Балансує між старою діаспорою й заробітчанами, намагається залучити молодь і викликає агресію у польських націоналістів.

На початку 2017 року газету «Наше слово» очолила випускниця Могилянської школи журналістики та Ягеллонського університету Христина Заник. Відтоді в редакції почалась доба змін. Видання, яке традиційно було адресоване корінній українській меншині в Польщі, намагається залучити нову аудиторію — іммігрантів, які приїжджають сюди працювати й навчатися. А також бути цікавим молодшим читачам, які часто не дуже добре володіють українською та розраховують на сучасніший контент. Тому на сайті «Нашого слова» літера «а» в назві замінена на @. А ще видання намагається доносити до поляків позицію української громади та вести діалог у теперішній непростій політичній ситуації. Польським радикалам це не подобається.

Наклад газети «Наше слово» — трохи менше ніж три тисячі примірників. Щотижня у варшавській редакції газету пакують і розсилають регіонами Польщі, де живуть українці, а також до Канади й США. Є читачі, які передплачують «Наше слово» від часів першого випуску — 1956 року.

Газету почали видавати в соціалістичній Польщі на хвилях хрущовської відлиги. Тоді її наклад становив шістнадцять тисяч примірників. Значна його частина підпільно потрапляла до України, де його читали переселені з Польщі в рамках угоди про обмін населенням українці. Їм важливо було знати, що відбувається на рідних землях. Цікавилась «Нашим словом» і радянська інтелігенція. Христина Заник розповідає, що вже тоді газета писала про речі, яких радянська преса публікувати не могла.

Сучасному сайту «Нашого слова» рік. Газеті — 62. Роками в ній виходять «Лемківська сторінка», оголошення про знайомства, некрологи та привітання з весіллям. 

Фото Світлани Ославської

На сайті ж найбільше читають про сучасні та минулі польсько-українські конфлікти.

Матеріали, опубліковані в газеті, потрапляють на сайт за тиждень. Утім найактуальніші виходять відразу — як новини, так і репортажі чи інтерв’ю. Наприклад, репортаж «Дуда, польські сім’ї та праворадикали» та Інтерв’ю з Григорієм Купріяновичем.

На відміну від суто україномовної газети, сайт дозволяє собі публікувати матеріали й польською. Зазвичай вони присвячені польсько-українським відносинам і покликані донести до польськомовної аудиторії український погляд на ситуацію. Один із свіжих прикладів — інтерв’ю з правозахисницею і перформеркою з Любліна Анною Домбровською про її акцію «Речовий доказ»: вона символічно зшивала розірвану червоно-чорну вишиванку. Деякі матеріали, як, наприклад, цей, публікують і польською, і українською, аби донести позицію української громади до польськомовних читачів.

Публікації про відносини поляків та українців притягують на сайт ненависників-радикалів. Торік сайт зламали й розмістили на ньому антиукраїнські гасла.

Традиційна аудиторія «Нашого слова» — корінні українці Польщі. «Перш за все, люди, переселені в межах операції “Вісла” зі сходу Польщі на північ і захід країни. Пам’ять про це об’єднує їх та дозволяє зберегти ідентичність. Без цього вони б давно асимілювались», — говорить Христина Заник. Тому історія та наслідки операції «Вісла» є однією з головних тем, які «Наше слово» висвітлює десятиліттями. Втім зараз видання намагається шукати теми, цікаві як корінним українцям, так і тим, які приїхали до Польщі на навчання чи роботу.

Христина Заник

Христина розповідає, що корінні українці Польщі — консервативна й досить закрита громада. Вони не розуміють, чому приїжджі з України не цікавляться їхніми заходами на зразок ушанування пам’яті Шевченка, для чого вчать польську мову (а деякі ще й розмовляють російською), чому не ходять до церкви. Іммігранти, натомість, часто не розуміють культури української меншини та не знають її історії.

«Першим важливо зберегти свою українськість і дізнатись більше про Україну. Другим — адаптуватись у Польщі, опанувати мову, дізнатися про свої права й можливості. Об’єднати їх важко. Першим ближча друкована газета, другим — сайт», — пояснює редакторка. Хоча, за словами Христини, вона сама є свідченням того, що українська меншина стає менш закритою й консервативною. Ще років десять тому неможливо було уявити, що редакцію українського тижневика очолила б людина, не народжена в Польщі.  «Неможливо видавати газету, вдаючи, що людей, які приїхали до Польщі, немає», — говорить Христина Заник. Тому в «Нашому слові» виходять матеріали на кшталт «Як прикордонники не пускали мене у Польщу», «Чим Польща приваблює українських вчених?», історії успіху українців, які розпочали свою справу в Польщі (««Смачна» історія однієї цукерні»).

