Без назви та залежності

Як працює Untitled — інтернет-видання про українську фотографію.

Український фотограф Михайло Палінчак, співзасновник спільноти Українська вулична фотографія, вирішив створити власну платформу, яка б популяризувала українську фотографію, відкривала нові імена та знайомила із класикою.

Михайло розповів, хто створює матеріали для видання, яких світлин на ньому ніколи не буде та чого сайт не має назви.

Острів української фотографії

Сайт Untitled з’явився у мережі минулого року у Всесвітній день фотографії — 19 серпня. «Я хотів створити платформу, на якій можна публікувати серії світлин і не обмежувати себе обсягом чи форматом», — пояснює фотограф та засновник Untitled Михайло Палінчак. «Звісно, світлини учасників групи Українська вулична фотографія ми показуємо у рубриці «Камера спостереження» видання The Village Україна, складаємо тематичні добірки для інтернет-журналу Bird in Flight та публікуємо найкраще фото місяця групи на сайті Reporters. Утім, це лише окремі публікації, а у мене був запит на власний майданчик», — усміхається Михайло.

Цільова аудиторія Untitled сформувалась ще до його заснування. Видання опирається на вподобання групи Українська вулична фотографія. «Ми створили спільноту фотографів, усередині якої виникла потреба власного медіа. На сайті переважно публікуємо стріт фото та документальні світлини, а також арт. Фото із комерційних зйомок у нас точно не знайдете», — розповідає Михайло.

Сьогодні на Untitled можна переглянути знакові проєкти сучасних українських та іноземних фотографів, а також світлини з архіву. З часом Михайло хотів би вийти за межі онлайн-галереї та створити справжній виставковий простір у Києві.

Команда сайту невелика — окрім Михайла, є ще фотографи Яна Сідаш і Ярослав Жарковський, які записують інтерв’ю та перекладають актуальні для видання матеріали. Утім фоторедактор сайту один — Михайло Палінчак. Він сам добирає світлини до усіх матеріалів. Михайло також слідкує за проєктами українських фотографів у соціальних мережах і коли бачить цікаві світлини, пропонує авторам публікацію. Видання Untitled — насамперед про українську фотографію, але там можна знайти проєкти іноземних фотографів, зняті в Україні, а також кадри українських митців, зроблених як удома, так і закордоном.

Серед них, наприклад, нещодавно опублікована серія світлин Сергія Мельниченка «Від заходу до світанку» про повсякденне життя китайського суспільства, фотоісторія Анни Войтенко «Місто сміття» про коптів-християн, які живуть на околиці Каїра та інші.

Якщо трапляється кадр іноземного фотографа, знятий в Україні, Михайло шукає усю серію та публікує на Untitled. Наприклад, проєкт польської фотографки Ані Клосек «Там був кордон» про кордон між Австро-Угорщиною та Російською імперією, якого уже давно немає, або ж проєкт американського фотографа Стівена Шора «Вцілілі в Україні» про очевидців жертв Голокосту в Україні та жахіть Другої світової війни й багато інших.

Михайло каже, що зазвичай іноземці працюють над темами, які «лежать на поверхні» і видаються місцевим не надто цікавими. А українські фотографи краще розуміють контекст та невидимі зв’язки й роблять глибокі за змістом матеріали. Уже існують домовленості про публікацію цікавих для аудиторії видання проєктів, робота над якими тільки розпочалась.

Цікаві світлини Михайло знаходить і на офлайнових блошиних ринках. Він нещодавно придбав невеличку за розміром світлину Сергія Чередниченка. Про цього фотографа Михайло довідався завдяки цій світлині. Виявилось, що із Чередниченком був знайомий фотограф Олександр Глядєлов, який розповів про його творчість Михайлові. Усі роботи Сергія Чередниченка передані в Центральний державний кінофотоархів України імені Пшеничного. З усіх його фото було відібрано лише 42 фото на постійне зберігання. Історія решти фотографій губиться у часі. Схоже на те, що їх просто здали на макулатуру, де їх згодом знайшли продавці з блошиних ринків. Михайло сподівається відшукати хоча б з десяток фотографій Сергія Чередниченка та зробити добірку на Untitled.

Галерея

Untitled існує на волонтерських засадах. Видання уже запустило рубрику «Крамниця» у тестовому режимі, в якій продаватиме фотокниги, щоб мати змогу платити гонорари авторам текстів та світлин. «Люди, які у нас публікуються, зацікавлені у розвитку української фотографії. Сподіваюсь, що з часом наш сайт допомагатиме авторам у промоції їхньої роботи», — говорить Михайло Палінчак.

За словами фотографа, аудиторію нішевого видання Untitled можна збільшити. Однак питання не лише у стані української фотографії, але і культури в Україні загалом. Михайло порівнює розвиток сучасної фотографії в Україні з американською фотографією 60-их років минулого століття. Сучасні класики американської фотографії у той час не користувались популярністю: їхні кадри не викликали інтересу на виставці у Музеї сучасного мистецтва у Нью-Йорку. Світлини, які сьогодні продаються за десятки тисяч доларів, у 60-их можна було придбати усього лише за дев’ять.

