Можливість розповідати є завжди (звісно ж, якщо ми не у Північній Кореї).

Звідки брати інформацію про окуповані території, якщо не можеш туди поїхати? Які формати й теми варто шукати неспеціалізованим медіа, аби тема окупованих Криму і Донбасу не зникала з інформаційного поля? Про що говорити для авдиторій тут і там? Чи відповідає редактор або редакторка за арешт своїх журналіста / журналістки?

Відповіді на ці й інші питання шукали Тарас Ібрагімов, журналіст Суспільного мовлення, Костянтин Рєуцький із ГО «Восток-SOS» і Тетяна Якубович із Донбас.Реалії в рамках Lviv Media Forum 2021.

Небезпека і виклики журналістської роботи під окупацією

«Розкажу історію, котра стосується теми “Як розповідати про окуповані території”. Щорічно на день народження Тараса Шевченка українці Криму проводять акцію біля його пам’ятника. Ця традиція існувала до 2014-го року, а зараз заходи проводить окупаційна влада Криму. Кримські українці відмежовуються від офіційних російських акцій і проводять свої».

Цією розповіддю на початку панельної дискусії ведуча Крим.Реалії Олена Ремовська наголосила на небезпеках журналістської роботи на окупованих територіях. Як ілюстрації навела полон Станіслава Асєєва, суд над Владиславом Єсипенком, заборону на в’їзд у Крим Тарасові Ібрагімову.

«Цього року після зйомок такої акції у Сімферополі нашого колегу Владислава Єсипенка затримала Федеральна служба безпеки Росії. Спочатку казали, що журналіст співпрацює з українською розвідкою, потім — що в нього знайшли вибухівку.

Кілька днів ми не знали, що з ним. Потім довідалися, що він у СІЗО Сімферополя. На проросійському кримському телебаченні з’явилося його інтерв’ю з зізнаннями. Згодом на першому засіданні суду Єсипенко заявив: все сказане у так зв. “інтерв’ю” – неправда. І що його катували, аби він дав ці “свідчення”.

Зараз суд над Владиславом Єсипенком триває. Радіо Свобода й низка впливових міжнародних організацій на кшталт “Репортерів без кордонів” закликають його звільнити. Це — один із прикладів, які є виклики журналістської роботи на окупованих територіях.

За свою репортерську діяльність постраждав Станіслав Асєєв. Тарасові Ібрагімову, який працював у Криму, нині на 34 роки заборонено відвідувати півострів.» — додає Олена.

Тетяна Якубович, журналістка і редакторка Донбас.Реалії, стверджує, що поки на території є інтернет, інформацію можна роздобути. За її словами, в умовах небезпеки на окупованих територіях журналісти мають ігнорувати професійні обов’язки.

«Я би поділила тему дискусії “Як розповідати про окуповані території без можливості потрапити туди” на два складники: технічний (як отримати цей доступ) і змістовний (яка інформація потрібна людям на окупованих територіях і яка інформація про окуповані території потрібна й цікава для решти України).

Якщо говорити про технічний компонент, то висвітлювати події на території без доступу погано. На жаль, деколи медіа опиняються у ситуації, коли неможливо потрапити у регіон. Прикладом ізольованості є Північна Корея. Світ давно не знає, що там відбувається.

Відносно хороша новина в тому, що поки на території є Інтернет і зв’язок, є авдиторія, яка може вас почитати, то повної ізоляції немає. Завжди знайдуться люди, яким важливо і цікаво для вас діставати інформацію» каже Тетяна.

Тетяна Якубович міркує над тим, що на підконтрольній території чіткіше розмежована журналістика і блогерство. Натомість будь-яка інформація з окупованої території, найпростіші фото з захоплених міст є для нас критично важливими.

Журналістка певна, що ціна за роботу в окупації надто висока. Тому редактор/ки повинні всіляко попереджати своїх колег про небезпеку й бути готовими за них відповідати.

