Лікуємо лінь, синдром самозванки та невдоволення соцмережами за допомогою телеграм-каналу.
Мене звати Світлана, я репортерка і фанатка документальних історій. Коли працюєш над будь-яким репортажем, за бортом завжди залишається купа матеріалу. Це факти, розмови і деталі, які не ввійшли до тексту. Це й мої спостереження за процесом роботи. Такими нотатками мені час від часу хочеться ділитися, як і враженнями від книжок у жанрі літератури факту.
Довгий час я просто публікувала все це у фейсбуці. Але відчувала, що це не зовсім правильне місце. Мені потрібен був інструмент, де ця тема не губилася б серед фотографій, життєвих історій, повідомлень типу «hey Svitlana, your memories from this day», запрошень на події та всього решти, за що ми любимо фейсбук, ненавидимо фейсбук і не можемо без нього жити. Отож, ця соцмережа мені не пасувала, а до такого відповідального кроку як власний блог чи поштова розсилка я не була готова.
Телеграм виявився тим, що треба. Канал «Репортерське пальто» я веду чотири місяці. Там уже назбиралася хороша добірка з оглядів документальних книжок та записів про те, як працювати над репортажем.
Ось три причини, чому й вам може бути корисно вести тематичний канал. Якщо коротко: він дає те, що відбирають соцмережі; змушує регулярно писати; і нарешті – мрія! – перетворює вас на експертку. Останнє не одразу і не обов’язково, але ви точно вже не будете соромитися називати себе знавцем чи знавчинею у певній сфері. Канал це підтвердить.
Невдоволення соцмережами
Покажіть мені людину, в якої хоча б раз на тиждень не виникає бажання розфоловити всіх у фейсбуку – і людей, і сторінки. Яка хоча б раз на день роздратовано не закривала вкладку з вигуком «Для чого я вже пів години це гортаю?!».
Фейсбук переживає кризу в Україні. Навіть не тому, що молодші користувачі йдуть на інші платформи. Навіть тим людям, які виросли з фейсбуком і зрослися з ним, цей майданчик уже не здається таким зручним, як колись. Тут усе змішується докупи: хтось дотепно аналізує політику, ваші далекі родичі репостять смішні відео, і всі як один викладають фото у вишиванці на День вишиванки і фото першого снігу.
А найгірше, що я ніколи не знаю, хто поширить контент, який дратує і який мені бачити зовсім не потрібно.
Телеграм дає ту ілюзію контролю, якої нас позбавив фейсбук із його рекламними постами та алгоритмами. Тут є тільки канали, на які я підписалася і які читаю. Канали, на які підписалася і вимкнула сповіщення. На які підписалася і заархівувала. Все під контролем.
Коли ведете тематичний канал, то не писатимете там про свого кота (хіба що це канал про нього). Обираєте вузьку тему – і пишете про неї. Люди знають, на що чекати, а ви знаєте, що маєте робити. Все логічно і красиво.
Письменницька лінь
По-перше, обов’язок писати щось у канал змушує вас регулярно писати. По-друге, дозволяє впорядковувати думки на тему. По-третє, ви вчитеся висловлюватися лаконічно.
Якщо взялися вести тематичний канал, то зобов’язалися перед самими собою регулярно або принаймні час від часу щось туди писати. Тож ви складаєте контент план. Перші теми поволі вичерпуються. Ви спостерігаєте за життям, за вашою сферою – і знаходите нові. Самі дивуєтеся, наскільки безкінечною і незглибимою є нібито вузька тема.
Збираєте свої міркування на цю тему на одному ресурсі – а далі це можна використати в чомусь серйознішому. Дописи в канал можуть стати основами для більших текстів. Так було в мене, наприклад, з текстом «Пиши книжку».
Крім того, канал може стати й портфоліо, бо ж дає зрозуміти сферу ваших компетенцій та інтересів. А пишучи про щось складне, ви можете для себе краще зрозуміти якусь проблему. Нарешті – звичка писати робить наше письмо кращим.
А може, ви працюєте в жанрі, який не дає тої свободи, якої б хотілося, наприклад, у новинах? На каналі у вас єдине обмеження формату – те, яке ви самі собі вигадаєте.
І останнє. Телеграм – це про короткий жанр. Коли ваше повідомлення займає більш як два екрани – це вже трохи напружує читача. Але знов-таки – ви задаєте формат, тому нехай це буде хоч п’ять екранів, якщо тема вимагає. А в будь-якому разі ви витискаєте з тексту всю воду і лишаєте солодкий, м’ясистий сухофрукт. Простий, зібраний, як м’язи живота, і змістовний. Все лаконічно і красиво.
Синдром самозванки
Ще коли ви складали контент план, то дивувалися: скільки всього, виявляється, я можу сказати про репортаж/свого кота/ваш варіант. Наступна думка після цього: я справді добре знаюся на цій темі.
Думка дуже втішна, погодьтеся. На іншому полюсі лежить звичне самобичування у стилі «хто я така, щоби висловлюватися на певну тему». І тому на початку може бути страшно – мені було. Але найстрашніше, що може статися, – від вашого каналу відпишуться. А найкраще, що може статися, – ви подолаєте страх говорити на певну тему з позиції людини, яка розуміється, і згодом усвідомите, що справді в цьому компетентні.
Бо як може бути інакше? Вірогідність того, що ви місяцями пишете про щось зрозумілою мовою – і не стали добре на цьому розумітися, справді мала.
За, проти і альтернативи
Вище були самі pro. Тепер – contra. З мінусів телеграму – порівняно невелика авдиторія і популярність. В Україні цей месенджер на третьому місці після вайберу i фейсбук-месенджера. Але зростає швидше за цих двох конкурентів і переганяє їх серед молодих жителів великих міст. Більшість людей підписані на 15 і менше каналів у телеграмі. Це означає, що вам доведеться змиритися з тим, що підписників не буде багато, якщо ви не пишете, наприклад, про дешеві авіаквитки або не збираєте меми. Зрештою, телеграм цінують за те, що підписників може не бути небагато, але це справжні, ваші люди.
Інша складність і головний біль, якщо порівнювати з фейсбуком, – у телеграмі не так просто ділитися контентом. Ви не бачите, скільки користувачів поширять ваш допис. Вам доступні тільки цифри кількості підписників та переглядів кожного допису.
Проте, є відчуття приватності. Така комунікація в месенджері – це щось середнє між сторінкою в соцмережах і поштовою розсилкою. Перше нагадує спілкування з великою аудиторією зі сцени, друге – ніби розмова у сповідальні. Канал у месенджері – це наче старий добрий квартирник.
Можливо, ви не будете користуватися телеграмом з патріотичних причин, адже його придумав росіянин. Зрештою, я не закликаю користуватися саме телеграмом. Тематична сторінка в інстаграмі, влог на ютубі чи поштова розсилка можуть успішно виконати ці ж завдання: подолати невдоволення соцмережами, змусити регулярно писати й повірити в себе.
Головне зображення Shelby Miller
