Дослідник медіа Василь Ґатов про те, чому нові технології не витіснять фахівців із професії.
Росіянин Василь Ґатов бачив медіа з усіх боків: як газетяр і тележурналіст, репортер і розслідувач, продюсер і медіаменеджер, інноватор і дослідник. Зараз він живе в Америці й досліджує сьогодення та майбуття медіасфери, а в рідній Росії його організація оголошена іноземним агентом. У травні Василь Ґатов буде спікером Lviv Media Forum 2018. А поки що радить, як журналістові залишитись потрібним у сфері, яку поступово завойовують роботи.
Свою першу замітку студент московського хімфаку Василь Ґатов написав, коли служив у війську. Текст починався зі слів «Осінь була золота, а повістка зелена», з натяком на яскраво-зелений папір, що на ньому друкували повістку до радянської армії. Редактор «Московского комсомольца» прочитав цю фразу й відправив юного хіміка до відділу кадрів — оформлюватись на роботу.
Василь добре володів англійською, тому невдовзі почав перекладати для ВВС, а потім і створювати для британської медіакорпорації авторські матеріали. Працював над політично-історичними циклами «Друга російська революція» та Messages from Moscow, створив фільм про Лаврентія Берію для проекту Timewatch. Згодом робив розслідування для програми Теда Коппела Nightline на американському каналі АВС і знімав сюжети для західних телекомпаній у Росії. Проте 1997 року повернувся до роботи в російських медіа. «Мені набридло знімати війну. Чеченську, придністровську, абхазьку, карабаську, югославську… Вирішив, що хочу зайнятись чимось спокійним», — згадує він. «Чимось спокійним» виявилась топ-менеджерська посада на телеканалі РЕН-ТВ.
Часи були цікаві. «За п’ять років пострадянська журналістика пройшла період від ілюзії, що зі здобуттям свободи слова все відразу стане прекрасно, до розуміння, що ринок — це набагато цікавіше, ніж робота під проводом партії», — розповідає Ґатов. Гігантський кредит довіри, який пострадянські ЗМІ отримали після розпаду СРСР, дав медіа велику владу. Але журналісти, на думку Василя Ґатова, не скористались цими можливостями. Натомість спокусились на великі гроші й сприяли зростанню олігархічних кланів.
«Тоді працювати керівником ЗМІ було так само вигідно, як бути банкіром, — згадує Ґатов. — Мені прикро, що мої колеги фактично допомогли Кремлю контролювати самих себе». Відтоді він керував різними медіабізнесами — від газети «Труд» до інноваційного центру «РИА Новости».
«Ми зробили проект інтерактивного відео смарт-тек, на основі якого зараз побудовані 80% додатків телеканалів, і не лише в Росії. У 2011 році ми працювали над прообразами інтернету речей, хоча самого терміну ще не існувало: розробляли програми, які дозволяли речам, підключеним до інтернету, описувати те, що їх оточує. Тепер цей код є в багатьох пристроях інтернету речей», – розповідає Ґатов про роботу в «РИА Новости».
Фото з сайту Properm.ru
Коли контракт із «РИА Новости» закінчився, Василь Ґатов переїхав до Бостона. В Америці він мав намір жити лише рік, але залишився дотепер. Він працює дослідником Аненбергскої школи комунікацій та журналістики в Університеті Південної Каліфорнії та членом правління Всесвітньої організації видавців IFRA. Зокрема, разом із Пітером Померанцевим, Енн Епплбом та іншими науковцями Ґатов понад півроку готував дослідження для Google про історію фейкових новин.
