Британський медіадослідник Пітер Померанцев про ілюзорний світ популізму.

Чотири роки тому британський дослідник медій Пітер Померанцев здивував читачів книжкою «Нічого правдивого і все можливе». Вона вийшла вже після того, як Росія напала на Україну й кинула виклик західній цивілізації передусім в інформаційному просторі, створюючи й заохочуючи те, що тепер називають постправдою. Поставивши точний діагноз, Пітер не припинив пошуків відповіді на питання «звідки це взялося?» і «що з цим робити?» На Lviv Media Forum 2019 він поділився зі MediaLab деякими знахідками.

Росія — фабрика контенту для європейських популістів

Уже кілька років країни Заходу одна за одною надають перевагу на виборах політичним силам, які пропонують спрощені шляхи та радикальні кроки, порушуючи міжнародну рівновагу та підважуючи усталені цінності. Пітер Померанцев вбачає в цьому зокрема й наслідок впливу Росії. Ліві чи праві, європейські популісти навчились розповідати свої історії в російський спосіб, «коли велика частина правди перемішана з певним відсотком брехні». Брехня ця стосується дражливих тем, наприклад, іммігрантів із Азії, Африки та Східної Європи. Російське іномовлення на зразок Russia Today, у свою чергу, роздмухує ці теми, а російський бізнес, пов’язаний із владою, допомагає грішми тим, хто цього потребує. А криза європейської єдності та інших ідей, що панували в минулому столітті, створює для цих процесів вигідний мікроклімат.

Чи усвідомлюють європейські популісти, що Росія надає їм підтримку не просто так, очікуючи взамін політичних послуг — наприклад, звільнення від санкцій? На думку Пітера Померанцева, деякі з популістів є «корисними ідіотами», які свято вірять в арійського бога Путіна або світло соціалізму, яке Москва несе цьому світу. Але більшість — цинічні прагматики, які бачать у Росії джерело ресурсів.

«Я не думаю, що лідер угорських популістів Віктор Орбан вірить у що-небудь, — говорить Померанцев. — Він просто використовує росіян, а росіяни — його. В таких ситуаціях ніхто нікому не довіряє, всі регулярно обманюють одне одного».

Політика в соціальних медіях — головне

Одна з технологій, яку використовує Росія та її союзники, — подрібнення суспільства, аби воно більше не могло консолідовано відповідати на виклики, починало сумніватись у речах, які ще вчора вважало спільними цінностями. Там, де раніше точилися здорові політичні дискусії, спалахує деструктивна полеміка або взагалі припиняється будь-яке спілкування. Цьому, за словами Пітера Померанцева, сприяє сама суть соціальних медій.

«Грубі суперечки на політичні теми — це не найстрашніше, — каже він. — Часто люди живуть у різних реальностях. Ми можемо сперечатися чи скандалити, але чи можемо ми жити в одній країні, якщо ми взагалі не маємо спільних цінностей і точок дотику?»

За словами дослідника, соціальні медіа працюють за алгоритмом, який пропонує все страшніший і екстремальніший контент. «Починаєш мирним питанням про Сирію, а соціальна мережа пропонує тобі почитати про терористів», — говорить він і наводить приклад дослідження італійського науковця Вальтера Кваттрочоккі. Воно показало, що емоції будь-яких користувачів соціальної мережі, незалежно від професії, статусу та демографічних характеристик, поступово змінюються з позитивних на негативні.

Соціальна мережа — своєрідний наркотик, що підживлює в користувачеві нарцисизм, і маніпулятори можуть цим користатись. «Логіка соціальних медій — затягнути тебе у стан, де ти намагаєшся привернути до себе увагу, отримати вподобання й поширення. Але цій системі начхати, чи маєш ти рацію. Щоб отримати увагу, ти маєш бути скандальним», — пояснює Померанцев. І це — готовий алгоритм поведінки для політиків.

Апологети соціальних платформ запевняють: люди ходять туди не для того, щоб отримати порцію дезінформації чи обмінятись ненавистю, а по фотки котиків і адресу нової перукарки. Пітер Померанцев вважає, що все навпаки. Хоча в структурі контенту соціальної мережі відсоток політичних маніпуляцій дуже невеликий, але саме вони зрештою справляють найбільш нищівний вплив на громадян-виборців — «окрім, хіба що, дезінформації про здоров’я».

Велика сміттєва медіапляма

Старі медіа вимирають, бо відстали від життя. Проте вони мали свої переваги. «У старі медіа були закладені ідеї та чіткі правила роботи. Вони мали консенсус, низку символів і знаків, які щось означали. Твердий ґрунт під ногами», — розмірковує Померанцев. Наприклад, британська телерадіомовна корпорація ВВС десятиліттями сприймалась як непорушна інституція, що модерує суспільну дискусію, визначаючи, що для людей справді важливо.

Звісно, старі медіа робили багато помилок і не встигали за дедалі швидшим темпом обміну інформацією. «Коли з’явились соціальні медіа, багато хто радів: нарешті ми побачимо реальний стан справ, справжню душу народу!» — але все виявилось інакше. Соціальні медіа стали поживним середовищем, у якому розрослася величезна кількість неякісних ЗМІ й виробників інформаційного сміття.

Завдяки інтернету медій стало так багато, що спільна медійна реальність зникла як така. Люди вперше в історії можуть жити в одній країні й бути щодня зануреними в інформаційний простір іншої. Ще одна стара ілюзія — «що більше медіа, то більше точок зору та, отже, демократії» — обернулась у прах: медій стало занадто багато, й це загрожує кінцем демократії, бо в кожного тепер своя правда.

Пітер Померанцев. Фото Катерини Москалюк

Факти важливі, коли будуєш дорогу

Так звана постправда — це стан, у якому комунікатори держав, політичних інституцій та організацій легко жертвують фактами, а їхня аудиторія сприймає це, щонайменше, спокійно. Факти підмінюють емоціями, фантазіями і фобіями, відвертаючи увагу суспільства від найактуальніших речей.

Чи можна вважати, що факти більше не важать? Пітер Померанцев каже, що їхня важливість стає очевидною щоразу, коли ми робимо щось для майбутнього. «Тому потрібно скерувати всі розмови в площину практичних питань, пов’язаних із майбутнім. Тоді не вийде без фактів, адже це тема, в якій факти необхідні», — розмірковує він.

Поверненням до фактів, на думку Померанцева, повинні зайнятись медійні компанії, приймаючи непрості рішення щодо контролю якості інформації. Важлива й освіта: люди мають більше розбиратись в інформаційному середовищі й учитись фільтрувати неправду. З іншого боку, медійники, які вміють і хочуть працювати відповідально, повинні вчитися приваблювати аудиторію сучасними методами, а не сподіватись на те, що люди, як у давнину, прийдуть до них по якісний контент.

Головне зображення ShedHeads

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.