І чому його команда не вишукує по селах «зради».
«Сільський ревізор» не має нічого спільного ні з Ольгою Фреймут, ні з класикою російської літератури. Це також анітрохи не схоже на програму «Сільський час» або газету «Сільські вісті». Це сучасний мультимедійний проект про українські села. Його команда щомісяця приїжджає до нового села, проводить там кілька днів і описує життя, проблеми й перемоги мешканців із любов’ю й гумором, хоч і не без критики. Вони навіть були в селі Володькова Дівиця. Побачивши оптимістичні лонгріди про села, ми здивувались і вирішили познайомитися.
«Сільський ревізор» — проект Latifundist Media, одного з найбільших українських аграрних медіахолдингів. Аграрні медіа — сегмент ринку, про який непричетні можуть не підозрювати. Існують цілі корпорації з власними продакшнами й тематичними виданнями про елеваторний бізнес, агрополітику, сільгосптехніку, фермерство й усе цікаве тим, хто живе з землі. Й рекламні гроші в аграрному секторі теж витрачають за принципом «свій до свого по своє».
У Latifundist Media кільканадцять тематичних видань і спецпроектів. Нещодавно на одному з видань холдингу, Kurkul.com, стартував другий сезон проекту «Хвала рукам, що пахнуть хлібом» про душу українського фермера. На сайті Agropolit.com є спецпроект «Депутат-контроль» про те, чим займаються депутати-аграрії протягом року. «Исповедь серого зернотрейдера» на сайті latifundist.com набрала понад 12 тисяч переглядів. Тут же можна спостерігати за посівною та збиранням урожаю в режимі реального часу на інтерактивній мапі. Словом, окремий світ.
Головна ідея «Сільського ревізора» — показати, що село живе й життя в ньому цікаве. Проект адресований селянам та місцевим бізнесам, і автори сподіваються, що читачі-глядачі перейматимуть одне в одного вдалі практики, вчитимуться на помилках і їздитимуть у гості.
«Дорогою до села ми думали, від чого походить його назва. Бо ж навколо Болтишки знаходяться населені пункти з мальовничими назвами: Божедарівка, Надія, Затишне, Любимівка та інші. Однак щойно ми звернули на Болтишку, відразу зрозуміли всю красномовність назви — від вибоїн на дорозі наш ревіZORROмобіль «болтихало» так, що ми мало всіх гайок не погубили…», — так починається одна з ревізій.
Втім, якщо ви хочете історій про сільський треш і занепад, вам точно не сюди. «Ми не перевіряємо, де в будинку культури висить павутиння, а де не підметено. Кожен може приїхати в село й показати його недоліки, а нам важливо, аби люди в нього закохувались і хотіли туди повертатись», — пояснює керівниця проекту Катерина Никончук.
Все почалося з історій про села та аграрні підприємства для різних нішевих видань аграрного ринку. «Ми приїжджали до сіл і бачили, що багато аграрних компаній вкладають величезні гроші в розвиток села, ремонт дитсадків і шкіл, будівництво доріг. Підтримують спорт і медицину. І взагалі українські села живуть добре там, де присутній бізнес і де мешканці активні», — розповідає Катерина.
Першим селом, куди поїхали з окремою ревізією, стало Гоголеве на Полтавщині. Це був пілот: ніхто ще не розумів, яким буде проект і на чому робитимуть наголос. «Спочатку ми говорили здебільшого про аграрний бізнес, про те, як працюють агрохолдинги та фермерські підприємства, — каже керівниця проекту. — А потім почали зважати на те, як взаємодіють селяни, бізнес і влада. Якщо бізнес дає гроші, сільська влада витрачає їх абияк, а мешканці цього не контролюють, села занепадають. Ми почали їздити туди, де активні мешканці змінюють життя села, а бізнес (не лише аграрний) співпрацює з громадою, а не просто вкидає гроші».
