І не принижувати їхню гідність.

На запит «як одягаються депутатки» гугл видасть десятки посилань на матеріали про вдалі чи невдалі образи жінок, на тексти про вартість їхнього вбрання, зачіску тощо. Нерідко висловлювання у цих текстах знецінюють роль політикинь, адже чомусь до уваги частіше береться не діяльність, ініційовані законопроєкти чи фаховість, а саме зовнішність чи вартість вбрання. 

Заради справедливости: про вартість костюмів депутатів журналісти теж час від часу пишуть, однак не стверджують у своїх матеріалах про одноманітність гардеробу певного політика, як, наприклад, згадували про костюми канцлерки Німеччини Ангели Меркель. Також у ЗМІ ви навряд чи знайдете тексти з рейтингом найвродливіших чоловіків-політиків, а про жінок такі матеріали є. Натомість українські журналісти вкрай рідко звертаються до експерток у політиці за коментарями. 

 

Згідно з дослідженням Інституту масової інформації за лютий 2020 року, кількість жінок, яких загальноукраїнські онлайн-медіа цитують як експерток, становить 19%. Водночас 81% коментарів у медіа припадає на експертів-чоловіків. На згадки про жінок у матеріалах про політику припало лише 8,2% загальної кількості новин із жінками в ролі героїнь. Найчастіше в медіа писали про народних депутаток Юлію Тимошенко та Ірину Геращенко

«Жакет без коміру кольору вареного м’яса»

До слова, знову про Ангелу Меркель. Чомусь українські ЗМІ часто дозволяють собі обговорювати стиль та вбрання політикині. Наприклад, після відкриття музичного Байройтського фестивалю в Німеччині у 2019 році, видання ТСН.ua написало, що вбрання канцлерки приємно здивувало елегантністю, адже не часто її можна побачити у спідниці. «Вчорашній її вихід у світ нас порадував», — йдеться у новині. На цьому ж сайті влітку минулого року опублікували новину й про те, що Ангела Меркель одягла на зустріч із Володимиром Зеленським жакет кольору вареного м’яса. «Цього разу пані Меркель обрала для свого строгого ділового аутфіта жакет без коміра кольору вареного м’яса з чотирма ґудзиками і накладними кишенями», — йдеться у матеріалі. 

На шпальтах інтернет-видань нерідко можна зустріти й згадки про зовнішність Юлії Тимошенко чи Ірини Геращенко. Наприклад, у 2018 році кілька ЗМІ обговорювали у своїх матеріалах вбрання депутатки Тимошенко та порівнювали її із Йосифом Сталіним. У вересні того ж року деякі ЗМІ написали й про туфлі політикині, які вона взула на одну із тодішніх подій. «Шкіряні чорні з бежевим носком туфлі на високих стійких підборах та невеликій платформі від Chanel обрала Юлія Тимошенко для появи на конференції YES 15-го вересня», — йдеться в одному із таких матеріалів. Нерідко представники засобів масової інформації звертаються за коментарями до стилістів, аби ті проаналізували образи жінок. Подібні тексти можна знайти і про образи Ірини Геращенко та інших політикинь. 

На думку медіаекспертки, керівниці проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики» Богдани Стельмах, жінка у політиці хоч уже і не є для сучасного суспільства чимось небаченим, проте досі залишається об’єктом зневажливих жартів, принижень і загальнопоширеної думки щодо того, як вона туди потрапила. Якщо про діяльність тих, які перебувають в органах місцевого самоврядування найнижчих ланок — сільські/селищні ради, ОТГ, — місцеві жителі все знають, бо вони їхні сусіди, то ради вищих рівнів сприймаються значно «серйознішими», а отже — «чоловічою» сферою, куди потрапити жінці не так просто, бо це потребує значно більших ресурсних затрат. Відповідно, до жінок в обласних радах, а тим більше — у Верховній, виникає підвищений інтерес. 

«Цей інтерес не є чимось поганим, проте його прояви дуже часто є вкрай негативними: як туди потрапила, в чому одягнута, з ким розмовляє тощо. Самі ж колеги депутати не соромляться розповісти присутнім жінкам, де їм зараз краще бути і які борщі варити. Це є сексистським ставленням до жінки, приниженням її людської гідності, знеціненням її досвіду і можливостей, — розповідає Богдана Стельмах. — Стереотипне уявлення про жінку активно ретранслюють медіа, чим сприяють його поширенню й унормуванню. Хоча яке відношення має одяг Ангели Меркель до її фаховості? Або як впливає одяг депутаток ВРУ на їхню роботу? Писати ж про те, що депутатки одягаються еротично для зваблення колег — це загалом верх цинізму і знецінення ролі жінки в політиці. Такі матеріали є проявом сексизму і підіграють на руку тим, хто спить і бачить, як не допустити жінок у сферу прийняття рішень. Через такі публікації і ставлення суспільства, жінкам потрібно докладати значно більше зусиль, аби довести, що вони є на своєму місці»

«Дуже просто не писати дурниць, якщо уявити, що ця політикиня – ваша мама, сестра, дружина чи донька»

Наразі у Верховній Раді України налічується 87 жінок, це — 20,52%. У минулому скликанні парламенту, жінок було ще менше — всього 53 (12,5%). Цей показник різниться залежно від країни. Наприклад, у парламенті Швеції є 164 жінки з 349, що становить 47%; у парламенті Бельгії 61 жінка з 150, це становить 40,7%, у Португалії є 92 жінки з 230 парламентарів, тобто 40%, у парламентів Норвегії 70 жінок зі 169 або 41,4%. 

