…та якої відповіді очікувати.
Співпраця з державними і комунальними структурами — важлива та невіддільна частина роботи журналістів. Незалежно від того, на чому ви спеціалізуєтесь — культура, економіка, політика або соціалка — радше за все вам доведеться брати коментарі в чиновників або акредитуватися на подію, організовану, наприклад, профільним міністерством.
Окрім власне уряду або окремих міністерств, журналісти також регулярно співпрацюють із парламентом та його структурами: комітетами Верховної Ради чи окремими депутатами, з районними, міськими та обласними адміністраціями, департаментами й управліннями тощо. Окрім цього є ще різноманітні «дрібні» структури, які підпорядковуються вищезгаданим державним органам: наприклад, дитячі садки або школи.
Зазвичай така співпраця відбувається через пресслужбу або інший відділ, який відповідає за комунікації.
Запити
Є два типи запитів: інформаційний та запит про публічну інформацію. Різниця лише в тому, що перший можуть надсилати виключно журналісти, а другий — звичайні громадяни, тобто будь-хто.
Інформаційний запит — це запит на фірмовому бланку, поданий на ім’я керівника структурного підрозділу або голови пресслужби. Це прохання надати інформацію для публікації або організувати інтерв’ю чи коментар. Такий запит може надіслати тільки представник ЗМІ через пресслужбу установи.
Фірмовий бланк редакції має містити офіційний логотип видання, його назву та контакти для зворотного зв’язку. На початку документу необхідно вказати, кому та від кого направляється запит. Наприклад, голові міської адміністрації від журналіста такого-то видання.
Зазвичай запити пишуться на ім’я керівника або виконувача обов’язків керівника установи, яка вас цікавить. Іноді — на ім’я керівника пресслужби. Інформацію про те, до кого слід звернутись, зазвичай повідомляють у пресслужбі
Запит про публічну інформацію — це запит на отримання відкритих даних. Його можуть надсилати усі громадяни України. Бланк для такого запиту зазвичай можна завантажити на сайті установи, у яку вам необхідно звернутись. Такий запит не дає змоги акредитуватися, домовитися про інтерв’ю чи взяти коментар для медіа.
Однак все просто лише у теорії. Нерідко робота із запитами — це ще та бюрократія. Вас можуть попросити кілька разів переробити запит, бо ви не так написали одне речення, надіслати кілька різних запитів у різні місця або підготувати запит із підписом та вологою печаткою і надіслати його звичайною поштою. Відповідь на такий запит найімовірніше також прийде у конверті — на ту адресу, яку ви вказали у «шапочці» бланку.
Паперові листи — це повільна комунікація. Часто відповідь приходить тоді, коли інформація вже втратила актуальність або була висвітлена іншими медіа.
Інформація
Інформаційний запит у державну установу дає можливість отримати таку інформацію:
- Статистику;
- Оперативні дані. Наприклад, від МВС або Національної поліції;
- Коментарі топ-чиновників та керівників держструктур;
- Коментарі рядових співробітників. Наприклад, від лікаря у державній лікарні. Так, для цього теж потрібен запит;
- Інтерв’ю з топ-чиновниками або рядовими співробітниками;
- Дозволи на зйомку в державних структурах, участь в офіційних заходах;
- Акредитацію на офіційні зустрічі, відкриття, різноманітні урочистості тощо.
Зазвичай необхідний запит прописується у заявці. Наприклад, ви можете написати таке: «просимо допомогти в організації інтерв’ю з такою-то особою», або «просимо надати дозвіл на відвідування такої-то установи». Також слід вказати, чи плануєте ви фото- або відеозйомку.
Ще один важливий нюанс. Якщо ви пишете запит з проханням організувати візит до тієї або іншої установи, у ньому необхідно вказати, які саме локації ви хочете відвідати.
