…а журналісти в ньому не тестувальники.
Ви знайшли роботу мрії. Не тільки саме ця редакція потрібна вам, але й цій редакції потрібні саме ви! І от ваше резюме із найсвіжішим фото вже на розгляді! Десь у фантазіях ви вже біжите назустріч редактору мальовничим ромашковим полем із новеньким матеріалом у руках, допоки той розводить руки, аби вас обійняти на честь відсутності правок.
А потім настає реальність і у вас на пошті з’являється оце підступне «виконайте, будь ласка, тестове завдання». Бувало ж, правда? Можливо, без мрій про ромашкове поле, та все ж…
Medialab вирішив дізнатися, крізь які тестові реалії проходять представники української навколомедійної спільноти в пошуках нової роботи, коли від тестового завдання варто відмовитися, а коли без нього ніяк. Ми поговорили про це з обома сторонами — тими, хто завдання вже дає і тими, хто їх поки тільки виконує.
Розділ, де всі інвестують час у досвід
Тестові завдання — поширена і цілком логічна практика. У виконавців ставлення до них буває неоднозначним. Когось не влаштовує обсяг тестових, а когось те, що вони, як правило, не оплачуються. Але спершу про те, чому багатьом без тестових ніяк.
Дарина Шевченко працює редакторкою в The Fix Media. Раніше вона опікувалася виданням Lustrum (зараз його робота на паузі) і приєдналася до команди новоствореного Kyiv Independent, яке заснували журналісти Kyiv Post. Вона говорить, що на менш досвідчену людину витрачатиме багато власного часу, тож хоче бачити, що й претенденти готові працювати й показувати, на що здатні.
«Ми даємо тестові завдання. Навіщо? Для журналістів конкретно, тому що мені як редакторці треба зрозуміти, скільки часу я витрачатиму на редагування того тексту, який мені буде приходити від журналіста. Якщо я бачу, що по фактчекінгу все добре і треба редагувати лише структуру чи формулювання, це ок. Якщо я бачу, що мені треба перевіряти всі факти за журналістом, це інша історія», — говорить Дарина Шевченко.
Редакторка зазначає, що тестові завдання від неї отримують не лише журналісти. В її редакціях це стосується практично всіх позицій, які так чи інакше стосуються комунікацій.
«Якщо це йдеться про медіапроєкт і мені потрібні не тільки журналісти, я теж даю тестові завдання. Їхня суть залежить від того, що мені потрібно від людини. Наприклад, якщо мені треба менеджер проєкту, я даю тестове завдання скласти невеликий план для проєкту, щоб я зрозуміла, наскільки системно людина може мислити й бачити фінальний результат.
Якщо я шукаю ком’юніті-менеджера в проєкт, я теж можу дати кілька невеличких тестових, де треба буде написати коротке запрошення на івент», — розповідає Дарина.
Розділ, який нагадує: спершу запитання, потім завдання
Редакторка новин The Ukrainians Ірина Ладика пригадує тестові завдання, які їй доводилось виконувати й каже, що це класний маркер адекватності і кандидата, і роботодавця. А ще — можливість повчитися обговорювати організаційні моменти.
«Я розумію, що потенційний роботодавець хоче побачити, наскільки добре я володію тими компетенціями, про які заявила у резюме.
Перед початком роботи над тестовим важливо уточнити усі нюанси. Наприклад, якщо йдеться про редагування тексту, то вияснити, як вносити правки. Комунікація під час пояснення тестового добре показує, яким є ваш потенційний керівник чи керівниця у роботі — наскільки зрозуміло і чітко він чи вона може пояснювати, яка у нього чи у неї манера спілкування», — каже Ірина.
Медійниця вважає, що завдання, яке просять виконати, ілюструє те, чого від вас чекатимуть надалі, й те, в чому зацікавлений роботодавець — коштом неоплачуваних тестових завдань наздогнати власні хвости чи дійсно знайти якісне поповнення для своєї команди.
«Не ок для мене те тестове, яке не стосується моїх безпосередніх обов’язків на посаді, яке перевіряє ті компетенції, про які не йшлося у вимогах до вакансії, або занадто велике, на яке знадобиться витратити дуже багато власних ресурсів (і я розумію, що вони не окупляться). Великі таски можуть підійти, наприклад, для першого тестового місяця на новому місці, але не для одного завдання», — переконана Ірина Ладика.
Редакторка розповідає, що її досвід виконання тестових був переважно позитивним, але водночас вона радить пам’ятати, що так може бути не завжди.
Розділ, героїні якого ми можемо лише поспівчувати
У журналістки Ростислави Мартинюк сталося те саме «не завжди», про яке зазначила Ірина Ладика. Вона пригадує, як пробувалась на роботу, де мала писати тексти. Історія склалася так собі. Настільки, що відтоді Ростислава свідомо відмовляється від тестових завдань.
