Ми влаштували конкурс серед читачів: вони мусили вгадати, хто який шматок писав», — розповідає редакторка. Думають у редакції також про те, щоб випускати друковану версію.
Чи буде Opinion російською? «Я ніколи не кажу “ніколи”», — відповідає Світлана. Вона вважає, що є сенс у якісних проукраїнських медіаресурсах російською мовою для мешканців Криму та російськомовних областей. Але аудиторія, для якої їй хочеться працювати зараз, читає саме українською.
Головне зображення Sketchepedia
