Де шукати адекватних спікерів-учених, як не облажатись і чи давати текст на вичитку.
Люди люблять читати новини про наукові відкриття. Особливо курйозні (пам’ятаєте какашки вомбата?) та ті, які бодай якось стосуються їхнього життя. Ліки від раку, рецепт вічної молодості, некалорійний цукор… Журналісти часто свідомо чи несвідомо підігрують читачам, видаючи бажане за дійсне, перебільшуючи статус чи значення досліджень, просто перекручуючи факти. Заґуґліть «аспірин лікує» й побачите десятки взаємовиключних тверджень про те, як цей супер(не)корисний препарат (не) здатен захистити від найрізноманітніших хвороб включно з імпотенцією. Як зорієнтуватись у морі більш чи менш адекватної інформації, пов’язаної з наукою, й донести до своїх читачів лише достовірні та якісні факти? Редакторка сайту «Українська правда. Життя» Ірина Андрейців ділиться своїм досвідом.
Науковці злі на журналістів. Навіть не так: журналісти їх бісять.
І навіть якщо ти котик, який намагається розібратись у темі, тебе апріорі вважатимуть невігласом. Чому? Бо медіа нашпиговані такою кількістю псевдонауки й маячні, що обізнаній людині на голову не налазить. Як і пересічний читач, звичайний журналіст може не бачити дурниць у «цікавому» чи «вірусному» контенті: глибоких знань в усіх сферах не напасешся.
Іноді здається, що, коли журналіст бачить слово «дослідження» чи «вчений», він починає сліпо вірити всьому, що біля цих слів написано. Але науковці бувають різні.
Є серед них такі, які переконуватимуть, що гомеопатія працює, треба крапати в ніс цибулевим соком під час застуди й у жодному разі не вакцинувати дитину. Екстравагантність їхніх порад привертає увагу читачів, але з наукою це не має нічого спільного. Псевдонаука в Україні цвіте буйно, тому навіть наукове звання професора і ступінь доктора наук не є гарантією, що перед вами не шарлатан.
Де ж шукати адекватних спікерів-науковців?
Найпростіший спосіб — ходити на лекції та дискусії. Там можна почути, наскільки науковець уміє цікаво пояснювати свою тему, і підготуватись до подальшої розмови. Ґрунтовну добірку наукових подій щотижня публікує науковець та популяризатор науки Антон Сененко.
Ще один спосіб — підписатись на цікавих українських науковців. Я раджу таких:
Юля Безвершенко. Фізикиня, громадська активістка, зможе пояснити глобально, що відбувається з наукою в країні: про фінансування досліджень, розподіл коштів і те, як, хто і навіщо хоче це покращити.
Семен Єсилевський. По жорсткі пояснення з відмінним почуттям гумору вам сюди. Семен пише на різні теми: від щеплень до народних цілителів і ситуації в медуніверситеті імені Богомольця. Чи, наприклад, пояснює, що не так із Фондом Президента з підтримки освітніх та наукових програм для молоді, на який у бюджеті на 2019 рік виділили цілий мільярд.
Віктор Досенко. Завідувач відділу загальної та молекулярної патофізіології Інституту фізіології імені Богомольця НАН України. Співрозмовник, який може на пальцях розкласти природу раку чи мікробіому вагіни.
Олексій Болдирєв. Один із тих, кому ми завдячуємо Днями науки. Він нейрофізіолог, біофізик, молекулярний біолог.
Нана Войтенко. Думаю, ніхто не знає про біль в Україні більше, ніж вона. Нана його досліджує багато років.
Світлана Арбузова.Докторка медичних наук та професорка. Допоможе не лише з медичними темами, адже бореться за те, аби наукові ступені не присуджували за плагіат чи псевдонауку.
Анастасія Бикова-Шелевицька. Лікарка-педіатр та координаторка «Наукових пікніків» і «Медичних пікніків».
Наталія Зіневич. Ромознавиця. Науковиця, яка точно допоможе вам розібратися у темі ромів і підкаже, куди рухатись в обраному вами фокусі.
Третій спосіб — наукові фейсбук-групи. Найбільша, яку знаю — Ukrainian Scientists Worldwide. Ви можете додатись у групу і у пості попросити про допомогу. Пост має затвердити адмін. Коли писатимете, чітко сформулюйте, чого хочете і чому вам потрібна допомога вчених.
Якщо хочете написати про вакцинацію, може допомогти група «Батьки за вакцинацію».
Четвертий спосіб починає працювати, коли ви вже маєте певний досвід роботи з науковими темами: це особисті контакти з науковцями. Іноді фізик може порадити вам біолога, а біолог — археолога.