«Інше питання — це ціна. Зараз ми на вільній території можемо казати, що статті Станіслава Асєєва і його книга “В ізоляції” — суперважливі для світу і розуміння, що відбувається на окупованій території. Але з погляду звичайної людини ця ціна не варта роботи.

Єдиний висновок, який ми для себе як редактори цих журналістів можемо зробити, виглядає так: маємо постійно попереджати їх про небезпеку. Повторювати їм всупереч нашим цілям, щоб виїжджали звідти.

Ми ніби працюємо проти своєї професії, але мусимо про це казати. Позиція “вони знають, що роблять”, “людина зробила свій вибір” є дуже небезпечною. Коли людина перебуває “у бульбашці”, то часто не відчуває ризиків. Звичайно, є технічні, безпекові напрацювання, які експериментально з’ясовуємо й намагаємося людей убезпечити.

Зрештою, все зводиться до психологічного питання: наскільки ви як редактор/ка можете жити з тим, що людина потрапила у полон? Ви маєте бути готові не відмовлятися від відповідальності за те, що сталося» — вважає Тетяна.

Натомість Тарас Ібрагімов вважає, що без перебування на окупованих територіях журналістський матеріал є неповним. З 2015-го по 2019-ий роки він висвітлював тему Криму як кореспондент Крим.Реалії і Суспільного. Зараз Тарас — продюсер подкастів на Суспільному. 

«Мені пригадується перше відрядження. Я потрапив на засідання по “Справі 26-го лютого”. Це політично мотивований судовий процес над кримськими татарами, які в 2014-му році виступили під стінами парламенту Криму проти окупації півострова.

Перше судове засідання було визначальним у моїй подальшій роботі з Кримом. Я зрозумів, що ця тема найбільше мені до душі і що немає нічого важливішого, ніж висвітлювати права людини на півострові. Як це сталося? Під судом працював ще один мій колега, Заір Кадиров, теж журналіст. Нині він продовжує працювати в Криму як блогер, висвітлює соціальні теми. Його тоді затримали під судом співробітники ФСБ. Мені вдалося зняти це затримання на відеокамеру одним дублем, як його з суду ведуть у відділок поліції з десяток співробітників ОМОНу.

Новина потім розлетілася по українських медіа. А я зрозумів, що хочу займатися темою прав людини та висвітлювати її у форматі новин. Тема нашої дискусії звучить «Чи можна і як висвітлювати життя на окупованих територіях без можливості потрапити туди?». Мені здається, це можна робити. Але тоді треба змиритися, що історія буде не зовсім сфокусована і не така глибока. Кореспондентська робота на місці — це те, як має виглядати висвітлення теми окупованих територій» — каже Тарас.

Шукаючи нові формати: новини з Криму і судовий репортаж у подкастах

Тарас Ібрагімов розповідає, як концептуальні формати новин і подкастів дозволили збудувати сталу авдиторію і залучити нових людей до осмислення теми окупованих територій. 

«Тема Криму у новинному форматі створила певну інформаційну тяглість. У ретроспективі мені здається, що висвітлення у новинах дало об’ємну цілісну картинку подій на півострові: це був щоденний потік деталізованої і системної інформації.

Мої колеги Альона Савчук, Антон Наумлюк, Аліна Смутко теж системно висвітлювали історії з Криму. Якщо мені вдалося забезпечити цю інформаційну тяглість, то репортерка Альона Савчук дала голоси людям, яких переслідують у Криму, через об’ємні й живі тексти. Фотокореспондентці Аліні Смутко вдалося показати, як виглядають і чим живуть ці люди. Антон Наумлюк, теж судовий кореспондент, пояснив у форматі великих текстів, що таке судовий процес і як він відбувається.

Всі ці люди тепер не відвідують Крим із різних причин (через заборону, небезпеку тощо), але вони винесли складні теми переслідувань і судів з маргінального дискурсу. Тож тепер це стало зрозумілішим і комплексним. 

