Мріючи про журналістику, молоді люди часто мають на увазі саме професію телерепортера. Динамічна робота перед камерами, перебування у вирі подій, можливість показати себе величезній аудиторії… Та й завдання, які стоять перед теленовинарем, видаються нескладними: прийшов, побачив, узяв коментарі, написав і наговорив текст — і сюжет готовий. Насправді ж усе складніше. MediaLab поговорив із досвідченими телевізійниками та зібрав найтиповіші помилки, яких припускаються телерепортери-початківці.
- Не бачити в події новину
Перш ніж узятись за створення матеріалу, слід зрозуміти, що в події, про яку ви розповідаєте, є власне новиною. Сам факт, що подія відбулась, часто новиною не є. «Кожного року є день захисту дітей, але це не новина, — пояснює керівниця дніпровського 9 каналу Ольга Владимирова. — Новина — це щось, що відбувається вперше». Приклад із першим вересня як інфоприводом MediaLab уже розбирав.
Редактор може допомагати журналістові-початківцю знайти в події новину, але йому не слід повністю перебирати цю функцію на себе: «Людина має шукати сама, цікавитись тим, що відбувається, а не чекати, поки редактор дасть завдання».
- Не розуміти, для чого і кому ми про це розповідаємо
«Журналіст-початківець може мати розуміння, “чому” ми про це говоримо, але не “для чого” і “для кого”, — каже Ольга Владимирова. — Коли нема розуміння місії та знання про аудиторію, краще, аби поруч був хтось, хто допоможе й підкаже». Редактор повинен пояснити журналістові-початківцю, що його завдання — не догодити учасникам події (наприклад, перелічити або показати кожного з організаторів), а поінформувати про неї глядача.
Приклад — сюжет телеканалу «Дніпро TV». Авторка використала п`ять синхронів і, здається, догодила всім, окрім, власне, глядача. Мова йде про арт-об’єкт, який приурочили до сторіччя університету, проте зрозумілим це стає аж із 20-ї секунди.
- Зосереджуватись насамперед на тексті
«Найбільша проблема стажерів та молодих журналістів — те, що сюжет вони сприймають виключно як текст, — каже шеф-редакторка новин Дніпровської філії Суспільного Лєра Мальченко. — Вони сідають писати текст, навіть не бачивши відео. І вважають, що на цьому робота журналіста закінчується. Але матеріал, який потрапляє в ефір — це спільна робота журналіста, оператора, монтажера й редактора. І журналіст має бути куратором цього процесу, що допомагає зібрати все докупи». Перед зйомкою журналіст має пояснити оператору, що це за подія, яка тема, хто спікери тощо, а під час написання тексту — переглядати відзняте, аби монтажер зміг змонтувати сюжет відповідно до тексту.
- Писати заскладні й нелогічні тексти
Олена Усенко шістнадцять років працювала кореспонденткою «1+1» у Дніпрі. Зараз вона — представниця Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. «Коли я починала працювати журналісткою, мені здавалося: якщо я знаю багато розумних слів і використаю їх усі, текст буде цікавішим. Насправді — ні, — говорить вона. — Саме лаконічність робить текст новинного сюжету цікавим. Кожне слово має бути на своєму місці й щось означати». Ще одна проблема, поширена серед молодих журналістів, — канцеляризми. «Журналіст не має повторювати за чиновником офіційно-ділову мову, а навпаки — повинен розтлумачити, що мається на увазі», — коментує Олена.
Багатьом текстам початківців бракує логіки. Почасти це пояснюється стислим хронометражем новинного сюжету. Намагаючись втиснути розповідь у дві з половиною хвилини, автор скорочує її, втрачаючи логічні зв’язки між фактами. «На жаль, логіку викладають далеко не на всіх факультетах, — каже Олена Усенко. — Саме розуміння основних логічних формул допомагає журналістові долати неструктуроване мислення».
- Зловживати стендапами
Глядачеві цікаво подивитись, хто за кадром; він більше довіряє інформації, коли бачить людину, яка говорить. До того ж, стендап — частина сюжету з журналістом у кадрі, — робить сюжет динамічнішим. Він дозволяє краще зрозуміти, в якому місці відбувається подія, та оцінити її масштаби. А також — це важливо для бренду медіа — показати, що знімальна група перебуває на місці подій. Однак деякі журналісти так захоплюються своєю роллю в кадрі, що забувають: у сюжеті головне — подія, а не автор. Тоді стендап перетворюється на перформенс.
