У квітні 2016-го в історії стрімінгу сталася революція – Facebook підключив функцію Live. Тобто дав кожному із 1,6 мільярдів своїх користувачів можливість виходити у прямий інтернет-ефір.
Так лайфстайл-блогери отримали додатковий інструмент, щоб показувати ранкову каву чи купівлю нових черевиків, студенти змогли нарешті транслювати п’яні вечірки, а організатори концертів – стрімити з власних подій для тих, хто пошкодував грошей на квиток.
Журналісти та експерти медіаринку сприйняли новину стримано. З одного боку – лайви зробили громадянську журналістику технічно ще простішою. І додали журналістам ще одну можливість вийти на прямий контакт з аудиторією.
З іншого – ЗМІ і без того було важко конкурувати з ресурсом, який замінив багатьом новинну стрічку сайтів. А Facebook і раніше робив усе можливе, щоб користувачі якомога більше часу проводили всередині соціальної мережі.
Тож створення контенту для Facebook, можливо, й означало збільшення аудиторії, але точно не передбачало збільшення прибутків.
Утім для найпопулярніших світових видань Facebook одразу підготував вигідну пропозицію. Компанія уклала угоди на загальну суму $ 50 мільйонів із 140 виданнями і знаменитостями. Ці договори передбачали регулярне ведення лайвів.
Кількість грошей, яку отримувала та чи інша компанія або зірка, залежала від кількості її підписників, а ще – від кількості обов’язкових ввімкнень в ефір.
Найбільше тоді пощастило BuzzFeed – їхній потенціал оцінили в $ 3,1 мільйонів. Трохи менше дісталося The New York Times. $ 2,5 мільйонів припало на долю CNN. Також серед щасливчиків були Mashable і Al Jazeera, футбольні клуби Реал Мадрид і Барселона, олімпієць Майкл Фелпс і шеф-кухар Гордон Рамзі.
Серед медіаменеджерів досі точаться дискусії – чи варті лайви витрачених на них ресурсів, якщо не збільшують відвідуваності сайтів і не передбачають рекламних можливостей. Принаймні – поки.
Тим не менш, журналісти активно експериментують із форматами і жанрами подачі інформації. Адже шанс бути почутими і побаченими при виході в ефір справді високі – алгоритм Facebook цьому сприяє.
Скажімо, одне із найсолідніших видань Америки The New York Times працює наживо 50 разів на місяць. І вже вигадало цілу низку Facebook-форматів.
Серед найбільш традиційних – вихід журналіста у прямий ефір з місця події. Причому варті уваги приводи бувають дуже різними.
Ось репортер повільно йде набережною Сени і доповідає про перебіг президентських перегонів у Франції. Він починає із короткого вступу, а потім відповідає на запитання глядачів. Говорить змістовно, дає багато фактажу й аналізу, але не забуває виправдовуватись – даних забагато, дещо ще треба переварити.
Час від часу видання кидає в коментарях посилання на вже опубліковані статті до теми.
А ось журналістка прогулюється центром Нью-Йорка у День усіх закоханих. Половина її ефіру присвячена парі австралійців, які приїхали в місто на місячну відпустку. Чоловік робить пропозицію супутниці. Усе це – несподівано для неї і в прямому ефірі. Глядачі у Facebook передають вітання і запитують про першу зустріч і найромантичніші спогади.
Інший різновид лайвів від The New York Times – інтерв’ю. Героєм може бути, наприклад, скрипаль, який грає на унікальному інструменті. Тоді спочатку глядач побачить виконання якоїсь мелодії, а далі слухатиме інтерв’ю і ставитиме запитання чи лишатиме в коментарях наліпки на знак захоплення.
Або журналіст опиняється біля найкоротшої річки у світі. Тоді лайв присвячений екскурсії місцевістю під керівництвом наглядачів цієї унікальної природної пам’ятки.