Ще один виклик для редакції — залучити молодого читача для друкованої версії. Молодь бере до рук «Наше слово» лише тому, що його передплачують бабусі й дідусі. Багато молодих українців, народжених у Польщі, вже не знають української мови й точно не читатимуть газету. Але тим, хто володіє мовою, газета пропонує матеріали молодих авторів і авторок із різних регіонів, готових досліджувати традиційні для «Нашого слова» теми. Одна з них, тридцятирічна Кася Комар-Мацинська, переїхала з Ґданська до Перемишля, звідки в 1940-х виселили її родину.

Кася визнає, що «Наше слово» асоціюється в молоді «з чимось майже старовинним». Але вважає, що її однолітків видання може привабити цікавою публіцистикою та аналітикою, добрими репортажами та змістовними інтерв’ю. Вона каже: «Молодь вимогливіше ставиться до текстів, не сприймає пафосний та важкий стиль». Те, що пафос і важкий стиль у «Нашому слові» трапляється, можна зрозуміти навіть із заголовків: «У Білому Борі не нудьгували», «Перспективи лише перед небайдужими», «Вони плекають рідні обереги».

Пишучи про операцію «Вісла», «Наше слово» представляє позицію свого видавця — Об’єднання українців у Польщі. Посил у матеріалах на  цю тему досить однозначний: «Акція «Вісла»: зло слід назвати злом», «Акція «Вісла». Пам’ятаємо…», «74 роки від вбивства українців у Руді-Ружанецькій». Христина Заник міркує, як нетипово подати цю та інші традиційні теми читачам. Вдалим прикладом, на її думку, є номер «Нашого слова» до сімдесятої річниці трагічних подій із матеріалами про онуків переселених, тобто третє покоління акції «Вісла».

Над номером щотижня працює 10 людей (але тільки п’ять з половиною ставок): редакторка, троє журналістів, відповідальна за передплату, секретар, технічна дизайнерка та літредакторки. Десять років тому штат редакції був удвічі більшим. Журналісти «Нашого слова» їздили на всі важливі українські події в польських регіонах. Зараз частіше замовляють матеріали фрилансерам. «Нам доцільніше іноді замовити матеріал авторові з регіону чи розпитати про подію телефоном, попросивши фотографії в організаторів, ніж їхати на цілі вихідні», — пояснює Христина.

Колектив редакції у Варшаві. Фото надане Христиною Заник

Штатні працівники газети отримують невелику за варшавськими мірками зарплатню, а журналісти — ще й гонорари за свої матеріали. Редакції допомагають волонтери. «Маємо мережу людей, які отримують щотижня пачку газет і поширюють їх серед українців, переважно біля церков після недільної служби. Літній пан, якому було вже важко ходити, забирав посилку й відвозив на таксі власним коштом під церкву», — наводить приклад Христина. Гроші, за її словами, — не головна мотивація для тих, хто робить і поширює «Наше слово».

Фінансує «Наше слово» Об’єднання українців у Польщі, яке щороку подає заявку на ґрант від Міністерства внутрішніх справ. Законодавство Європейського союзу зобов’язує польську владу підтримувати національні меншини. Цей ґрант становить половину бюджету видання. Решта доходів — від продажу й передплати. За передплатою один випуск «Нашого слова» коштує 3,5 злоті, себто 22 гривні. Це дешево: в середньому ціна суспільно-політичної щотижневої газети в Польщі вдвічі вища. Дешевше коштує лише «Русский курьер Варшавы» — 2,5 злоті.

У газеті є трохи платних оголошень, які публікуються й на сайті. Наприклад: «кавалер з Канади, народжений у Польщі (40 років), познайомиться з 30–40-літньою бездітною панною-українкою». Є й реклама — зараз на сайті рекламується інформаційний ресурс про права й обов’язки мігрантів у Польщі. Рекламодавців небагато, визнає Христина Заник.

На запитання, чи впливає державне фінансування на редакційну політику «Нашого слова», Христина Заник відповідає: «Пишемо все, що вважаємо за потрібне, тому польські націоналістичні кола кричать, що ми критикуємо державу за державні гроші, й нас потрібно закрити».

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.