«Не беруся за таке, відколи виконала тестове завдання для однієї (досить відомої) організації. Мені відповіли, що тестові погані і я не пройшла. А потім виявилося, що вони мої тексти використовують на своїй публічній сторінці, ледь-ледь переробивши (скажімо, додали синонім, або поділили речення). Було неприємненько», — ділиться журналістка.
Згодом вона дійшла висновку, що це одна зі складових роботи компанії — закривати частину власних завдань неоплачуваною роботою кандидатів на посади. Чи була ця вакансія реальною? Тепер можна лише здогадуватись.
«Пізніше я познайомилася з іншими людьми, котрі теж подавалися туди. І виявилося, що з ними так само вчинили. Раз на пів року в цій компанії з’являється оголошення про набір людей на вакансію з обов’язковим тестовим завданням, але чогось нікого не беруть», — говорить Ростислава.
Розділ, де ми отримуємо альтернативне рішення
Попри те, що тестові завдання практикує більшість, окремі компанії та видання знаходять інші шляхи. Серед них і Громадське. Головна редакторка Євгенія Моторевська каже, що співпраця на фрілансовій основі може стати непоганим рішенням.
«Як такого тестового завдання для журналістів у нас немає. Просто ми зазвичай домовляємося, що перші кілька матеріалів людина пише на фрілансі за оплату. А далі, якщо людину влаштовує наша редактура, а нас влаштовує якість публікацій, то можемо говорити про продовження співпраці.
Ось зараз ми, наприклад, шукаємо редактора стрічки новин, там вже є сенс робити тестове. Щоб подивитися, як людина може переробляти якісь сесійні повідомлення, як вона пише, як вона формулює думки.
Тому що працювати на фрілансі з новинарями набагато складніше, у нас немає такої практики. Тому що ми їх довго вчимо під нашу стрічку, щоб і нам було комфортно, і дописувачам. Тому там тестове передбачене», — пояснює Євгенія Моторевська.
А Дарина Мартинюк розповідає також про кейс головної редакторки Kyiv Independent. За словами Дарини, коли Ольга ще очолювала Kyiv Post, вона влаштовувала журналістам дещо інший тест — просила назвати українських олігархів, міністрів чи інших впливових дійових осіб, про яких важливо знати суспільству. Таким чином вона перевіряла, наскільки журналіст «в темі» і чи будуть його новини якісними.
Розділ, де ми визначаємо, якими ж мають бути тестові завдання
Всі сходяться на тому, що тестове завдання не має забирати надто багато часу, якщо воно не з’явиться на сторінках видання і не буде оплачуватись. Дарина Шевченко каже:
«В основному наші тестові займають до години часу. Якщо це для журналістів і слід написати якусь історію, то я даю завдання підготувати щось на кшталт колонки. Тобто те, для чого не потрібно робити супервеликий додатковий рісьорч, інтерв’ю або ще щось таке.
Це для того, аби просто подивитись, як людина пише і на що вона опирається. Якщо я даю написати якийсь текст, він може зайняти понад годину. Якщо я маю можливість, намагаюсь заплатити за нього якийсь гонорар.
Коли до мене приходить людина з невеликим досвідом, я буду витрачати на неї час. А якщо ця людина не готова навіть зробити невелике тестове, щоб показати мені, на що вона здатна, — напевно, нам нема про що далі говорити».
Євгенія Моторевська переконана, що тестове завдання оплачуватися не має, але в такому разі повинне відповідати цій умові. Редакторка пояснює:
«Мені видається, що тестове завдання не має оплачуватись, але воно не має бути дуже великим. Щоб зрозуміти, чи якісно людина працює, їй можна дати кілька зразків тексту і попросити зробити з нього новини в форматі видання.
Або, якщо це редактор, попрацювати з фрагментами кількох текстів. Однак не віддавати 15 сторінок на вичитку. Це можуть бути три фрагменти по сторінці з публікацій, які дозволять зрозуміти, як людина працює з різними текстами.
Тестове завдання не має бути співмірним з підготовкою повноцінного матеріалу. Це має бути щось легше, але оплачувати його я не бачу сенсу, якщо це не фріланс і не повноцінна авторська робота, яка вийде на сторінках видання».
Отож, тестові не мають бути об’ємними та мають відповідати вашим потенційним обов’язкам. Проте відмовлятися від них довго не вийде — роботодавці також роблять вибір. І щоб він був на вашу користь, доведеться докласти зусиль. Але обов’язково лише помірних.
Схожі матеріали:
Писати щодня як звичка
Психологічний клімат у редакціях
Як я працювала на біржах копірайтингу
Головне зображення: Ben White