Інколи лайви вмикають з публічних інтерв’ю із зірками чи акцій протесту.
А інколи проводять дебати на гарячу тему. Але розуміючи, що це нудно, підходять до формату креативно.
Наприклад, під час трансляції дискусії про фільм «Ла-Ла Ленд» людей у кадрі немає. Зате є стіл, руки двох опонентів та модераторки, а ще – різні кумедні об’єкти. Доки спікери дискутують на задану тему, дотримуючись при цьому суворого таймінгу, ведуча викладає із букв назву фільму, показує роздруковані скріншоти з фільму і вирізані з паперу фігурки головних героїв. Урешті-решт на столі з’являється навіть гірлянда.
Виглядає усе це трохи по-дитячому. Хоча дискусія цілком доросла. Проте загалом – непоганий спосіб здивувати відеорядом у тому форматі, де традиційне телебачення показувало би лише голови спікерів.
Трансляції тривають у середньому 20-25 хвилин. Збирають 100-500 тисяч переглядів.
Видання досі вагається стосовно доцільності розвитку трансляцій. Адже свій основний прибуток отримує від онлайн-підписників. Тим не менш, винаходить цікаві для аудиторії формати і при цьому намагається просувати контент із власного сайту.
Українським медіа пощастило менше – жодне із них поки не зацікавило Facebook настільки, щоби той запропонував гроші за ведення трансляцій. Тому з живим відео експериментують у нас значно слабше, адже це виглядає радше марнуванням людського та фінансового ресурсу.
На Facebook-сторінках найпопулярніших українських онлайн-видань складно відшукати лайви. Сайти телеканалів заливають на свої FB-представництва сюжети із випусків новин. Дехто навчився робити caption video і робить на них ставку. Генерувати оригінальний журналістський контент у режимі реального часу наважують одиниці.
Частіше цю технологію використовують регіональні видання. Скажімо, Zaxid.net робить стріми з подій, як то лекції з Lviv Media Forum чи прибуття у місто похоронного кортежу з тілом Любомира Гузара. Жодних коментарів стрімер не дає.
Аналогічно використає лайви івано-франківський «Курс». В мовчазний об’єктив журналістів видання потрапляють хресна хода і урочисті марші, святкування дня міста і концерти дня вуличної музики.
Деякі видання підходять до трансляцій більш винахідливо. Скажімо журналіст луцького «Волинь Post» час від часу виходить в ефір з важливих подій на вулицях міста. Ось, наприклад, він гуляє весняним парком і показує, як відбувається толока. Містяни прибирають сміття та старе листя, а він ходить між ними і коментує побачене.
Або ж інший лайв – журналіст прийшов до місцевого консульства Польщі після того, як туди влучив бойовий снаряд. Хлопець показує місце події, озвучує версії щодо того, хто і звідки міг стріляти, говорить із посадовцями, що зібралися біля будівлі.
Днями той самий журналіст показував підписникам сторінки «Волинь Post» приїзд у місто Петра Порошенка. Спочатку було очікування, коли беззмістовну паузу доводилося заповнювати принаймні якимись словами. Потім журналіст супроводжував президента до зали, де той мав давати прес-конференцію. Її також транслював.
Такі лайви дивляться 4-6 тисяч осіб.
Харків’яни з «Накипело» показують користувачам Facebook прес-конференції та інші потенційно цікаві публічні заходи. Але інколи експериментують.
Наприклад, журналіста відправляють на вулицю проводити опитування. Йдучи містом, він представляється ледь не кожному, попереджає про прямий ефір і ставить запитання. Напередодні Дня захисту дітей цікавиться, від чого саме варто захищати їх в Україні.
Формат живий та цікавий, хоча трохи одноманітний для півгодинного ввімкнення. Утім, якщо врахувати, що користувачі рідко дивляться лайви від початку до кінця, тривалу трансляцію навіть такого формату можна вважати доречною. Що довше сторінка видання в ефірі, то більша кількість людей її помітить. У цьому випадку таких користувачів Facebook назбиралося більше 4 тисяч.