У ревізію вирушають раз на місяць. Куди їхати, обирають у два способи: по-перше, ґуґлять села, де є бізнеси, по-друге, переглядають зголошення на сайті silskiyrevizor.com: там є спеціальна форма, через яку кожен може запропонувати своє село. Три-чотири дні команда з журналіста, оператора, керівниці проекту та водія живе в селі: заходить до сільської ради, крамниць, шкіл, дитсадків та інших осередків місцевого життя.
У центрі села вивішують оголошення з номером телефона команди: якщо є щось цікаве, дзвоніть. Одного разу зателефонувала бабуся, щоб продиктувати рецепт бульйону. Та хоча в історіях «Сільського ревізора» є місце експромту, команда діє за планом: інспектує дороги, школи, медичні заклади, вуличне освітлення, будинки культури, крамниці й вуличне освітлення. Докладно розповідають про фермерів і підприємців, які живуть і працюють у селі. Грошей за піар, за словами Катерини, з них не беруть.
«Нас запросили до села Озера Київської області, де вже років п’ятнадцять іде боротьба за владу. Заявку нам кинула так звана опозиція. Колишня сільська голова хотіла, щоб ми приїхали й перевірили роботу теперішнього голови. Коли ми приїхали, нам погрожували судами і звинувачували в продажності. Ми мало не припинили ревізію, бо їздимо до сіл, які хочемо показати за приклад, а не туди, де всі чубляться», — розповідає Катерина. Але ревізія села Озера таки вийшла. Результат кожної ревізії — мультимедійний лонгрід, що складається з тексту, фотографій, відеороликів та інфографіки. Бонуси публікують в інстаграмі, фейсбуку та на ютуб-канал проекту.
Запити у стилі «приїдьте подивіться, в нас тут страшне» команда відкидає. Щоб розбиратись у місцевих конфліктах, потрібно було б проводити повноцінне розслідування: чи справді, наприклад, вартість доріг завищена? Тому «Сільський ревізор» оминає проблемні села та обирає позитивні. Наприклад, Омельник на Полтавщині, де на кожну бюджетну гривню залучають шість гривень інвестицій, а місцева влада отримує ґранти, наприклад, на ремонт.
«Вони не жаліються на те, що ніхто не хоче працювати й нема грошей. Вони постійно пишуть проекти, залучають громаду, в них усе добре. Ми часто приїжджаємо до сіл, де люди взагалі не в курсі, що такі можливості є. Тому хочемо їх показати, а тим, хто розвивається, дати розповісти про себе. Люди часто не бачать своїх переваг і не вміють ними користуватись, а коли прочитають наш матеріал, розуміють, куди рухатись далі», — каже Катерина.
Проте пошук позитивних прикладів не значить, що творці проекту не говорять про проблеми. Наприклад, якщо в селі нещодавно встановлений дитячий майданчик порізали на металобрухт, про це не змовчать. Втім «Сільський ревізор» намагається шукати причини: чого бракує громаді, щоб село жило?
«З останньою ревізією ми їздили до села, де підприємство збирається спорудити свої курники. Підприємці розповіли селянам і сказали: хочемо відкрити у вас таке підприємство, будемо допомагати розвивати село. Вам це треба? В селі проголосували «за» й отримали дев’яносто нових робочих місць. Це багато, враховуючи те, що молодь спивається чи виїжджає з села через відсутність роботи», — говорить керівниця проекту.
В іншому селі, де її команда була з ревізією, підприємство вклало три мільйони гривень у ремонт дороги. Сільська громада доручила кільком місцевим мешканцям контролювати роботу бригади: «так у людей з’являється відповідальність».
Омельник став Селом 2018 року за версією «Сільського ревізора». Премію вручили у червні в селі Денихівка на Київщині. Іншим селам дістались нагороди в різних номінаціях. Голосування відбувається на сайті проекту. «Це ще один гарний спосіб згуртувати людей, — каже Катерина. — Мешканці села, яке претендує на перемогу, просять усіх знайомих голосувати за них. На кону звання Село року, сто тисяч гривень і червона доріжка. А червону доріжку люблять усі».
Головне фото зі сайту «Сільського ревізора», з ревізії до села Беєве на Сумщині.
