…золоте дно.
Півтора року тому я залишила роботу на всеукраїнському телеканалі, щоб стати редакторкою у маленькому колективі «Вільного радіо» у Бахмуті Донецької області. За цей час переконалася, що проекти в регіонах можуть бути цікаві, перспективні та прибуткові. А тем для матеріалів там стільки, що вистачить на роки вперед. Якщо тільки шукати ці теми правильно. Щоб зрозуміти це, мені знадобилось 5 років роботи в столичних та регіональних ЗМІ та правильні люди поруч.
У 2013—2015 роках я працювала журналісткою на телеканалі в Харкові. Теми для сюжетів там шукали переважно у новинах центральних телеканалів або статтях всеукраїнських видань. Дивилися їх у понеділок, обирали підходящі для своїх реалій і робили про це сюжет на вівторок чи середу.
До цього додавалися прес-тури, прес-конференції, комісії, сесії та інші анонси від міської ради чи облдержадміністрації. В сезон дощів траплялися комунальні лиха, а весною та осінню — чомусь найчастіше саме тоді — трешові історії з нападами/вибухами/спецопераціями. Все. Підсумковий випуск новин за день сформовано.
Потім я переїхала до Києва і працювала в редакції всеукраїнських теленовин. Ця робота здавалася більш перспективною та більш значущою. Втім згодом — із подивом — виявила, що там усе навпаки — теми або історії для порівняння часто шукають у регіональних новинах. Без роботи на місці, в Бахмуті, я б не змогла знайти історію першої церкви КП в підвалі та з роздрукованими іконами. Всеукраїнські видання не написали б про рекламу біглого голови АП часів Януковича Андрія Клюєва. А під час парламентських виборів могла залишитись непоміченою історія про те, як проголосувала 15-річна школярка.
Протягом шести років роботи я легко знаходжу тренінги та програми для розвитку журналістів, які працюють у регіонах. Але крім можливості розвивати вміння, є досить варіантів [навчитися] заробляти гроші. Зараз не бракує проектів, де вчать писати і монетизувати медіапроекти за рахунок реклами, можна отримати ґрант на окрему тему чи роботу медіа загалом, або збирати донейти.
От тільки в регіональних медіа цим майже не користуються.
Журналісти їдуть до столиці навіть із великих міст, не кажучи вже про маленькі райцентри. Команду для «Вільного радіо» в Бахмуті ми шукали більше місяця. І зрештою взяли студентів, які не дивилися новини і не знали, як їх робити, але хотіли працювати. В місті були і є досвідченіші журналісти, але вони не хотіли з нами працювати навіть попри офіційну і конкурентну зарплатню. На це було кілька причин: або не довіряли щойно створеному медіа, або вже займалися своїми непостійними проектами, або працювали на всеукраїнські видання і не шукали роботу на місці, або вважали наші вимоги зависокими.
Можливо, жити поза столицею і працювати на фрилансі для всеукраїнських видань — простіше. Але що зазвичай може запропонувати замовникам регіональний журналіст? Не дуже складну тему з одного місця та більш-менш пристойні фото або відео. Знайти людину в регіоні, яка напише аналітику, — майже космос. У нас на радіо був ґрант — 9 тисяч гривень за готову історію з фото та короткими відео. Але з деталями та аналітикою. Знайти людину на Донеччині не вдалося. Запам’ятався аргумент однієї з команд: занадто довго тим займатись, не цікаво. Тобто справа не в грошах, — вони в регіонах є. Якщо про цифри: лише в липні на Донеччині можна було податись на обласний конкурс робіт про корупцію з призовим фондом 10 тисяч гривень за матеріал, на два конкурси про децентралізацію — приймали і готові матеріали, й оплачували втілення, на один конкурс із розслідувальної журналістики, один ґрант на створення матеріалів про домашнє насильство, один ґрант на тему журналістики рішень. І це без урахування тренінгів, обмінів та поїздок закордон саме для регіональних журналістів.
Можливості є, але їх часто нікому використати. Просто хочеться нагадати колегам: тямущі й мотивовані люди в регіонах можуть робити все те саме, що й столичні колеги, але там, де потрібні більше.
Головне зображення Stella Ribeiro