Україна, на думку Василя Ґатова, відрізняється від Росії тим, що тут люди «бились і б’ються за професію». Серед тих, хто це робить, він називає загиблого позаминулого літа Павла Шеремета, а також головного редактора онлайн-видання «Страна.ua» Ігоря Гужву, який попросив політичного притулку в Австрії. «Це доволі специфічна історія, і я розумію, що в Україні багато хто скрипить зубами через те, що він робить, — пояснює Ґатов. — Але справа, якою займається Гужва, — це також дуже цікаво. Багато українців його не люблять, але треба розуміти, що бути одному проти всіх дуже важко. Набагато важче, ніж бути “Новой газетой” у Росії, наприклад». Сам він іще кілька років тому допоміг американському виданню The Daily Beast знайти та оприлюднити документи, які доводять маніпуляції з рейтингами російського пропагандистського іномовлення Russia Today. Після цієї публікації фонд «Среда», в якому працював експерт, внесли до реєстру іноземних агентів у Росії.
У Росії, за словами Ґатова, журналістика залишається живою за рахунок поодиноких медіа та журналістів, які не залежать від влади та орієнтованого на неї бізнесу. «Оскільки ринок в Росії великий, залишається простір для експериментів на кордонах журналістики, коли основна діяльність у сфері піару та корпоративних комунікацій дозволяє людям витрачати гроші на журналістику. Типовий приклад — видання Єгора Мостовщикова “Батенька, да вы трансформер”. Люди, які працюють у цьому виданні та навколо нього, — це найкращі журналісти в Росії. Але вони заробляють гроші не журналістикою, а послугами, які надає їхня студія», — розповідає експерт.
Він наголошує, що не бачить нічого поганого в роботі журналістів у сфері корпоративних комунікацій. «Ви можете працювати у сфері, де в наступне десятиріччя відбудеться маса цікавих змін. У тому ж інтернеті речей багато що буде наділено особистістю, і ці особистості треба прописати, пропрацювати їхній розвиток, придумати їм минуле. Це цілком журналістська, письменницька, сценарна робота», — говорить Ґатов. Одним із перспективних напрямків розвитку медіа він називає технології агрегації контенту для мобільних пристроїв, такі як Flipboard, Smart News та Apple News: тут також буде багато цікавої роботи.
Разом із Андрієм Мірошниченком, Клеєм Шеркі, Емілі Белл та Джеффом Джарвісом Василь Ґатов входить до неформального альянсу «Фонд майбутнього новин». Раніше вони прогнозували, що традиційні медіа вимруть уже в середині 2010-х, але згодом змінили свої передбачення. «Нам здавалось, що люди швидше змінять свої звички, — пояснює Ґатов. — Ми прогнозували вимирання традиційних медіаканалів у 2015 році, а тепер зсунули свої прогнози на десять років — до 2025 року». Та хоч як зміняться медіа, потреба в журналістах нікуди не зникне.
«Журналіст — це добре поінформований дилетант. Як правило, він має широкий світогляд і може доволі швидко будувати конструкції у своїй голові, які дозволяють пояснити іншим людям, у чому річ», — каже експерт. Три головні якості, які роблять журналіста незамінним попри роботизацію та алгоритмізацію медіа — вміння розповідати історію, спроможність пояснювати складні речі та відчуття того, що цікаве аудиторії в цю мить.
Проте, щоб адаптуватись до нових умов, медійникам потрібно їх зрозуміти. «Журналісти традиційно вважають, що їхнє знання про суспільство випливає з того, що вони працюють із суспільством і можуть його інтерпретувати. Але змінюються не лише технології, але й суспільство», — пояснює він та рекомендує журналістам читати хоча б одну нову книжку зі сфери соціології та когнітивної психології щороку. А ще — більше подорожувати, адже у світі, що чимдалі глобалізується та ускладнюється, журналісти повинні розуміти, як живуть інші народи та суспільства.
«Якщо ти замкнений у своїй національній культурі, навіть такій великій як російська, українська чи американська, ти не бачитимеш тих критично важливих характеристик, які допомагають усвідомити власну культуру та економіку. Щоб це розуміти, потрібно розширювати географію своїх зв’язків. Що більше ви матимете друзів із найзагадковіших країн світу, то більше знатимете про справжній устрій сучасної цивілізації», — говорить Ґатов.
Головне зображення Julien Sueres