Хороший спеціаліст може пояснити свою тему простими словами, як п’ятикласнику. Зазвичай адекватні науковці відкриті до спілкування, якщо бачать, що ви хочете розібратись, а не шукаєте «сенсації» й не перепишете сказане вченим так, що з нього потім сміятимуться колеги й він заречеться давати інтерв’ю.
Днями одна поважна науковиця запитала мене: «Чому ви зацікавились цією темою? Журналісти вже років п’ятнадцять про це не питають, і розплодилась купа маячні».
Щоправда, вас можуть попросити дати текст на вичитку, а іноді й показати відео, якщо ви телевізійник або відеограф. Причина, знову ж таки, у великій кількості маячні, недостатній кваліфікації журналістів і гонитві за сенсаціями.
Якщо я беру інтерв’ю в науковця, потім даю йому чернетку на фактологічну перевірку, адже можна випадково видалити щось важливе, не зрозуміти чи неправильно написати термін. Зазвичай журналісти бояться, що замість людської мови в тексті з’явиться суха наукова. Але в моїй практиці вчений жодного разу не переписував мій текст і не згладжував у ньому кути. Матеріал жодного разу не програв від вичитки. Це компроміс, від якого врешті виграє читач.
Іноді лише розмови з фахівцем замало: потрібна статистика, бекґраунд, світові тенденції тощо. Наприклад, учений розповів про якусь хворобу, а вам потрібно знати, скільки людей на неї хворіє. Інформацію можна шукати на сайті Міністерства охорони здоров’я, подати туди запит, зазирнути на сторінку Всесвітньої організації охорони здоров’я чи організації, яка займається цією конкретною недугою. Наприклад, на сайті Міжнародної діабетичної федерації є статистика, популярні пояснення про діабет і відповіді на найпоширеніші запитання.
Пишучи про науку, як і на будь-яку тему, втім, варто шукати першоджерело будь-якої цікавої інформації. Іноді виявляється, що один сайт передер новину у другого, а той у третього і так далі. Коли ж ви дійдете до першоджерела, виявиться, що думка одного експерта в процесі републікації перетворилась на висновок «британських вчених» або результат міжнародного дослідження. Не раз бувало, що я бачила крутий заголовок, щукала першоджерело й виявляла, що це пшик.
Іноді непорозуміння, які породжують неправдиві сенсації, виникають при перекладі. Тому про машинний переклад потрібно забути взагалі. З ним ви маєте величезні шанси зганьбитися й дезінформувати читачів. Якщо ви не впевнені у своїй англійській або іншій іноземній мові, краще покажіть оригінал і переклад тому, хто знає мову добре.
Ми завжди ставимо гіперпосилання на дані, які використовуємо. Відмовки на кшталт «так ґуґл гірше індексує» і «це псує показники сайту» не можуть бути виправданням: це питання довіри читача до видання.
Часом трапляється статистика чи факт узагалі без посилання чи з посиланням на джерело, якого ми не можемо знайти. Особливо часто це буває з медичною статистикою: «хворобу Х має кожен десятий», «це одна з найпоширеніших хвороб людства» і тому подібне. Такі твердження кочують з одного видання в інше, й ніхто не перевіряє, чи правдиві вони і звідки взялися. Винятки можливі лише тоді, коли ви берете інтерв’ю в авторитетного науковця й він називає конкретні цифри або факти.
Розповідаючи про дослідження, варто дивитися, хто й коли його проводив, скільки людей узяли в ньому часть і які показники враховували. Ідеальними є результати великих метааналізів різних досліджень, які якнайповніше показують картину. Якщо ж науковці два дні спостерігали, як дванадцятеро людей їдять варення, результати їхніх спостережень, може, й цікаві, але не мають наукової цінності. Ба навіть коли в дослідженні взяли участь сто тисяч піддослідних, обов’язково слід поцікавитись, що і як шукали науковці.
Пишучи про науку, особливо важливо не вимикати здоровий глузд і критичне мислення. 2017 року українські медіа писали про те, що українка Ольга Броварець винайшла ліки від раку, а в Україні, мовляв, її досягнень не цінують. Національна академія наук заявила, що «робота Броварець не має прямого стосунку до створення ліків від раку та не дозволяє сподіватися на створення таких ліків на основі цього дослідження, принаймні в недалекому майбутньому», адже дослідниця «створила теоретичні розрахунки для наукового припущення, які поки що не знайшли експериментального доведення чи спростування». Та навіть після цього «ліки від раку» не раз зринали в публікаціях українських медій.
Звісно, навіть якщо ви весь час будете пильні й усе перевірятимете, ви будете помилятись. Помиляються, зрештою, й самі науковці. Але треба зробити все, що від вас залежить, щоб не обдурити свого читача.
Головне зображення Jeremy Bishop
