Видання та експерти, які допоможуть відрізнити єпитрахиль від євхаристії.

Про те, що томос — це не ім’я кота, пожартували вже всі, хто хотів. Але непідготовлені журналісти, які пишуть про релігійні події, часто роблять набагато серйозніші помилки. Особливо зараз, коли увага медій прикута до процесу надання українській православній церкві автокефалії. Ми попросили експертку з релігійних комунікацій Мар’яну Карапінку порекомендувати українські джерела, до яких журналістам варто звертатись, аби компетентно писати про події у церкві та довкола неї.  

Зазвичай українські медії загального інтересу висвітлюють релігійні події як другорядні, десь там між культурою і спортом. Винятками є Різдво і Великдень, коли номінально релігійні новини виходять у топ. Цього року намагання президента Петра Порошенка врегулювати питання канонічності українського православ’я, отримавши указ про самоуправність від Вселенського патріархату, зробило релігійні новини також політичними — і надважливими для суспільства. Про заплутані питання церковного права, взаємини між православними церквами, історичне підґрунтя української автокефалії заговорили не тільки експерти-релігієзнавці та священики, але також усі хто завгодно — від фейсбук-експертів до продавців на базарі. В потоці фактів, розвідок, розслідувань, думок, чуток, джинси та фейків на цю тему розібратись важко.

Водночас на-гора вийшли коментатори, які розібрались у релігійній сфері. Наприклад, прямі включення Сакена Аймурзаєва («Настоящее время», «Громадське») зі стамбульського Фанара, де розташований осідок Вселенського Патріарха, стали важливим джерелом інформації з перших рук.

Слід розуміти, що тема томосу є суперечливою, тому майже всі коментатори є заангажованими конфесійно, політично чи світоглядно. З одного боку, є чимало матеріалів під гаслом «геть від Москви!», з іншого — замовні матеріали  від Української православної церкви Московського Патріархату та потужна медійна машина російської церкви, яка впливає на прихильників московського православ’я в Україні та закордоном. Тому, даючи слово експерту, слід бути готовим до того, що він не буде цілком об’єктивним.

Журналіст і релігієзнавець Дмитро Горєвой рекомендує два видання, чистоплотність і незаангажованість яких перевірена часом. Релігійно-інформаційна служба України, заснована на базі Українського католицького університету, працює вже вісімнадцять років саме як джерело позаконфесійної інформації. Втім слід урахувати, що через брак кадрів тут часто беруть інформацію з інших джерел, які можуть бути заангажованими. Сайт «Релігія в Україні» менше фокусується на новинах і рідше оновлюється, але також публікує унікальний контент.

Перевагою УНІАН.Релігії є прив’язка до потужної інформаційної агенції, але концепція ресурсу часто змінюється; зараз він пропонує тільки новини, присвячені переважно православним церквам.

Найповнішим джерелом про життя католиків в Україні є Credo. Редакція ретельно перевіряє українські новини, а міжнародні переважно перекладає з польської інформаційної агенції КАІ. Важливим для українських римо-католиків є «Радіо Марія», однак не слід забувати, що оцінки, яке воно транслює, не завжди експертні.  

Cerkvarium — нещодавно створений проект, зосереджений на темі автокефалії. Тут, зокрема, працюють із грецькими першоджерелами. Засновниця  видання Тетяна Деркач вважає, що читати варто різні джерела, «окрім відвертих помийок на кшталт Союза православных журналистов». Проте навіть у публікаціях надійних видань слід перевіряти джерела. «Іноді заради сенсації створюються сайти-одноденки. Варто уважно вчитуватись у висновки, адже часом із достовірної інформації спеціалісти варять чудову локшину. Рекомендую також не вірити заголовкам: вони часто живуть своїм медійним життям», — радить Тетяна Деркач. Саму її колеги називають однією з найкращих знавчинь теми томосу та інших, пов’язаних із православ’ям в Україні. «Тетяна глибоко вкорінена у проблематику, володіє іноземними мовами, читає першоджерела. Вона зробила серію розслідувань про сепаратистські середовища в єпархіях УПЦ МП та видала їх книжкою. Зараз вона напряму працює з представниками Вселенської патріархії», — характеризує її керівник РІСУ Тарас Антошевський.

До сайтів церков і релігійних організацій, за словами редактора Credo отця Миколи Мишовського, слід ставитися зі зваженою довірою. Однак журналістам варто добиватись ексклюзивних коментарів від представників церкви, а не обмежуватись сухою інформацією прес-служб.

