Нестача фінансування, джинса, брак кваліфікованих кадрів, низькі зарплати, слабке інформаційне поле. Із цими проблемами повсякчас зіштовхуються регіональні ЗМІ. Утім окремим виданням вдається не лише впевнено триматися на плаву, а й випереджати інших, ставати рейтинговими і прибутковими. Редактори і журналісти шістьох локальних медіапроектів розповідають, як про те, як бути успішними, залишаючись незалежними.
Тарас Яценко
«Твоє місто», Львів
Онлайн-видання «Твоє місто» існує трохи більше чотирьох років, але ми не одразу прийшли до того, що для нас як для медіа ключовими є цінності наближеності, професіоналізму і відповідальності. А місія — сприяти сталому розвитку громади через кращу поінформованість і створювати можливості для важливих для громади дискусій. Завдяки цьому ми стали більше ніж медіа. Почали шукати рішення для різних проблем, які у місті не вирішувалися місяцями, а також контролювати їх втілення. Ми створили таку дискусійну платформу для офлайн-зустрічей, де конкретна тема об’єднує представників громадських організацій, бізнесу, місцевої влади, депутатів, експертів. Раніше комунікація виглядала як неконструктивний діалог. Ми натомість створили триалог. Що нам дає дискусійна платформа як для медіа? Зростання довіри аудиторії.
Експериментуємо багато, для нас формат — не головне. Найважливіше, аби цей контент був релевантним для нашої аудиторії відповідно до міжнародних і наших редакційних стандартів. У нас є і онлайн-телебачення, і портал. Є і новини, і аналітика. Ми знімаємо, робимо сюжети, програми. Багато спецпроектів.
На сайті маємо приблизно 25 тисяч переглядів за день. Утім ми не акцентуємо на цифрах. На моє переконання, це помилково.
На початку нас фінансував засновник. Ми не мали жодного олігарха, нікого, хто б мав політичний бекграунд чи потенційно здобув його у майбутньому. Ми створювали це медіа з огляду на те, що воно має робити цей світ кращим. Згодом підтримка почала надходити від рекламодавців-партнерів, громади, яка також долучається і підтримує нас. Це все дає сильний поштовх. Зараз ми намагаємося якомога більше заробляти самі.
Олег Онисько
«Zaxid.net», Львів
Видання Zaxid.net орієнтоване на Львів. Ми пишемо, звичайно, про події в Україні і світі, але сповідуємо певну ідеологію львовоцентричності. За півтора роки нам вдалося вийти на перше місце по львівській аудиторії. Проте ми маємо дуже серйозних конкурентів — зокрема і «Твоє місто», і сайт ZIK. І це нас стимулює якось утримувати цю позицію.
Zaxid.net входить у холдинг ТРК «Люкс», тому наша редакція — це виключно журналісти, редактори, фотографи. Тобто, ті, хто продукує контент. Наш сайт самоокупний і прибутковий. Ми заробляємо на рекламі. Не можу сказати, що у нас усе маркується «На правах реклами», але ми будь-яким чином намагаємося повідомити читача, що це є не редакційний матеріал.
Денна відвідуваність коливається від 80 до 120 тисяч. А львівська аудиторія — це 25-35 тисяч унікальних користувачів.
Кожен редактор підписує свій текст. Це було зроблено зокрема для того, аби вони відчували персональну відповідальність. Так само ми стимулюємо процес, щоб наші журналісти дискутували у соцмережах. Коли читачі роблять зауваження чи висловлюють звинувачення на їхню адресу, вони відчувають більшу відповідальність за те, що напишуть наступного разу. Тому що кожен нормальний журналіст дорожить власною репутацією.
Наталія Курдюкова
«НАКИПЕЛО», Харків
Ми організувалися два роки тому, коли у Києві все закінчилося, а у нас навпаки почалося: постійні сутички, тітушки, Євромайдан і Антимайдан. У місті панував інформаційний голод.
Ми почали знімати відео з мітингів. Хотіли розуміти, що відбувається у місті, і що про це думають люди. Потім створили сторінки у соцмережах, куди збирали інформацію і робили дайджести подій.
Згодом ми організували першу конференцію у Харкові щодо переселенців. Це допомогло вивести цю проблему в інформаційний простір. Потім поїхали на схід. Почали знімати репортажі.
Перші півроку ми волонтерили. Нам допомагали місцеві активісти, але ми ніколи не збирали грошей. Ще через півроку отримали перший грант на підтримку ЗМІ від Посольства США.
І тоді нарешті отримали приміщення для прес-майданчика. Так ми привертали увагу до громадянських ініціатив і ситуації у зоні АТО.
Через абсолютну розірваність інформаційного простору у Харкові і області, з 2015 року у нас виходить безкоштовна газета накладом у 50 тисяч. Третина залишається у місті, а 70 відсотків розповсюджуємо у регіоні.
Ми беремо участь у проекті Deutsche Welle. Проводимо тренінги у райцентрах з громадянської журналістики для місцевих медіа, де журналісти реально впливають на ситуацію, на відміну від Харкова.
За період існування «НАКИПЕЛО» ми зробили приблизно 600 прес-конференцій за участю близько 1500 спікерів. На каналі Youtube маємо майже 4 мільйони переглядів.
