Чи існує замалий, нормальний і завеликий обсяг для матеріалів онлайн-видань.
«Який обсяг? На скільки тисяч знаків орієнтуватись?» Це запитання змушує мене-редактора нервуватися. Коротка відповідь на нього завжди така: стільки, скільки потрібно, щоб було все важливе й нічого зайвого. Але ця відповідь автора не задовільняє. Йому потрібна рамка, в яку можна вписати текст. У друкованих виданнях ця рамка — кількість знаків на шпальті, відведена під матеріал. На радіо й телебаченні — кількість ефірних секунд. Чи є — і чи можуть бути — такі рамки в онлайн-виданні, де можна публікувати текст будь-якого обсягу? Чи завжди треба скорочувати те, що пишеш?
Теорія великого переляку
Були часи, коли журналісти онлайн-видань писали, скільки писалося. Редактори казали їм «щось ти води налила, скороти», якщо в тексті було зайве. Або «про те й се забув, допиши», якщо чогось бракувало. А тоді прилетіла космічна тарілка з прибульцями й усім оголосила: ніхто не буде читати в інтернеті ваші довгі тексти. Пишіть коротко.
Один такий прибулець залітав до редакції, де я працював десять років тому. «Ваші тексти ніхто не дочитає до кінця, — казав він, гортаючи одну за одною публікації на сайті. — Ви повинні скоротити кожен до тисячі знаків. Структурувати текст як список. Усе, що не влізе в тисячу знаків, викидайте. Або давайте посилання на повну версію». Ми так налякались, що спробували робити, як казав прибулець, десь тиждень або два, а потім повернули все як було. Але менше з тим.
Стали оголошення прибульців із уст в уста передавати, й де один сказав «не більше двох сторінок», іншому почулося «двох абзаців», а третьому — «двох речень». А може, прибульці взагалі мали на увазі довжину в прямому сенсі — в пікселях? Земляни зрозуміли по-своєму й нівроку злякались.
Й від того переляку почали тексти в землян родитися куці.
Куце — зовсім не те саме, що лаконічне чи стисле. Це коли в тексті бракує фактів, аргументів, прикладів, поживних думок, за які може зачепитись читацьке око. Коли не розкриті герої, не побудований сюжет розвитку дії чи думки, не повністю розказана історія. Автор поспішає закінчити, бо певний: якщо текст перевалив на другу сторінку, читати його не будуть.
Хороший редактор відчуває куцість тексту, але з’ясувати, чого саме недосипав автор, йому не так легко. Треба розбиратись у темі самому, ґуґлити, допитувати автора. Тому іноді доводиться просити: пиши, будь ласка, багато, а в разі чого я викину зайве.
Як Snow Fall на голову
Тим часом інша космічна тарілка покружляла над землею й пропікала: «Сторітелінг. Лонгрід. Snow Fall. Дивіться!»
Дивитись особливо ніхто не став, бо, по-перше, не по-нашому написано, по-друге, все літає і блимає. Проте висновки земляни зробили. Перший: тепер у моді лонгрід. Другий: у лонгріді все все має літати і блимати, або, принаймні, треба вставити кілька відео з ютуба замість цитат. Третій: лонгрід довгий.
Але писати куцо не перестали. Мені багато разів присилали файли, в назві чи описі яких було слово «лонгрід». Більшість цих текстів після редагування й віджимання води стискались до типових шести-восьми тисяч знаків. Трапляються, звісно, й справжні простирадла — наприклад, наш «Лель» потягнув аж на сорок тисяч. Публікації видання Creatives, які його співзасновник Всеволод Поліщук характеризував як «дуже великі», тягнуть на кільканадцять тисяч: це нормальний обсяг тексту, який розкриває героя. Ще більші матеріали вважалися, а в деяких редакціях і досі вважаються неформатом.
Мультимедійну історію обізвали лонгрідом не за те, що тексту багато, а за те, що читач має довго взаємодіяти з різними її елементами — не тільки текстом, а й відео, інфографікою, іншими картинками. На Snow Fall, наприклад, читач у середньому проводив дванадцять хвилин. Але з обсягом тексту це напряму не пов’язано. В «Анатомії Карпат» від «Текстів» мало тексту, але ви залипнете на ній надовго.
Михайло Кригель казав, що лонгріди читають не гірше й не краще за короткі матеріали. Але лонгрід дає інші переваги: історію можна розповісти вичерпно, вона запам’ятається, до неї повертатимуться знов і знов (ось і зараз, коли я пишу ці слова, на сайті MediaLab хтось читає текст про «Лель»).