«Відсоток жінок у парламенті України — один із найнижчих у рейтингу серед близько двохсот країн світу. Для того, щоб цей відсоток зростав, на державному рівні закріплюються квоти, а громадські організації та фонди проводять чимало навчань з жіночого лідерства. І журналістам та журналісткам пора усвідомити, що писати про однакові костюми Меркель чи звабливий одяг депутаток — це дурний тон. Я вже не кажу про те, що то є порушенням етичних стандартів журналістики, бо їх, на жаль, мало хто дотримується», — розповідає Богдана Стельмах. 

Чому видимість — важлива

Соціологиня, гендерна експертка Маріанна Колодій роз’яснює: сфера політичних відносин порівняно нова для жінок, адже значна частина жінок світу отримали доступ до політичних прав тільки упродовж минулого ХХ століття. На її думку, у ХХІ столітті в Україні сфера політики та прийняття рішень продовжує асоціюватися переважно із чоловіками. Для того, щоб побороти стереотипи, потрібно підвищувати рівень видимості жінок в українській політиці, розповідати історії досягнень. 

«Ми вже маємо поодинокі успішні практики жіночого політичного лідерства, але водночас, активно використовуємо соціальні ґендерні стереотипи, на зразок “політика — не жіноча справа”. Важливо, щоб ЗМІ відслідковували динаміку змін у суспільстві, розповідаючи про досвід жінок у політиці на різних рівнях: у представницьких органах влади чи на виконавчих посадах. Саме ЗМІ роблять досвід жінок у політиці видимим. Стереотипи та упередження існують доти, доки вони не спростовані або не стали особистим досвідом. Якщо людина не знає жодної жінки пожежниці, вона вважатиме, що рятувальна служба — “чоловіча справа”.  Коли про таких жінок відомо, то стереотипи та упередження вже не діятимуть», — каже Маріанна Колодій. 

На її думку, важливо сприяти видимості жінок у політиці, ще й тому, що багато жінок будучи політикинями, змушені доводити своє право на професію. Вони часто зустрічаються із сексизмом («якби вона була справжньою жінкою, вона не була б в політиці»), подвійною мораллю («жінці не можна доручати владу») та осудом («потрапила у політику через ліжко») тощо. У таких випадках саме видимість досвіду жінок у політиці допомагає долати бар’єри з якими доводиться зустрічатися політикиням.

«Жінки — це 50% успіху України»

В Україні існує профільне видання, яке пише саме про досвід жінок у політиці — ресурс «Жінки – це 50% успіху України». Його героїнями є жінки-лідерки.

«Ми — ціннісний ресурс. Нашу редакційну політику я зазвичай пояснюю так: ми не надаємо свій майданчик для висловлювання тим, хто вважає гендерну рівність непотрібною, а жінку — зобов’язаною сидіти вдома і в усьому слухатися чоловіка. Я переконана, що професійна й громадська реалізація жінки є дуже важливою і для її сімейної реалізації. Я ціную обслуговуючу працю, але це не означає, що, приймаючи важливі рішення в житті, я буду радитися зі своєю прибиральницею. Це я про те, що жінка не має замикатися в тісному світі хатньої роботи, бо це може мати небажані наслідки, як для самої жінки, так і для її родини», — пояснює редакторка видання «Жінки – це 50% успіху України» Леся Ганжа. 

Також редакторка наголошує, що пишучи про гендерну рівність і жіноче лідерство, треба передовсім розуміти базові речі й пам’ятати, що жінки — це потужний економічний ресурс. У світовій політиці нині виграють ті країни, які змогли цей ресурс задіяти якомога ефективніше. «Коли йдеться про “традиційні цінності”, то часто — це про небажання прибічників цих цінностей втратити безкоштовне обслуговування: тут ми стикаємося із суспільним стереотипом про те, що “хай би жінка й працювала, але мусить бути гарною господинею і гарною мамою”, а з другого — бояться конкуренції, бояться втратити своє місце на верхівці суспільної ієрархії (тут працює безліч стереотипів щодо того, що “чоловік — голова, а жінка — шия” і тому подібних)», — вважає Леся Ганжа. 

Леся Ганжа пояснює, що для того, щоб задіяти жіночий ресурс, треба запровадити чимало політик й інфраструктурних змін, адже кількість жінок в парламенті чи в органах влади і місцевого самоврядування — лише один з індикаторів залученості. «Чи зможе це зробити Україна? Як зможе? Від цього залежить наше майбутнє. Це і є головне питання, про яке треба пам’ятати всім, хто пише про жіноче лідерство, гендерну рівність чи жінок в політиці. Тому, хто це розуміє, ставити запитання політикиням про одяг чи рецепти пасок зовсім не хочеться», — додає Леся Ганжа. 

Кілька порад наостанок

Медіаекспертка Богдана Стельмах каже, що адекватний матеріал про політикинь написати не складно. Окрім здорового глузду можна дотримуватися кількох правил:

  • Важливо, аби у матеріалі йшлося про важливість рівного з чоловіками представництва у радах, аби були наведені статистичні дані; також варто акцентувати увагу не на зачісці, кольорі волосся, одязі чи віці, а на фаховості, сферах діяльності і досвіді депутатки. 
  • Не варто питати того, чого не запитали б в політиків-чоловіків. Наприклад, чи люблять вони готувати і яка їхня улюблена страва; хто доглядає їхніх дітей. У чоловіка не питають, як його бажання сприйняла дружина, скільки сорочок/туфель/костюмів у його гардеробі тощо. Тому подібні питання до жінки-депутатки також зайві.
  • Варто подавати історії успіху чи труднощів з уст самих політикинь. 
  • Не писати дурниць. Це дуже просто, якщо уявити, що ця політикиня — ваша мама, сестра, дружина чи донька. 

Ілюстрації від Ольги Беци

Головне зображення Maksim Samsonov

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.