Лєра Лауда
«Дирижабль», Ямпіль
Проект у Ямполі розпочали школярі. У якийсь момент їм стало нудно жити в маленькому містечку, і вони вирішили, що потрібно організовувати якісь події. Згодом про це створили блог. Школярам допомагав Микола Балабан. Він сам родом з Ямполя, має у Києві рекламну агенцію, яка робить спецпроекти для The Village, Meduza, Platfor.ma і десятка інших видань. Тож не дивно, що в якийсь момент йому захотілося створити «ямпільський вілледж».
Десь у той же час у Києві я розробила проект «Лабораторія гіперлокальних медіа». Ми подумали: чому у маленьких містах не існують локальні ЗМІ? Відповідь проста — немає кадрів, фінансів. А що буде, якщо взяти маленьке місто під опіку, дати їм гроші, привезти кадри, залучити до роботи медіаменеджера? Ідею підтримали міжнародний проект MYMEDIA та «Фонд розвитку ЗМІ». І десь у цей момент ми знайшлися з «Дирижаблем».
У Ямполі у нас є лише один місцевий журналіст і фотограф, з якого ми намагаємося зробити журналіста. І є наші ямпільські школярі. Команда розкидана по різних містах, але ми час від часу усі зустрічаємося в Ямполі.
Отже, ми зробили сайт, але одразу зіштовхнулися з проблемою, що люди не привчені читати. Наприклад, 700 переглядів крутого матеріалу за декілька днів — це нормально. Проте згодом ми все-таки почали видавати безкоштовну газету, яка мала бути рекламним інструментом для сайту. Перший випуск — 2 тисячі примірників. — 5 тисяч, але це для міста, у якому мешкають 10 тисяч людей. Тобто, газета потрапила фактично у кожен будинок. Потім ми почали виходити на район, на села. Завдяки газеті про «Дирижабль» заговорило усе місто. На нас почали швидше реагувати. Зараз грантові гроші закінчуються. Тому у червні стартувала кампанія з передплати.
Андрій Лохматов
«Преступности.НЕТ», Миколаїв
Видання «Преступності.НЕТ» — найрейтинговіше у Миколаївській області. Цю позицію ми утримуємо понад 5 років. Усе починалося у 2008-му з одного комп’ютера, двох журналістів і зведення з міліції. Нині маємо 297 тисяч унікальних переглядів. З них 63 відсотки — це жителі Миколаєва. Тепер ми є Товариством з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Українська Медіа Група»», у якому, окрім «Преступности.НЕТ», є ще сайт «Ник.Лайф», аби повністю висвітлювати теми культури і шоу-бізнесу, а ще видання «Миколаївський футбол» і журнал «Ник.Лайф». Маємо також громадську організацію «Центр аналітичних досліджень», яка приносить великий прибуток. Один з наших засновників почав проводити дослідження на замовлення політиків, що дозволило нам звільнити себе від джинси. Тобто, ми маємо повне право відмовити писати без маркування.
Ми намагаємося повноцінно висвітлювати події міста. Наприклад, якщо трапляється щось важливе, то ми поринаємо у це з головою. Постійно оновлюємо окрему новину, пишемо про нові подробиці з місця подій. Це стає темою дня. Рейтинг зростає. І врешті-решт ми маємо 200 тисяч переглядів однієї новини.
Наші читачі переважно не заходять до нас через Google чи соцмережі. До нас на сайт щодня приходять цілеспрямовано. Причина у тому, що половина нашого контексту — всеукраїнська тематика. І тоді читач може бачити, що відбувається в Миколаєві, в Україні і світі. На мою думку, головне, що ми робимо — критика всіх представників влади. І мерії, і обласної адміністрації, і прокуратури.
Сергій Борис
«КУРС», Івано-Франківськ
Наш сайт — наймолодший в Івано-Франківській області. Ми «народилися» 2 роки тому. Починалося з того, що просто хотіли робити новини найкраще, аби стрічка була вичерпною, намагаючись розповідати першими і цікаво.
Ми є майже на всіх подіях, намагаємося не випускати жодної інформації. Журналісти майже завжди в полі. А якщо ні, то працюють в реєстрах чи моніторять в мережі, шукають інформацію.
У день п’ятеро журналістів роблять приблизно 80 новин. Тому стрічка дає нам найбільший трафік. Утім, звичайно, ми робимо ще статті й аналітичні матеріали.
Вважаю, що успіх — це коли є реакція, наслідки матеріалу. Успіх — це, наприклад, звільнення обласного прокурора. Так сталося після перепосту Саакашвілі новини у Фейсбуці. Прокурора звільнили за два дні.
З трафіком ситуація не дуже втішна. Зараз ми вийшли на 5-10 тисяч унікальних переглядів на день. Проте потрібно працювати над дизайном сайту, оскільки він не адаптивний для мобільних пристроїв.
Ми не приховуємо того, що нас фінансує переважно засновник. Ми не маємо перед ним жодних зобов’язань. Реклами не потребуємо, але і не відмовляємося. Бюджет у нас невеликий — 34-36 тисяч гривень на місяць. І ще близько 12-15 тисяч заробляємо на рекламі.
*Матеріал підготовлено за підтримки проекту USAID «У-Медіа», що виконує міжнародна організація «Інтерньюз»
