Як технології та VR можуть змінити звичні наративи

Уявіть виставу, що відбувається в супермаркеті. Чи у вас вдома. Ви самі можете обрати зручний час і впливати на те, що саме ви почуєте або побачите. Сьогодні це цілком реально. Такий різновид театру називається імерсивним, або ж театром залучення.

В Україні нещодавно з’явився проєкт 211 Steps, який використовує технології та імерсивний досвід, аби переосмислити звичні наративи. Нещодавно у мобільний застосунок 211 Steps додали нову серію інтерактивних аудіоісторій під назвою «Повернення».

Ми поговорили з комунікаційницею проєкту Анастасією Коваленко про вистави як спосіб трансформації звичного, використання нових технологій для оповіді історій та наступний крок у нативній рекламі.

Як з’явився проєкт «Повернення»?

«Повернення» ― це імерсивна вистава для однієї людини з можливістю вибору сюжетної лінії. У центрі сюжету ― герої, що осмислюють власний досвід Майдану та внутрішні трансформації. 

Заплановано чотири вистави. Зараз у застосунку є доступ до двох ― «Повернення до гідності. Віртуальна розмова з Олександрою Матвійчук» і «Повернення до людяності. Віртуальна зустріч з Олесею Жураківською».

Візуал однієї із вистав.

Анастасія розповідає, що в них виникла ідея по-новому розповісти про відомі події та зосередитися на людських історіях, рефлексіях і емоційному досвіді.

«Режисерка Тамара Трунова вирішила відштовхуватися не від Майдану й не від війни, а від того, чого не вистачає людині зараз.

Сьогодні нам треба, щоби нас слухали й чули. Тобто бути не те щоби зрозумілими, а бодай почутими. Попри те, що існує безліч способів себе транслювати, ця здатність стирається.

У виставах з циклу “Повернення” ми входимо з героями в особистий простір хоча б на годину й можемо їх послухати. А вони хоча б на годину можуть бути почутими», ― говорить Анастасія.

У команді одразу вирішили, що не залучатимуть лише професійних акторів, а долучать і реальних героїв історій. За словами Анастасії, це було б нечесно, якби участь брали лише актори. Саме тому режисерська робота тут була особливою.

Історії у виставах не вигадували. Тамара Трунова проводила багатогодинні інтерв’ю з героями, які водночас були й акторами вистав. Потім із цього матеріалу режисерка вибудовувала сюжет. Іноді внутрішні переживання та особисті історії доповнювали фактами.

Робота над виставою. З архіву Анастасії Коваленко.

Так у історії Олександри можна дізнатися про «Володаря мух», а в Олесі ― про значення обіймів.

«Тут не все про Майдан, не все про війну. Йдеться також і про невідворотні трансформації, які люди по-різному переживають у різних зовнішніх декораціях», ― говорить Анастасія.

Глибше в онлайн?

Зовсім ні. Анастасія розповідає, що проєкт 211 Steps націлений на те, аби доповнити реальний світ, а не замінити, чи перестворити.

«Ми розкриваємо офлайн по-іншому. На прикладі «Повернення» про це важко говорити, адже цю історію людина може послухати з будь-якої точки. Якщо ж ми візьмемо проєкт «Говорить Софія», то аби послухати виставу, людині треба прийти до Софії Київської і взаємодіяти з простором», — додає Анастасія.

Досвід співдії із такими виставами дає свободу і вибір. Слухачі можуть самостійно обирати час прослуховування, а також місце, якщо вистава не передбачає певної локації від початку. Вибір також присутній у можливості обрати сюжет і впливати на те, що відбудеться далі.

Ось так виглядає додаток із виставою.

Важливим аспектом є не лише можливість обирати сюжет і взаємодіяти з ним, а й шанс дізнатись нове і глибше пізнати себе.

«Я помітила, що в людей все менше й менше можливості побути із собою. По-перше, люди цього бояться з різних причин, а по-друге ― не відчувають потреби. Або ж їм просто не вистачає часу.

Можна сказати, що ці вистави створюють інтимний простір. У процесі до нього заходить людина й щось розказує», ― говорить Анастасія.

Слухаючи «Поверення», можна відчути, що насправді ці історії не лише оповідача чи оповідачки, а і слухача водночас. З’являється можливість пропустити через себе чиєсь життя і знайти в ньому щось спільне зі своїм. У всіх нас є що відрефлексувати й саме це сприяє глибокому зануренню в новий емоційний досвід.

Спершу Анастасія переживала, що технічна сторона зробить емоцію у виставі більш гладкою та вичищеною. Команда хотіла цього уникнути. Тому придумали аудіодоповнення ― звуки, музику та аудіодеталі, що допомогли витримати емоцію до кінця.

Новий спосіб оповіді?

Анастасія каже, що ці вистави — це нова можливість розповідати історії в період перенасичення інформацією від звичних медіа.

«Продукту, який би розповідав історію таким способом ми не зустрічали. Йдеться не лише про аудіоформат, а й вихід у реальність, альтернативні історії та можливість вибору, застосування віртуальної реальності.

Це новий формат показу, він не вимагає великих зусиль під час створення контенту. Усе що треба — це взяти ідею, написати під неї сценарій, записати, змонтувати і випустити.

Людям не потрібно спеціально писати коди або робити сайти. А результат такої роботи здатен по-новому розкрити навіть буденні теми». ― розповідає Анастасія.

Робота над виставою. З архіву Анастасії Коваленко.

З червня команда відкриє прийом заявок для співпраці з усіма бажаючими, але вже зараз розглядає цікаві ідеї, які можуть надсилати креатори. 

Також це може стати новим кроком у нативній рекламі. Стандартні форми просування швидко старіють, зараз реклама асоціюється з чимось настирливим і неприємним. 

Технології, що залучаються у 211 Steps, можуть це змінити й перетворити будь-що в інтерактивну та інформативну прогулянку.

«Ми б хотіли працювати не лише з митцями та незалежними креаторами, а й із брендами. Хочемо відкрити простір для нової форми показу себе», каже Анастасія.

Чи стане VR основним інструментом?

Анастасія розповідає, що VR не буде основою, а лише одним з інструментів.

«VR допоможе посилити наш контент. Здається, що цьому інструменту дають більше уваги й честі, ніж, можливо, потрібно. 

Ми не хочемо робити його центральним. Не хочемо відводити людину від реальності. Наша мотивація в тому, аби вміло поєднати ці два світи», розповідає Анастасія.

У майбутньому команда також планує оцифрувати два міста ― Київ та Львів. І розробити альтернативні гіди по місту, що функціонуватимуть у форматі інтерактивної гри.

Схожі матеріали:

Майбутнє вже тут
Як розважити музу
Не каструйте художника
Писати про сучасне мистецтво
«Жити (з) мистецтвом»: як працює проєкт про гуцулів 

Головне зображення: Sandro Katalina

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.