Журналістка та медіаекперт стверджує, що ЗМІ апріорі мають бути незалежними, тому вираз «незалежні медіа» видається смішним. На її думку, фаховість журналіста полягає у тому, щоб показувати життя таким, яким воно є, давати інформацію, а не формувати точку зору. Медіа не повинні перетворюватися на засоби пропаганди, бо таким чином стануть віддзеркаленням російських ЗМІ.
Українці призвичаїлися жити у стані війни
Війна спотворює життя людей, скорочує їхні горизонти, тому що в такій ситуації складно щось планувати. Покоління, що живуть у незалежній Україні, раніше знали про військові конфлікти лише теоретично. Зараз можна казати, що українці уже звикли жити у стані війни, і в цьому є свої плюси та мінуси. Люди намагаються якось пристосовуватись, навіть абстрагуватись. Хтось перестає дивитися новини, частина, замість жалітися на життя, активно включається у допомогу – волонтерські чи інші рухи. Частина людей – у своєрідному анабіозі, очікуванні, що все має якось закінчитись. А дехто розглядає можливість виїхати з країни. І дуже багато людей, яких війна зачепила безпосередньо – хто воює на Сході, поранений, полонений, їхні сім’ї, сім’ї загиблих…
Події у Криму були першим серйозним тестером після Майдану, каталізатором, який допоміг визначитися у своїй громадянській позиції. Для людей, які не сприйняли анексії Криму, відповідь на подальші події на Сході була однозначною. Нашу війну намагаються пояснити локальним конфліктом. І саме це викликає досить серйозні незгоди та протиріччя. Ця війна – посягання на територіальну цілісність країни, окупація нашої країни. Тут все однозначно.
На превеликий жаль, сьогодні розвиток України визначають не моральні авторитети, а люди, у чиїх руках є влада. У нас обмаль дискусійних майданчиків на зразок Унівської чи Несторівської груп, які є у Львові. Потрібні люди, які будуть формувати порядок денний, чий голос пробивався б через какофонію політиків та чиновників. Політики, на превеликий жаль, зацікавлені у збереженні старої системи, а не в розвитку країни за європейським вектором.
Медіа – «офіціанти» вищого ґатунку?
ЗМІ – це гігантський ксерокопіювальний апарат. Вони працюють у системі певних новинних матриць, часто розносячи речі, які не мають жодного стосунку до реального життя. Більш осмислені дискусії відбуваються сьогодні не на медійних майданчиках, а, скоріше за все, серед людей, які працюють у культурологічному напрямі.
Неоформлені належно на роботу журналісти не мають ніяких гарантій, тому і залежні від тих грошей, які їм платять у конверті
Медіа обслуговують або політичні, або бізнесові інтереси власників, а часто і те, й інше. Так нівелюється відповідальність перед суспільством. Мене дуже непокоїть ситуація, що у нас практично вся журналістика працює по-чорному. Неоформлені належно на роботу журналісти не мають ніяких гарантій, тому і залежні від тих грошей, які їм платять у конверті. Відповідно, вони не можуть впливати на редакційну політику. Більш того, не вміючи захистити свої інтереси, невже ми можемо розраховувати на захист інтересів суспільства саме з боку ЗМІ?
У журналістиці практично відсутнє середнє покоління. Зараз там або «ноги» – зовсім молоді журналісти, котрі працюють як апарати для постачання новин досить низького ґатунку, або люди старшого покоління, які просто сидять і спокійно чекають виходу на пенсію. У ЗМІ дуже мало якісної аналітики, прогнозування, мало журналістів вміють якісно працювати із цифрами. А загальна тенденція така, що добре продаються погані новини і погано продаються гарні новини. Тому, враховуючи загальну ситуацію в країні, ми маємо доволі невеселу картину.
Медіа мають працювати збалансовано. Коли вони починають відігравати роль прокурора чи адвоката, це спотворює саму ідею медіа. Люди самі можуть і повинні приймати рішення, а основне завдання ЗМІ – інформувати. Тобто надавати якісну, перевірену, правдиву інформацію. І не ставати при цьому менторами, суддями, адвокатами, прокурорами, істиною в останній інстанції.
Мені здається, після Майдану ЗМІ сталі зліші, категоричніші, емоційніші. Людям почали показувати події у прямому ефірі, а не зрежисовані сюжети. Стрім як жанр виник у нас і досяг широкого розповсюдження саме на Майдані, у листопаді 2013 року. А зараз здається, що так було завжди.
Професійність медіа – це пошуки правди
Якщо канал транслює правду, тоді дикцію, художню красивість можна відсунути на другий план. На Майдані журналісти ризикували життям і отримували кулі, транслювали в режимі онлайн усе, що відбувалось. Це яскравий приклад пошуків правди. Професійність – це показувати життя таким, яким воно є. Також важливо аналізувати, прогнозувати і давати інформацію, важливу та життєво необхідну для людей.
Щоб побачити на національних телеканалах репортаж з глибинки, треба, напевно, щоб півсела перестріляли
Медіа не мають ставати пропагандистами. Якщо ми засуджуємо російські ЗМІ, то не маємо ставати їх віддзеркаленням. Контрпропаганда – не справа журналістики, це зовсім інша професія. Найкраща контрпропаганда – повідомлення правди. Суспільство має право на інформацію, яка стосується його життя, безпеки, довкілля. Це пріоритетні права людей.
Зараз український медіапростір мало висвітлює теми, наприклад, переселенців, атомників, тарифні питання, пільги. Взагалі відсутня тема агропромислового комплексу, фермерства. А щоб на національних новинах дивитися репортаж із глибинки, треба, напевно, щоб півсела перестріляли. Лише тоді це буде цікаве великому телебаченню.
Засобам масової інформації непотрібне державне регулювання. Так само, як і самоцензура. Шлях заборон дуже короткий. Звичайно, є речі, заборонені законодавчо, і ми це не обговорюємо: розпалювання міжнаціональної ворожнечі, пропагування насильства, порнографія. Найважливіше – розуміти, хто твоя аудиторія, та інформувати її про нагальні речі, які стосуються життя. Все досить просто – повідомляти правду, адже журналістика – це пошуки правди.
Автор: Марія Юрків