Найбільш продуманими і регулярними нині є лайви двох київських видань. Утім підходи в них зовсім різні.
Один із них – Facebook тижневика і сайту «Новое время». Уперше журналісти застосували функцію live восени. Тоді головний редактор видання Віталій Сич і міжнародний оглядач Іван Яковина сіли в окремій кімнаті ньюзруму, аби поговорити про вибори президента США.
Відтоді вийшло майже 20 трансляцій. Усі були організовані за схожим принципом – журналісти видання обговорювали найгарячішу тему тижня. Часто – це тема статті, винесеної на обкладинку тижневика. Тож такий підхід, з одного боку, допомагає популяризувати офлайновий контент. З іншого – дає можливість поділитись чимось, що не вмістилося у текст. Зазвичай такого матеріалу багато.
Крім спілкування в кадрі одне з одним, журналісти зачитували також запитання від глядачів.
Згодом формат урізноманітнили. Крім журналістів видання, які є експертами в обговорюваній темі, стали запрошувати гостей ззовні. Скажімо, до Дня Києва поговорили зі столичним депутатом і ресторатором Сергієм Гусовським та засновником проекту «Интересный Киев» Арсенієм Фінбергом.
Розмови зазвичай вдаються змістовними, аудиторія долучається надзвичайно активно – коментарями та перепостами. Те, наскільки довго глядач затримає свою увагу на такій трансляції, залежить як від обраної теми (із цим зазвичай потрапляють в ціль), так і від харизми спікерів. Журналісти, що опиняються перед камерою, є переважно популярними Facebook-блогерами із тисячами підписників.
Друге видання із серйозним підходом до трансляцій – лайфсталовий bit.ua. На початку весни на Facebook-сторінці видання стали публікувати розклади трансляцій. Кожна була не звичайним стрімом, а продуманим ток-шоу із назвою та претензією на унікальну стилістику й форматні ознаки.
Серед програм є такі, що присвячені окремим книжкам, літературі загалом, популярній психології, кулінарії, моді (точніше антимоді, адже шоу веде засновниця блогу Рагу.лі) та іншим темам.
Програми мають від одного до трьох ведучих. До участі запрошують гостей. Серед тих і інших – популярні Facebook’ери (журналісти, радіоведучі, театральні продюсери, критики, власники креативних бізнесів).
Тривалість – від 25 хвилин і аж до двох годин.
Усі ці програми добре співвідносяться із загальною концепцією видання. Для лайвів облаштовано спеціальну студію. Транслюють з кількох камер. Є режисер, який слідкує за коментарями глядачів.
Утім, крім очевидних плюсів (серед них унікальний підхід до використання лайвів в українському сегменті і тривалість, що забезпечує приток глядачів потягом години-двох), є також мінуси.
Перший – банальний. Навіть найцікавішого спікера навряд чи цікаво роздивлятись протягом більше трьох-чотирьох хвилин. При цьому про різноманіття візуального ряду по-справжньому дбає хіба авторка Рагу.лі.
По-друге, навіть найбільш дотепні Facebook-блогери не завжди мають достатньої харизми і необхідних для ведення прямих ефірів навичок. Дуже часто ефіри bit.live нагадують радше приватну розмову на кухні, ніж захопливе ток-шоу.
А ще складно собі уявити людину, яка має змогу ввімкнути в п’ятницю опівдні трансляцію розслабленої розмови про життя. Цільова аудиторія видання – це, вочевидь, активні люди із непоганим заробітком, а отже, достатньо зайняті для перегляду подібних програм у робочий час.
Словом, експерименти із лайвами тривають. Наскільки далеко вони зайдуть, залежить від того, чи зможуть видання придумати способи їх монетизації. Одним із найбільш очевидних і простих могла би стати поява у кадрі брендів.