Іноді вас можуть попросити вказати імена, прізвища та паспортні дані членів знімальної групи. Рідше (однак таке також трапляється) — вказати паспортні дані всіх, хто буде брати участь у візиті. Зазвичай цю інформацію просять в установах, які є режимними об’єктами, аби заздалегідь замовити для членів знімальної групи пропуски. Наприклад, так може бути в місцях позбавлення волі — колоніях, тюрмах або СІЗО; в аеропортах, де також можуть попросити надати детальний перелік всієї техніки, яка буде у вас під час зйомки; під час планування візиту до Чорнобильської зони відчуження, де всі дані перевіряються на пунктах пропуску.
Звісно, можна піти іншим шлязом й домовитися з героєм про інтерв’ю індивідуально. Наприклад, якщо ви хочете взяти інтерв’ю у головного лікаря державної лікарні, маєте його контакти й можете комунікувати з ним напряму, — можна спробувати домовитися про індивідуальну співпрацю. Проте навіть якщо у вас буде згода від людини, вам все ж треба написати й відправити запит до її керівництва, бо цього вимагає офіційна процедура.
Відповіді
Згідно з чинним законодавством, відповідь на інформаційний запит має бути надана протягом п’яти робочих днів після отримання запиту. Якщо запит передбачає надання великого обсягу інформації або потребує пошуку необхідного серед значної кількості даних, термін розгляду запиту може бути продовжено до 20 робочих днів. Однак така затримка має бути обґрунтованою. Тобто якщо розпорядник не встигає опрацювати необхідну інформацію за 5 робочих днів, він має повідомити вас про це. Так часто буває, якщо ви, до прикладу, просите надати статистику за різні роки.
Через запити також потрібно працювати з державними архівами. Наприклад, з Галузевим державним архівом СБУ. Щоправда, якщо вам необхідний пошук за певним прізвищем, терміни розгляду вашого запиту можуть затягнутися — за законом на це передбачено до 30 робочих днів. І це нормально, адже пошук інформації в архівах часом потребує дослідження великої кількості матеріалів.
Отже, що можуть відповісти на ваш журналістський запит?
- Дати пряму відповідь на офіційному бланку. Це найкращий варіант;
- Перенаправити до іншого структурного підрозділу. В цьому випадку вам мають надіслати копію такого перенаправлення із зазначенням, кому, чому і коли слід направили ваш запит;
- Дати «відписку» — формальну відповідь, у якій не буде жодної конкретної інформації;
- Надати відповідь неофіційно, без бланка. Тобто дзвінком або повідомленням у месенджері;
- Не відповісти нічого.
Що робити, якщо відповідь вас не задовільняє?
Трапляється, що відповідь на запит може вас не влоштовувати — вона надто коротка, абстрактна та неінформативна. Будьте готовими й до того, що відповідь може бути написана складною канцелярською мовою, і, можливо, вам доведеться витратити деякий час на розшифровку такого послання.
Буває, що відповідь на запит розтягнута на кілька аркушів, проте конкретики там лише один абзац. Якщо це відписка, то в ній можуть бути формулювання на кшталт «ведуться слідчі дії, тому інформацію розголошувати не можемо» абощо.
Якщо вам не вдалося отримати необхідну інформацію через державні структури, спробуйте пошукати деінде. Наприклад, у громадських організаціях або в міжнародних спільнотах на кшталт ОБСЄ або ООН. Приміром, якщо у Національній поліції або МВС вам не надали інформації про кількість випадків домашнього насильства за певний період, ви можете звернутись у Ла Страда Україна або Моніторингову місію ООН з прав людини.
Якщо відповіді на запит немає — так і напишіть у матеріалі. Обов’язково зазначте, що ви зверталися за коментарем до тієї чи іншої структури, почекали необхідні 5 чи більше робочих днів, але відповіді не отримали. Так ви продемонструєте, що були готові надати слово усім сторонам, однак ваша пропозиція була проігнорована.
Ще один матеріал про інформаційні запити можна прочитати тут.
Матеріал створений у рамках проєкту Львівського медіафоруму, який співфінансується урядами Чехії, Угорщини, Польщі та Словаччини через Вишеградські гранти від Міжнародного Вишеградського Фонду / International Visegrad Fund. Місія фонду полягає у просуванні ідей щодо сталого регіонального співробітництва в Центральній Європі. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію Міжнародного Вишеградського Фонду.
Головне зображення: Wesley Tingey