Тим часом у деяких редакціях з’явилися «відділи лонгрідів» і спеціальні люди, які працюють у цьому форматі. Довжина та мультимедійність матеріалів стали плановими показниками, як кількість сторінок у шкільних рефератах. Не «ми маємо достатньо якісного матеріалу, щоб зробити велику мультимедійну історію», а «нам би лонгрідик якийсь забабахати». Форма стала важливішою за зміст. Результат цієї тенденції описаний тут.
А якщо лінійкою поміряти?
Як ви вже знаєте, якщо перечитати багато різноякісних досліджень, можна з’ясувати, що кава — це і отрута, й чудодійні ліки. Так само можна підкріпити своє упередження, що текст повинен бути коротким чи довгим.
Років п’ять-шість тому, коли на Заході почалась мода на мультмедійні лонгріди, дослідники порахували, що аудиторія охочіше ділиться відносно довгими матеріалами. Відносно — це тому, що більшість досліджень стосуються англійської мови і рахують кількість слів.
В оригіналі Акту проголошення незалежності України 89 слів і 727 знаків. У російському перекладі — 90 слів і 780 знаків (дослівно перекладений російський текст завжди трошки довший за український). В англійському — 129 слів і 830 знаків. За цими розрахунками, в англійському слові в середньому шість знаків, в українському сім з половиною. Є й інші розрахунки, але факт, що слів в англійському тексті більше, а самі вони коротші, ніж в українському.
При цьому 800 слів — це стандарт обсягу матеріалу для західної газетної (!) журналістики. Це як 0,33 літра пива. Покоління журналістів училися втискати історії в цю рамку. У позаминулорічному звіті The New York Times цю прив’язаність до традиційного обмеження обсягу навели як приклад інерційності, яка заважає онлайн-журналістиці розвиватись. Водночас для редакторів і журналістів, вихованих на цьому стандарті, текст на дві сторінки — вже лонгрід.
Ще одна ілюзія — мовляв, із переходом до читання зі смартфона люди взагалі перестануть гортати тексти й споживатимуть контент мікроскопічними дозами, — теж розвіялась. Дослідники з’ясували: мобільні користувачі радо читають тексти, які вважались неприйнятно довгими для онлайну.
Проблема браку прикладних наукових досліджень взаємодії людини й медіа в Україні ще гостріша, ніж на Заході. Їх нема — або ми про них не чуємо. Яким текстам надає перевагу пересічний читач онлайн-видання 2019 року, які характеристики матеріалів впливають на його поведінку, що змушує його повертатись або ні, що для нього задовго, — ми не знаємо. Добре, якби медіадослідники за це взялися.
А поки що кожен землянин складає власне уявлення про те, який обсяг для тексту нормальний, а який уже ні, спираючись на дані статистики окремих сайтів (які далеко не всі вміють інтерпретувати), інтуїцію та стереотипи. Одне видання не приймало матеріалів, менших за шість тисяч знаків, «бо це не текст». Інше повертало тексти з припискою «це задовго, викинь третину».
Втім більшість адекватних аналітичних матеріалів про проблему обсягу, адресованих журналістам, а не копірайтерам, веде до ключового висновку: довгу цікаву історію читатимуть, а нецікаву лаконічність не врятує.
А якщо серйозно?
Ви читали текст Дмитра Фіоніка «Маніяк поміж нами»? Почитайте, він, як на мене, геніальний.
У ньому п’ять з половиною тисяч слів і тридцять сім тисяч знаків. Це багацько. І це лише перша частина трилогії.
Чи можна скоротити цей текст до двох абзаців, побудованих за принципом перевернутої піраміди? Та без проблем. Під Києвом зловили убивцю-маніяка, який довго ґвалтував і вбивав жінок. Для цього розробили спеціальну систему… Коротко і ясно.
Тільки цінність тексту для читача при цьому буде втрачена. Задоволення від читання він не отримає. Це як у відповідь на пропозицію коханої прогулятися Львовом і покавувати в затишній кав’ярні виколупати й простягнути їй пігулку кофеїну.
Чи справді обсяг важливий?
Новини природно лаконічні, тому що їх прагнуть опублікувати якнайшвидше й описують вони зазвичай лише маленький шматочок реальності. Але тоді, коли йдеться черговий етап тривалої історії, бекґраунд може бути довгим — і необхідним. На щастя, його можна скопіювати з попередніх новин.
