Шість порад про те, як знімати документальне кіно.
«Щоби створити хороший фільм, насамперед будьте щирими», — радить режисерка Марина Степанська. Однак потрібно врахувати ще низку моментів. Як знайти спільну мову з героєм, що важливіше: картинка чи звук, як зібрати команду, кому показати чорновий монтаж і які фідбеки брати до уваги, режисерка розповіла під час зустрічі у Школі журналістики УКУ. MediaLab занотував корисні поради.
Для кого фільм
Кожен фільм розкриває певну проблему. Обов’язково подумайте, з ким можна поговорити на тему, яку обираєте. Перед початком роботи над кіно потрібно уявити свого глядача і бути з собою щирим. Треба правдиво визначити, що ви знімаєте: чи це фестивальне кіно, чи вам більше до душі телеформат та масовий глядач.
Рожеві шкарпетки і революція в Сербії
Робота над фільмом — це з нічого створити щось. Якщо здається, що у вас немає ідей, то вони просто глибше заховані. Візьміть аркуш паперу та ручку і запишіть усе, про що думаєте. Все, що вас цікавить: від рожевих шкарпеток до революції у Сербії. Пишіть довго і зосереджено. Коли перечитуватимете, помітите закономірності у думках. Це допоможе зрозуміти і відчути, до чого вас тягне — до якої форми і наповнення. З цього вже можна буде складати концепт.
Дайте герою виговоритися
Усі люди люблять, щоби їх слухали. І що важча історія, то більше людина готова відтворювати її наратив, який сама вже придумала. Кожному героєві треба дати можливість виговоритись. Деякі документалісти у перші дні навіть не вмикають камери. Вони лише спілкуються з героями, дають їм відкритися і розповісти про те, що їх турбує. Саме тому потрібно бути емпатичними, але ментально тверезими. Якщо герой вам нецікавий, глядач це відчуватиме. Ви повинні зануритися у чужу історію. Інколи навіть пожити з людиною, призвичаїтись одне до одного.
А тоді вже починається документальне кіно. Ви проводите з людиною час, фіксуєте моменти, які він чи вона робить автоматично, майже неусвідомлено. Для того, щоби мати право знімати оголене життя героя, ви також маєте бути з ним/нею відвертими. Обов’язково поясніть, навіщо вам ця історія. Скажіть: «Я хочу зняти кіно про тебе, про твою проблему, тому що ми таким чином зможемо щось змінити. Для нас обох це важливо». Будьте чесними і не приховуйте своїх мотивів.
Картинка vs звук
Надзвичайно часто кіношники-початківці зосереджуються на картинці, абсолютно забуваючи про звук. А це половина вашого фільму. Не подбати про звук — це все одно що готуватися до марафону, тренуючи лише одну ногу. Навіть якщо ваша картинка — шедевр, але глядачі не можуть розчути, про що говорять персонажі, фільм буде зіпсованим і не матиме сенсу. Трапляється, що на майданчику звук записали так-сяк, потім матеріал віддали звукорежисеру з надією, що той усе почистить і попідтягує. Не сподівайтеся. Потрібно від самого початку писати кожен звуковий дубль ідеально. Не можна, аби під час запису хтось на знімальному майданчику розмовляв, збоку гавкали собаки, а десь на фоні було чути, як пиляють дерева. Пам’ятайте: гарну картинку легко псує поганий звук.
Музика дуже впливає на фільм. На стадії монтажу варто вирішити, чи вона вам потрібна для підсилення емоцій.
Щось пішло не так. Що робити?
У процесі роботи настає момент, коли ви ні в чому не впевнені. Змонтували одну версію фільму, другу і вже й самі не розумієте, чи воно вам подобається. На цьому етапі ніколи не показуйте кіно комусь іншому. Постраждайте, подумайте і знову сідайте за монтаж.
Фінальний варіант вам уже видасться шедевром. Тут і там щось трішки не вдалося, але ніхто не зауважить. А насправді ці баги помітять усі. Якщо у вас немає відчуття, що у фільмі щось не так, значить, щось не так із вами.
Головне — кому показати чернетку кіно. Це мають бути люди, які можуть об’єктивно критикувати. Однак пам’ятайте, скільки людей — стільки думок. Із усіх фідбеків беріть лиш ті, які допомагають вам розібратися з моментами, в яких ви вагалися. Американський монтажер Вальтер Мерч у книжці In the Blink of an Eye пише, що після показу чорнового монтажу не потрібно одразу питати людей про те, що вони думають. Треба дати їм трохи часу. Тоді думка настоїться.
А ще Мерч казав таке: якщо вам говорять, що сцена вісім дуже погано працює, то, швидше за все, проблема у сцені сім. Бо кіно — це потік. Попередня сцена формує відчуття ритму наступної.
Дивіться двічі
Оберніться до стіни позаду вас. Яка вона? Що на ній є? А тепер відверніться, заплющіть очі і подумайте про стіну. Потім поверніться до неї ще раз і зверніть увагу на те, чого спочатку не помітили.
Перший погляд — це загальне уявлення про ситуацію чи явище, яке ви збираєтеся знімати. Ви щось помічаєте і одразу починаєте будувати конструкції, асоціації. Другий погляд — це вже дослідження, бажання відповісти на запитання «Що я не роздивилася? Що пропустила?». Ця вправа на увагу допомагає зрозуміти різницю між «дивитися» і «бачити».
У документальному кіно часто буває так, що після перегляду відзнятого матеріалу стає зрозуміло, що початкова ідея фільму вже неактуальна. Це нормально. Режисер у документальному кіно завжди працює з реальністю. Тому не може наперед знати, яким буде фільм. Головний намір — довідатися.
