Як технології та VR можуть змінити звичні наративи
Уявіть виставу, що відбувається в супермаркеті. Чи у вас вдома. Ви самі можете обрати зручний час і впливати на те, що саме ви почуєте або побачите. Сьогодні це цілком реально. Такий різновид театру називається імерсивним, або ж театром залучення.
В Україні нещодавно з’явився проєкт 211 Steps, який використовує технології та імерсивний досвід, аби переосмислити звичні наративи. Нещодавно у мобільний застосунок 211 Steps додали нову серію інтерактивних аудіоісторій під назвою «Повернення».
Ми поговорили з комунікаційницею проєкту Анастасією Коваленко про вистави як спосіб трансформації звичного, використання нових технологій для оповіді історій та наступний крок у нативній рекламі.
Як з’явився проєкт «Повернення»?
«Повернення» ― це імерсивна вистава для однієї людини з можливістю вибору сюжетної лінії. У центрі сюжету ― герої, що осмислюють власний досвід Майдану та внутрішні трансформації.
Заплановано чотири вистави. Зараз у застосунку є доступ до двох ― «Повернення до гідності. Віртуальна розмова з Олександрою Матвійчук» і «Повернення до людяності. Віртуальна зустріч з Олесею Жураківською».
Анастасія розповідає, що в них виникла ідея по-новому розповісти про відомі події та зосередитися на людських історіях, рефлексіях і емоційному досвіді.
«Режисерка Тамара Трунова вирішила відштовхуватися не від Майдану й не від війни, а від того, чого не вистачає людині зараз.
Сьогодні нам треба, щоби нас слухали й чули. Тобто бути не те щоби зрозумілими, а бодай почутими. Попри те, що існує безліч способів себе транслювати, ця здатність стирається.
У виставах з циклу “Повернення” ми входимо з героями в особистий простір хоча б на годину й можемо їх послухати. А вони хоча б на годину можуть бути почутими», ― говорить Анастасія.
У команді одразу вирішили, що не залучатимуть лише професійних акторів, а долучать і реальних героїв історій. За словами Анастасії, це було б нечесно, якби участь брали лише актори. Саме тому режисерська робота тут була особливою.
Історії у виставах не вигадували. Тамара Трунова проводила багатогодинні інтерв’ю з героями, які водночас були й акторами вистав. Потім із цього матеріалу режисерка вибудовувала сюжет. Іноді внутрішні переживання та особисті історії доповнювали фактами.
Так у історії Олександри можна дізнатися про «Володаря мух», а в Олесі ― про значення обіймів.
«Тут не все про Майдан, не все про війну. Йдеться також і про невідворотні трансформації, які люди по-різному переживають у різних зовнішніх декораціях», ― говорить Анастасія.
Глибше в онлайн?
Зовсім ні. Анастасія розповідає, що проєкт 211 Steps націлений на те, аби доповнити реальний світ, а не замінити, чи перестворити.
«Ми розкриваємо офлайн по-іншому. На прикладі «Повернення» про це важко говорити, адже цю історію людина може послухати з будь-якої точки. Якщо ж ми візьмемо проєкт «Говорить Софія», то аби послухати виставу, людині треба прийти до Софії Київської і взаємодіяти з простором», — додає Анастасія.
Досвід співдії із такими виставами дає свободу і вибір. Слухачі можуть самостійно обирати час прослуховування, а також місце, якщо вистава не передбачає певної локації від початку. Вибір також присутній у можливості обрати сюжет і впливати на те, що відбудеться далі.
Важливим аспектом є не лише можливість обирати сюжет і взаємодіяти з ним, а й шанс дізнатись нове і глибше пізнати себе.
«Я помітила, що в людей все менше й менше можливості побути із собою. По-перше, люди цього бояться з різних причин, а по-друге ― не відчувають потреби. Або ж їм просто не вистачає часу.
Можна сказати, що ці вистави створюють інтимний простір. У процесі до нього заходить людина й щось розказує», ― говорить Анастасія.
Слухаючи «Поверення», можна відчути, що насправді ці історії не лише оповідача чи оповідачки, а і слухача водночас. З’являється можливість пропустити через себе чиєсь життя і знайти в ньому щось спільне зі своїм. У всіх нас є що відрефлексувати й саме це сприяє глибокому зануренню в новий емоційний досвід.
Спершу Анастасія переживала, що технічна сторона зробить емоцію у виставі більш гладкою та вичищеною. Команда хотіла цього уникнути. Тому придумали аудіодоповнення ― звуки, музику та аудіодеталі, що допомогли витримати емоцію до кінця.
Новий спосіб оповіді?
Анастасія каже, що ці вистави — це нова можливість розповідати історії в період перенасичення інформацією від звичних медіа.
«Продукту, який би розповідав історію таким способом ми не зустрічали. Йдеться не лише про аудіоформат, а й вихід у реальність, альтернативні історії та можливість вибору, застосування віртуальної реальності.
Це новий формат показу, він не вимагає великих зусиль під час створення контенту. Усе що треба — це взяти ідею, написати під неї сценарій, записати, змонтувати і випустити.
Людям не потрібно спеціально писати коди або робити сайти. А результат такої роботи здатен по-новому розкрити навіть буденні теми». ― розповідає Анастасія.
З червня команда відкриє прийом заявок для співпраці з усіма бажаючими, але вже зараз розглядає цікаві ідеї, які можуть надсилати креатори.
Також це може стати новим кроком у нативній рекламі. Стандартні форми просування швидко старіють, зараз реклама асоціюється з чимось настирливим і неприємним.
Технології, що залучаються у 211 Steps, можуть це змінити й перетворити будь-що в інтерактивну та інформативну прогулянку.
«Ми б хотіли працювати не лише з митцями та незалежними креаторами, а й із брендами. Хочемо відкрити простір для нової форми показу себе», ― каже Анастасія.
Чи стане VR основним інструментом?
Анастасія розповідає, що VR не буде основою, а лише одним з інструментів.
«VR допоможе посилити наш контент. Здається, що цьому інструменту дають більше уваги й честі, ніж, можливо, потрібно.
Ми не хочемо робити його центральним. Не хочемо відводити людину від реальності. Наша мотивація в тому, аби вміло поєднати ці два світи», ― розповідає Анастасія.
У майбутньому команда також планує оцифрувати два міста ― Київ та Львів. І розробити альтернативні гіди по місту, що функціонуватимуть у форматі інтерактивної гри.
Схожі матеріали:
Майбутнє вже тут
Як розважити музу
Не каструйте художника
Писати про сучасне мистецтво
«Жити (з) мистецтвом»: як працює проєкт про гуцулів
Головне зображення: Sandro Katalina