Якщо структура новини адекватна — все необхідне для розуміння спочатку, а далі бек, — взагалі не важливо, скільки в ній тисяч знаків. Ті, кого цікавить свіжа подія, прочитають лише початок, а ті, хто хоче знати передісторію, опустяться нижче.
Лапідарні колонки працюють краще за довгі, хоча винятків не бракує. Текст Сергія Рахманіна In Re, який я вважаю перлиною сучасної колумністики, — вісімнадцять тисяч знаків. І нічого зайвого.
В усіх інших жанрах і форматах, які доносять до читачів цілісні історії або розкривають теми, а не лише фіксують клаптики реальності на зразок кулінарних рецептів або бліц-опитувань, еталонного обсягу немає й бути не може.
У цьому інтерв’ю Зураба Аласанії понад сімнадцять тисяч. Не знаків, а слів. Знаків – сто десять тисяч. Я аж упрів, поки його редагував. Солідний обсяг не завадив тексту набрати понад дев’ять тисяч переглядів. Напевно, не всі ці дев’ять тисяч дочитали до кінця, але короткі тексти теж не дочитують.
Я думаю, що для кожної історії, кожної ідеї, що втілюється в текст, є межа, до якої ще можна додавати важливі факти, цитати, подробиці. Коли автор перетнув цю межу, починається вода — те, без чого текст міг би обійтися. Зупинятись на цій межі — навичка, яка приходить із досвідом.
А якщо не виходить?
Якщо ви ще не набули цієї навички, ось кілька порад, які, можливо, допоможуть.
Задовгих і закоротких текстів в онлайн-виданнях не буває. Бувають роздуті й неповні. Якщо весь матеріал видається цінним, краще напишіть більше, ніж менше. Відрізати легше, ніж приторочити.
Завжди краще дати більше бекґраунду. Пам’ятайте, що читачі, скоріш за все, не знають того, що знаєте ви. А тим, хто знає, може бути цікаво прочитати ваш виклад і звірити його зі своєю версією.
Якщо ви звикли писати в форматі газетної замітки, відвикайте. Замітка — частина продукту, складеного з клаптиків. Неповнота чи поверховість кожного окремого клаптика не змусить читача викинути газету в смітник негайно. Натомість в інтернеті читають окремі матеріали, а куций текст — достатня підстава піти з сайту геть і ніколи не вертатись.
Уникайте всеосяжних тем і не узагальнюйте, а конкретизуйте. Пам’ятаєте приклад про ховрашків? Можна розповісти про ситуацію з одним видом, але передати ідею, що червонокнижний статус не є вічним і незмінним, а можна втопити читача в теоретичних роздумах і прикладах з усього світу, які в сумі дадуть те саме.
Ключове питання, яке автор має з’ясувати з редактором: що має бути в тексті. Від цього залежить і обсяг. Про те, як заявляти тему редактору, щоб він її схвалив, читайте тут.
Хороший редактор навряд чи викидатиме з тексту важливі факти, цитати й думки лише задля скорочення. Але він може зробити це, бо не розуміє їхньої важливості й не знає, чому автор вирішив включити в текст саме їх. Якщо, на вашу думку, з тексту зникла частина суті, ввічливо оскаржуйте це.
Якщо ваш матеріал після редагування зменшився, це не значить, що його скоротили. Редактор звільняє текст від зайвих слів, виправляє невдалі формулювання, спрощує синтаксичні конструкції. Це потрібно, щоб зробити текст кращим, а не коротшим.
І ви намагайтесь робити свій текст кращим, аби в ньому було все важливе й не було нічого зайвого.
Головне зображення Johan Arthursson
Уся серія: Чому важливо добирати слова в новинах || Чому слід вертатись до старих тем || Яким завдовжки має бути текст || Як не стати плагіатором || Як зробити новину адекватною || Як писати новини || Як писати критичні тексти|| Що можна і чого не можна писати || Як знайти героя для тексту || Як порозумітись із піарниками || Як писати людською мовою || Як написати аналітичний текст || Як не боятись писати авторські колонки || Як підготуватись до інтерв’ю || Як порозумітися з редактором || Як почати текст і дописати його до кінця || Як редагувати пряму мову || Як вигадувати заголовки і зберігати спокій || Як (не) дати інтерв’ю на узгодження || Як редагувати свій текст