Одне з моїх останніх відряджень до Криму відбулося у 2019-році. Тоді затримали 25 кримських татар, яких Росія звинувачує в участі у терористичній організації. Сьогодні це найбільший політично мотивований судовий процес на півострові.

Справа 25” є певною мірою символічною й історичною для Криму. Тоді з’явилося розуміння, що ми говоримо про Крим у форматі новин і текстів та створили навколо себе авдиторію. Ця авдиторія вже була сталою, ми їй все пояснили, і вона більше не розширювалася. У цей час ми вже мали вже досвід роботи з подкастами» — розповідає Тарас.

Тарас Ібрагімов має на увазі подкаст «На межі» — про українок, які застрягли в сирійських таборах для біженців. Розповісти історію 25 кримських татар вони вирішили також у форматі подкасту «Справа 25», що виходить на ресурсах Суспільного. Слухати можна на всіх доступних платформах.

Подкаст створює студія IZONE Media. Обкладинку намалював Сергій Гайдуков. Над випусками працюють Тарас Ібрагімов та Альона Савчук. Партнери подкасту — Amnesty International Ukraine і Центр прав людини «ZMINA», одні з ключових правозахисних організацій України. 

«Це та ситуація, коли формат спрацював успішно. Через подкаст ми знайшли абсолютно інших людей, які не знали нічого про Крим або не цікавилися ним системно. Для нас це величезний успіх і радість, адже купа людей дізналася, що відбувається на півострові.

Подкаст виходить у форматі судового аудіорепортажу. Процес ще відбувається, ми слідкуємо за ним онлайн. Кожен новий епізод — це підсумок судових засідань у Ростові-на-Дону» — додає Тарас.

Експлейнери, довідки й адвокація: про що українським ЗМІ розповідати мешканцям окупованих територій

Тетяна Якубович підкреслює, що медіа важливо говорити про актуальні проблеми жителів і жительок ОРДЛО. Те, що нам на вільних територіях видається дріб’язковим, там має значення. 

«Мені здаються важливими змістовні речі. Авдиторія на підконтрольній території часто хоче донести до жителів ОРДЛО певні меседжі: енергетичні, історичні, про агресію Росії тощо. Але що насправді хочуть чути ці люди? Їх цікавлять українські банківські картки і блокпости.

До політичної інформації люди ставляться як до фону: хтось погоджується з пропагандою, хтось ні. Зазвичай пропаганда лягає на вже сформовані переконання людини. Але є, як бачите, інформація, за допомогою якої українські медіа можуть потрапити до поля уваги людей в окупації. Це соціальні проблеми: з документами, продажем житла та ін.

Наприклад, у тебе протермінований паспорт, але ти не можеш вклеїти фото, бо закрита лінія розмежування. Або твоя пенсія лежить півтора року на банківській картці, вона є фізично, але зняти її неможливо. З прикладу радіо Крим.Реалії: від початку пандемії найпопулярніша тема — це перетин адміністративної межі» — каже Тетяна.

За словами Тетяни Якубович, варто роз’яснювати і викривати російські псевдонаративи. Адже пропагандистська машина не дрімає. Коли ж люди з окупованих територій хочуть знайти в українських медіа підтвердження чи спростування почутого, то не знаходять нічого. Водночас вона рекомендує не довіряти контенту, який показує «проросійські настрої» населення окупованих територій. Адже «ніхто в таких умовах правду не скаже».

Костянтин Рєуцький, правозахисник та журналіст із впливової громадської організації «Восток-SOS», каже, що медіа варто підтримувати людей з окупованих територій і звертати увагу на їхні потреби.

«Медіа слугують посередниками між суспільством та владою. Наша увага і підтримка може виражатися у простих речах: говорити про важливі для них проблеми і через журналістські матеріали адвокатувати розв’язання цих проблем, привертати увагу влади.