«Бачу, як зросла спільнота українських фотографів з часу Революції Гідності. З такою тенденцією у нас гарні перспективи. Утім не потрібно чекати, що хтось для нас щось зробить, особливо держава. Треба працювати самому», — підкреслює Михайло Палінчак.

Діапазон переглядів матеріалів видання доволі різний — від сотень до десятків тисяч. Приміром, добірка світлин Олександра Попенка про присутність макетів відомих закордонних пам’ятників, зокрема Ейфелевої вежі, в українських містах стала дуже популярною. Про фотографії розповіло «Телебачення Торонто» та BBC News Україна. Багато переглядів мають раніше невідомі світлини українських фотографів, які творили у 60-80-их роках ХХ століття.

У видання Untitled є декілька постійних рубрик: «Персоналії» — про творчий шлях українських фотографів, «Інтерв’ю» у форматі розмови двох митців та «Полиця», де можна переглянути фотокниги, якими зазвичай завершуються масштабні проєкти фотографів. Михайло каже, що цікаво спостерігати за процесом створення фотокнижки — від зародження ідеї, декількох публікацій у медіа та участі у виставках до цілісного проєкту у форматі книги. На сайті можна побачити й новини про знакові виставки чи події української фотографії. Утім до новин творці сайту підходять доволі вибірково, адже це — не головна мета видання.

Вперше

Михайло прицільно відвідує книжкові форуми, щоб не проґавити вихід нових фотокнижок. Наприклад, цього року на Книжковому Арсеналі з’явилась фотокнижка «Криц» українських документальних фотографів Тетяни Красної, Олександра Сінельнікова та Данила Проскуріна про пересувний цирк та залаштункове життя його артистів. Прикметно, що ця серія була раніше опублікована на Untitled.

«Щоб створити фотокнижку, потрібно пройти доволі складний шлях. Знаю це із власного досвіду. Робимо матеріали про фотокниги, щоб надихнути авторів та допомогти їм із промоцією виконаної роботи. Днями, наприклад, опублікували фотокнигу Марини Бродовської «Ким ти хочеш стати коли виростеш», – розповідає Михайло Палінчак.

Наприкінці минулого року на сайті вийшла добірка десяти українських фотокниг. Традиція огляду фотокнижок уже багато років існує у великих закордонних медіа, таких як The New York Times чи TIME, і Михайло планує робити такі огляди щороку на Untitled.

Багато світлин публікуються вперше саме на Untitled. Наприклад, проєкт Романа Тихого «Distant places (Віддалені місця)» про села-сателіти Івано-Франківська, вперше в Україні — довгостроковий фотодослідницький проєкт Максима Дондюка «Проєкт без назви: Чорнобиль», над яким він працює з 2016 року та багато інших. На сайті також є добірки архівних світлин, уперше опублікованих сучасними медіа. Приміром, кадри фотографа з Донецької області Володимира Лук’янця, та світлини фотографа з Луганщини Юрія Хромушина, які працювали у другій половині ХХ століття. До речі, зараз понад 20 світлин Хромушина подорожують сходом України з фестивалем «З країни в Україну».

Михайло Палінчак розповідає, що багато українських фотографів надсилають йому свої проєкти для публікації. Утім, доводиться відмовляти, адже часто автори поспішають і пропонують недопрацьований сирий матеріал.

«Українській фотографії не вистачає обґрунтованої професійної критики, глибокого аналізу проєктів та фотокниг. Таких матеріалів не вистачає і на Untitled», — зазначає Михайло. Він розповідає, що хотів би створити на сайті архів знакових для української фотографії виставок. Адже складно пригадати, які саме проєкти експонувались декілька років тому.

«Коли виставка закінчується, вона наче стирається з пам’яті. Я вирішив їх архівувати та переносити в онлайн-формат. Наприклад, на сайті уже можна переглянути виставку «Архів фотографа Олександра Ранчукова» Окрім світлин, які експонувались у галереї, додаю фото простору — так життя виставки продовжується і її можна переглянути знову», — розповідає Михайло.

Головне у виданні — це імена та світлини фотографів. Сайт — це лише платформа, на якій їх можна систематизувати та показати глядачам. Тому сайт буквально без назви, адже саме так перекладається з англійської слово Untitled.

Більше матеріалів про українських фотографів:

Півмільйона фотографій президента (Михайло Палінчак про знімок як прямокутник і шалений графік роботи з президентом)
Shame on you, фотографе! (Портретист-документаліст Саша Маслов про тривалі проекти та реальність на фото)
Валерій Мілосердов: «Документальна фотографія — це не інститут краси і не відділення терапії, а лікарня швидкої допомоги»
Олександр Чекменьов: «Знімати потрібно так, ніби цього вже немає»
Життя: вигляд згори (Як фотограф Сергій Рістенко відклав камеру й почав знімати по-іншому)
Це мій єдиний дім (Фотодокументаліст Олександр Глядєлов про те, навіщо знімати війну й людей у біді)
Груші для інтроверта (Інтерв’ю з портретним фотографом Валентином Кузаном)

Головне зображення: Володимир Полиняк