Багато залежить від речників церкви, каже Дмитро Горєвой, який навчався у Святотихонівському православному університеті в Москві та добре знає православ’я зсередини. «Можу навести приклад архиєпископа Євстратія (Зорі) з Київського Патріархату. Він оперативно подає актуальні новини, й до нього можна звертатись по коментарі. Трохи інша ситуація в церкві Московського Патріархату. В них фактично кілька речників. Офіційний — архиєпископ Климент (Вечеря), неофіційний — протоієрей Микола Данилевич, самопризначений — Василь Анісімов. Коли потрібен офіційний коментар, не зрозуміло, до котрого звертатись», — пояснює експерт. Отець Георгій Коваленко, якого за інерцією часто вважають спікером УПЦ МП, не є її офіційним представником.

Чимало людей, які зараз багато пишуть і говорять про церковні справи, насправді не знаються на них, а «банально хайпують», каже Дмитро Горєвой. Тож, шукаючи експертної думки, варто починати з тих, хто займається релігійними питаннями віддавна.

Серед таких можна назвати Андрія Юраша та Віктора Єленського. Вони добре знаються на темі та не маніпулюють даними. Проте слід урахувати, що Юраш зараз очолює департамент у справах релігій та національностей Міністерства культури України, а Єленський є народним депутатом від партії «Народний фронт», тому їхню позицію не можна вважати цілком незалежною. Ще один поважний експерт, науковий співробітник Інституту філософії НАН України Олександр Саган, також консультував адміністрацію президента, але давно — за часів Ющенка.

По коментарі варто звертатись також до завідувачки відділу філософії та історії релігії Інституту філософії Людмили Филипович. Цікавим, хоча часом надміру запальним, коментатором є богослов і релігієзнавець Юрій Чорноморець. Він добре знається на католицькому богослов’ї. На відносинах між державою та церквою, дотриманні свободи совісті в Україні та ситуації з церквами та релігійними організаціями на окупованій частині Донбасу розуміється виконавчий директор Інституту релігійної свободи Максим Васін.

Офіційну позицію російської церкви озвучує головний редактор журналу «Фома» та голова синодального відділу взаємин церкви зі суспільством та ЗМІ Володимир Легойда. Внутрішню опозицію в РПЦ уособлюють диякон Андрій Кураєв та Сергій Чапнін. Заслуговують на увагу колонки російського журналіста Олександра Солдатова, наприклад, для «Новой газеты»: він має досить незалежну позицію та дозволяє подивитись на ситуацію з точки зору російського православ’я.

Ширшу православну картину подає французький богослов Антуан Аржаковський, який свого часу працював в Українському католицькому університеті, та отець Кирило Говорун, який був головою Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ Московського патріархату, але зараз позиціонується як науковець і православний проукраїнського крила. Важливою є також позиція єпископа Константинопольського патріархату Йова Ґечі, українця за походженням. Він, як і екзарх Даниїл Зелінський, досить активно коментує процес надання автокефалії українській церкві.

Ярослава Міщенко (Лана Самохвалова), оглядачка агентства «Укрінформ», займається темою помісної української церкви вже багато років та керує фейсбук-сторінкою За Єдину Помісну Церкву. Її коментарі з теми автокефалії компетентні, та, вочевидь, не безсторонні.

Своєрідними ветеранами релігійної журналістики є керівник РІСУ Тарас Антошевський та колумністка «Дзеркала тижня» Катерина Щоткіна. Вони володіють інсайдерською інформацією та знають багато про різні конфесії. Цікавими та часто влучними є зауваження ведучого каналу «Еспресо» та колумніста Віталія Портникова, який має helicopter view щодо релігійної тематики. Заслуговують на увагу коментарі та публікації головної редакторки LB.ua Соні Кошкіної, яка є вірною УПЦ МП та має особисті контакти з багатьма церковними спікерами, тому розуміє як внутрішні обставини, так і зовнішній контекст.

По коментарі щодо греко-католицьких питань варто звертатись до середовища Українського католицького університету — для журналістів тут є сервіс «знайти експерта», де можна деталізувати свій запит. Добрими джерелами для коментарів і контактів є й прес-служби Української греко-католицької та Римо-католицької церков в Україні. Священики та монахині цих церков часто активні в соцмережах і є лідерами думок також для світської аудиторії, як, наприклад, військовий капелан отець Андрій Зелінський.

Про українських протестантів у ЗМІ пишуть нечасто, а в матеріалах про них багато помилок. По глибокі та адекватні коментарі варто звертатись до богословів Михайла Черенкова, Романа Соловія та Тараса Дятлика.

Звісно, це не вичерпний перелік можливих спікерів та експертів. Але це люди, з якими можна звіритись, якщо насторожує скандальність чи підозрілий зміст новин, і просити про допомогу, аби розібратись у непростій ситуації, пов’язаній із церквою. Можливо, завдяки томосу більше журналістів і редакторів зрозуміють, що релігійна сфера не нудна, та приділятимуть їй більше уваги, навіть коли історія з наданням автокефалії завершиться.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.