Бачачи таке ставлення, люди на окупованих територіях будуть розвертатися обличчям до нас. Але й нам слід розвернутися обличчям до них» вважає Костянтин.

Як неспеціалізованим медіа висвітлювати теми Криму і Донбасу для української авдиторії

Костянтин Рєуцький міркує, що тема окупованих територій мало присутня в українських неспеціалізованих медіа. Втім, без інформаційного обігу та зв’язку з людьми й територіями реінтеграція неможлива.

«За моїми спостереженнями тема окупованих територій поступово зникає з українських медіа. Зникає, бо ми втрачаємо зв’язки і не маємо правдивої інформації, що там відбувається насправді.

Я вважаю, що інформація потрібна нам для того, щоб визначати своє ставлення до подій і приймати рішення, зокрема й на державному рівні. Не маючи інформації про те, що відбувається на окупованих територіях, ми вже втрачаємо розуміння, чи є в нас якесь спільне майбутнє з тими людьми. Інформація, на мою думку, — це кров для суспільства. Коли інформаційний обіг штучно уповільнений у частині української території, ми не відчуваємо її й готові до ампутації. Саме це потрібно Кремлю.

Російська пропаганда свідомо спотворює картинку тамтешніх подій і суспільних настроїв. Ми готові вірити в те, що більшість налаштована проти України (хоча це зовсім не так) і втрачаємо волю боротися за цих людей і території. Попри складнощі, потрібно шукати можливості отримувати інформацію звідти і так само передавати на окуповані території правдиву інформацію про те, що відбувається в Україні» — каже Костянтин.

Костянтин Рєуцький переконує, що нам на вільних територіях цікаво й важливо побачити життя в окупації очима людей звідти. Щоправда, ця картинка має бути очищена від ідеологічних і політичних гасел.

«Я розумію, що ми не можемо повністю винести за дужки політику в ситуації, коли нашу країну хочуть знищити. Але треба розуміти, що політика не має підміняти собою людське. Інакше нам просто не повірять як читачі тут, так і читачі на окупованих територіях. Бо для більшості українців та українок політика — це таки тло, а не зміст життя» — додає Костянтин.

Тетяна Якубович впевнена, що центральна тема для українських неспеціалізованих ЗМІ — місця несвободи. Але тут є труднощі — брак чи відсутність інфоприводів, яких потребують новинні медіа.

«У нас понад 260 людей у полоні у статусі заручників і заручниць на окупованих територіях. Проте, як медійниця я розумію, що для регулярної розповіді про них нам банально бракує інфоприводів.

Мені здається, це виклик для нас усіх: щодня придумувати, як саме ці теми подавати, аби вони були в полі уваги як української авдиторії, так і міжнародної. Тому що західні медіа спершу читають українські, щоб зрозуміти, що є важливим.

Важливо давати слово жителям окупованих територій для того, щоб вони могли розповісти про своє життя. Ми інколи публікуємо їхні прості монологи. Люди на вільній території охоче це читають.

Це такий прямий контакт, щоб зрозуміти, які відчуття в людини там, які побутові проблеми, якою є реальність життя з комендантською годиною, коли ти вісім років не можеш вийти ввечері на вулицю. Життєві історії, гадаю, цікаві загальноукраїнській авдиторії.

Через інтернет там є доступ до всього, не лише до специфічних проєктів для Донбасу і Криму. Тому я б радила українським медіа розповідати більше про реальні проблеми людей на окупованих територіях. Тоді буде легше донести і світоглядні речі» — підсумовує Тетяна.

Більше матеріалів на тему:

Terra incognita Крим
Як працює радіо Донбас.Реалії
Восток SOS. Як зробити інтерв’ю з людиною після полону
«Ми відштовхуємо кримськуаудиторію від українських медіа»

Головне зображення: Jannik Kiel

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.