Як, наприклад, тут: журналіст «Першого міського (Кривий Ріг)» записав стендап на могилі дівчинки, яка нещодавно померла. Наприкінці стендапу він кладе на могилу квіти. Можливо, це й видовищно, але вкрай неетично.
«В авторській програмі чи колонці можна бути суб’єктивним, а в інформаційній журналістиці кореспондент не є учасником події», — каже Олена Усенко. Не варто не лише зловживати присутністю в кадрі, а й долучатись до події — наприклад, допомагати активістам валити паркан навколо незаконної забудови, або бити активістів разом з охоронцями: «Варто ставати осторонь, аби візуально відокремитись від перебігу події. Ми не повинні вказувати глядачам, що правильно, а що ні».
Наприклад, у цьому стендапі з новин «Першого міського (Кривий Ріг)» авторка демонструє власне ставлення до події, запитуючи риторично: «І хіба це не результат людської жорстокості до тварин?» Театральний вигук «О!» на початку стендапу теж недоречний.
- Зловживати закадровим текстом
Правильне чергування начитки (закадрового тексту) з синхронами (прямою мовою) — це навичка, яка приходить із практикою. «Закадровий текст — для того, щоб доповнити матеріал і проговорити те, чого не сказав спікер у синхроні, — каже Лєра Мальченко. — Типова помилка — коли журналіст говорить у начитці те саме, що ми чуємо в синхроні. Або навпаки — зловживає прямою мовою». Якщо є потреба вдаватись до непрямої мови, то навіть у конструкції «за словами…» редакторка радить давати точну цитату. Поганий приклад бачимо тут — журналіст повторює у першому закадровому те ж саме, що говорить і спікер. Натомість у синхрон слід виносити максимально емоційні моменти, яскраві висновки, динамічні висловлювання спікера. Те, що журналіст не відтворить повноцінно ані за допомогою закадрового тексту, ані за допомогою відеоряду.
- Приділяти замало уваги дрібницям
«Журналісти-початківці бояться перепитувати, аби не виглядати людьми, які чогось не розуміють, — говорить Лєра Мальченко. — У нас була історія, коли журналістка кілька разів телефонувала до конструкторського бюро “Південне”, аби інформацію пояснили доступною для глядача мовою». Через цей страх та відсутність звички перевіряти інформацію в матеріалах початківців може бути багато неточностей, які видаються журналістові незначними, але насправді можуть бути для когось вагомими. Наприклад, неправильно написане прізвище чи назва. Досвідчені журналісти радять просити героя написати чи проговорити ім’я та прізвище по одній літері, аби не зробити помилку в титрах.
- Читати мало книжок
На думку Олени Усенко, багатьом журналістам-початківцям бракує базових знань. Зокрема із психології — вони допомагають передбачити реакцію людини й розуміти, як поводитись у певній ситуації. «Знання з психології важливі, аби вибудувати структуру матеріалу, вирішити, що ми покажемо за допомогою відео, а що проговоримо словами, — каже журналістка. — А коли працюємо зі спікером — правильно сформулювати запитання».
«Журналісти-початківці часто не мають бекґраунду, — коментує Ольга Владимирова. — Тому оперують найпростішими порівняннями — наприклад, Зеленський і Рейґан. Так, обидва були акторами, але ж варто поцікавитись кар’єрою Рейґана!»
«Я можу дозволити журналістові вийти за певні межі, якщо я бачу, що він яскравий і розумний, — додає Ольга. — Так, аудиторія може його засудити, але він привертає увагу. Якщо людина любить свою роботу, вона матиме бажання вчитись і з часом робитиме менше помилок».
І остання порада. Якщо відчуваєте, що ваші перші сюжети все одно не обійдуться без помилок, пам’ятайте, що у вас є редактор — випусковий, головний чи літературний. А за сусіднім столом у редакції сидить досвідченіший колега, в якого теж можна попросити поради. Не бійтесь запитувати навіть про найдрібніші деталі. А якщо вам не погоджуються допомагати й водночас критикують за помилки, збирайте речі й шукайте нову редакцію.
Головне зображення Nicolas Cool
