Дослідник медіа Вільям Уріккйо про комп’ютери, які замість медіа формуватимуть наші смаки.
Вільям Уріккйо викладає порівняльні медійні дослідження у Массачусетському інституті технологій (МІТ) та порівняльну історію медіа в університеті нідерландського міста Утрехт. У МІТ він заснував та очолив Відкриту лабораторію документалістики. Викладав також в університетах Швеції, Данії та Китаю, був лауреатом Берлінської премії — стипендії Американської академії в Берліні. На Львівському медіафорумі Уріккйо говорив про те, як алгоритми поступово змінюються самі й змінюють медіа, значною мірою замінюючи людей.
Те, як медіа розвиваються останніми десятиріччями, схоже на напівпорожню/напівповну склянку, — це наполовину небезпека й наполовину благо.
По-перше, завдяки інтернету всі люди тепер пов’язані між собою, залучені й можуть власноруч створювати контент. По-друге, ми живемо в часи рекордної концентрації медіавласності. Тож комунікаційні канали, з одного боку, фрагментуються, з іншого, зосереджуються в одних руках.
По-третє, минула епоха авторитетних енциклопедій. Натомість прийшла Вікіпедія, до творення якої може долучитись кожен охочий. На перший погляд, цей новий спосіб поширення інформації, який я назвав би культурою участі, є позитивним.
Проте не все так просто. Більшість мейнстримових медіа мають перевірені джерела інформації, інноваційні інструменти для створення контенту, керуються професійними стандартами. На противагу цьому на соціальних платформах на зразок фейсбука журналістом може стати хто завгодно. Завдяки цьому поширення фейкових новин стало в десятки разів ефективнішим. Користувачі не переймаються походженням новини й тим, чи вона перевірена. Ці питання відходять на другий план. Тому розподілені знання можуть бути як корисною, так і небезпечною штукою.
Вільям Уріккйо. Фото Lviv Media Forum.
Цікавий зсув сприйняття з’явився і в матеріальному світі. Раніше чимало людей мріяло про сумки Louis Vuitton чи Hermes передусім через їхню якість. Усі знали, що ці сумки з натуральної шкіри, міцні й надійні. Тепер найважливішим став логотип. Сумка може бути з пластику, тканини чи сміття, але лейбл на ній — ось на що всі звертають увагу. Інтелектуальна власність стала набагато вагомішою за матеріальні блага.
До того ж, володіння платівками, дисками, книгами поступово втрачає сенс. Натомість люди купують доступ. Це також свідчить про перехід від матеріального до віртуального споживання.
Однією з найважливіших подій у світі медіа останніх років я вважаю купівлю газети The Washington Post корпорацією Amazon. Один із найбільших виробників контенту в Америці коштував 250 мільйонів доларів. Тоді ж корпорація Facebook купила WhatsApp за дев’ятнадцять мільярдів.
Співвідношення дуже показове. Річ не в тім, що чверть мільярда доларів — невелика сума. Але ми бачимо, як по-різному коштують медійні компанії традиційного й нового типів. Класичне медіа, яке знаходить цікаву чи важливу інформацію, описує її й оприлюднює для читачів, коштує в сімдесят шість разів дешевше, ніж комунікаційний канал, у якому контенту немає взагалі. WhatsApp — це не про інформацію, це про відносини і взаємодію. Стосунки стали ритуалом, а братерство, шеринг, спільнота — вагомішими за продукування контенту. Соціальна мережа або месенджер об’єднують людей і заробляють величезні статки. The Washington Post, натомість, не продукує ритуалів. І щоб традиційні медіа втримались на плаву, має щось змінитися.
Можливості алгоритмів сильно зросли, й це впливає на розповсюдження та створення інформації. У Голлівуді з’явилась компанія, яка аналізує сценарії фільмів і оцінює, скільки грошей може заробити певна стрічка в кінотеатрах. Виробники кіно ненавидять цю компанію, натомість, інвестори її обожнюють, бо вона допомагає мінімізувати збитки й спрогнозувати доходи. Прийняття рішень переходить до комп’ютерів.
Spotify аналізує, яку музику слухають користувачі і їхні друзі, і на основі цих даних пропонує ті пісні, яких людина ще не знає, але може вподобати. Звісно, це полегшує життя, та водночас обмежує користувачів їхніми вподобаннями. Facebook дуже часто змінює свої алгоритми, щоб бути максимально точними у новинах і постах, які він пропонує своїм користувачам. Він ретельно аналізує всі дії, які люди виконували раніше. Тобто те, що ми робили в минулому, впливає на те, що ми отримаємо в майбутньому.
Наш час — це час текстової нестабільності. Люди більше не є необхідними для писання текстів. Алгоритми роблять це самотужки. Комп’ютери швидко вчаться слухати мову, аналізувати та синтезувати її самостійно. Чимало нових програм розповідають історії швидко й без помилок. І річ не лише в тім, що ці програми забирають роботу в журналістів. Вони ще й формують культурні вподобання, смаки аудиторії, впливають на прийняття рішень.
Водночас змінюються бізнес-структури компаній. Найбільші медійні організації працюють приблизно однаково. Натомість, компанії нового покоління на зразок Alphabet і Amazon мають дуже різні бізнес-структури. Ці компанії дбають не лише про продукт, вони також забезпечують ідеальну організацію процесів, впроваджують корпоративну культуру в найглибшому розумінні цього поняття. Стандартний підхід до ведення медіабізнесу вмирає. Медіа, які не змінять традиційний підхід до внутрішніх процесів, скоріш за все, не зможуть працювати в майбутньому.
