Як не перестати бути журналісткою, коли ти мама.
Уявіть, що журналістка, яка кожного дня спілкується з десятками нових людей, шукає теми для телевізійних сюжетів, за один робочий день буває на пожежі, у Верховній Раді та на судовому засіданні, стає мамою. За декілька місяців у новому статусі можна відвикнути від шаленого графіку, розслабитися, перелаштуватися на інший ритм життя. І раптом настає усвідомлення: якщо так триватиме далі, то можна втратити усі навички.
Після усвідомлення приходять страхи. У всіх жінок у декреті вони схожі.
Страшно, що не зможете повернутися на роботу. Якщо до декрету ви були журналісткою – боїтеся, що забудете, як працювати зі словами, писати тексти, які читатимуть, які дійсно сподобаються. А щоб писати тексти, треба працювати з інформацією, досліджувати, аналізувати. Спробуйте не забути, як це робити, коли більшість інформації, яку ви опрацьовуєте – склад дитячої їжі і казочки для наймолодших.
Після чергового перегляду мультиків для малят, боїтеся, що деградації не уникнути. Цей страх міцнішає з кожним місяцем дорослішання малюка, бо кожен місяць віддаляє матусю від журналістки.
Не всі жінки можуть, та й не всі бажають залишати дитину і бігти на роботу. З одного боку, хочеться натішитися материнством, з іншого – просто може не бути на кого залишити маля.
Материнство – не єдина ідентичність. Працювати і писати хочеться, не тільки щоб не втратити навички, а й тому, що це подобається, тому, що є внутрішня потреба досліджувати світ і розповідати про нього.
Письмо до і після
Понад вісім років я працювала телевізійною кореспонденткою. На першому місці у цій роботі була візуальна складова – фото та відео. А далі вже текст. Зображення часто диктували як, і про що писати, тобто, текст мав доповнювати їх.
Коли ж перед вами тільки ноутбук чи блокнот – процес роботи зовсім інший. Текст стає первинним, починає важити те, як пишеш. У телевізійному сюжеті можна щось не сказати, а подати відеоряд, який пояснить глядачеві суть. Коли пишете статтю, єдиним знаряддям стає мова. Перелаштуватися на такий лад складно. Водночас виникає новий страх: раптом те, що напишете, не буде цікавим чи корисним для інших. На роботі було зрозуміло: те, що ви робите, є важливим, на це є попит і ви відповідаєте на нього. Інакше б не мали роботи. Ви знаєш, як зробити цікаві та корисні сюжети для телебачення. І можете їх такими робити, бо поїхати в інший кінець міста на відкриття чогось важливого для містян чи піти на якесь, знову ж таки, важливе для всіх, обговорення – не проблема.
А сидячи вдома у декреті, сумніваєтеся, чи можете розповісти щось нове. Хто зна, чи буде те, що хвилює вас, цінним для всіх тих людей, які працюють і не йдуть на обідній сон. Тож перше, що треба зробити – наважитися. Для цього достатньо зрозуміти, що декретний досвід унікальний. Жоден журналіст, який перетинає місто п’ять разів за день, не бачить того, що відбувається в колисці. Більшість людей виховують одного чи двох дітлахів і з полегшенням забувають найскладніші перші роки. Репортажі з декрету будуть цікаві – це поза сумнівом. Однак залишається питання, про що саме писати і як це подавати. За вісім місяців декрету я виокремила теми, від яких можна відштовхнутися:
- Проблеми матусь та дітей: у що одягнути, чим нагодувати, яку вакцину колоти, якими іграшками гратись, які мультики дивитися. Тут важливо застосовувати свої аналітичні навички, критичне мислення і звертатися до експертів. Якщо ви не маєте медичної освіти, то не варто радити якісь конкретні вакцини та інші ліки.
- Власні емоції та переживання. Батьківський досвід – безцінне джерело нових відчуттів. Перший місяць з малюком супроводжується страхом, болем, плачем та розгубленістю. У ці моменти переоцінюєте прості повсякденні справи та підтримку близьких. Навіть невеличка допомога, порада або обійми можуть викликати сльози радості та ощасливити. Про все це можна писати у власній колонці – головне пам’ятати про читачів і не робити з колонки щоденник. Розповіді про свій емоційний досвід можуть дати психологічне полегшення, а читачам дозволять по-іншому глянути на материнство.
- Про те, що знаєте, про те, у чому ви професіоналки. Наприклад, до декрету ви писали про економіку та фінанси. Не зупиняйтеся. Стежте за новинами та пишіть доступною мовою короткі статті для сайту чи блогу.
- Про те, що цікавить. У вас є хобі – кулінарія. Публікуйте свої рецепти у блозі або на ресурсах та форумах для матусь. Як мінімум, знайдете нових співрозмовників.
- Вигадуйте. Випробуйте свої сили у художніх текстах. Пишіть казки, оповідання, вірші або романи. Ці історії стануть цінністю вашої сім’ї.
- Про стосунки. Ваші з чоловіком, з малюком, з родичами та друзями. Кожна мама розуміє, як змінюється світ сім’ї з появою малюка. Якщо ви розповісте про ці зміни, то їх зможуть побачити й інші.
Я пишу на своїй сторінці в інстаграмі про те, що мене цікавить: про йогу, філософію, подорожі, харчування малюка та ігри з ним. Рефлексую над своїми почуттями та переживаннями. Пишу для себе, аби отримувати задоволення від процесу. Іноді пишу, але не публікую.
Твій блог – твій простір
Не просто пише, але й заробляє на своєму блозі в інстаграмі мама 9-місячної Ніколь Анна Шикун. Зараз у неї 15 тисяч підписників. Як і п’ять років тому, вона пише про своє життя. Спершу вела блог про моду та красу, але з виходом у декретну відпустку тем для обговорення побільшало. Зросла і кількість підписників. Анна розповідає про вподобання своєї донечки, про стосунки з чоловіком та про роботу. Крім цього, пише тексти на замовлення для різних компаній – за це отримує гроші. Але саме блог допоміг їй розвинути свої здібності і зробив її помітною. Вона радить спробувати вести блог всім: якщо не знаєте, з чого почати, подивіться на історію своїх запитів в інтернеті. Проаналізуйте питання, на які не знайшли відповідей, і розвивайте ці теми.
Ви не винні в тому, що хочете писати
Декрет не став завадою працювати над новим романом та написати три оповідання для письменниці Ірини Жураковської. Першу книгу «По той бік війни» вона видала ще до вагітності, а от ідея написати другу прийшла вже у декреті. Ірина розповідає, що в перший рік з дитиною замість писати – занотовувала думки, що крутилися в голові. Та й «робота мами» виснажувала і фізично, і психологічно, тому й відкладала майбутню книгу. Вона ділиться, що це набагато складніше, ніж поєднувати письменництво з роботою бренд-менеджерки у міжнародній компанії. Бо навіть у бренд-менеджерів з ненормованим робочим днем є вільні ночі, вихідні, відрядження, навіть відпустка. А в мам вихідних не буває.
Сили і час знайшлися завдяки підтримці чоловіка. Він проводив час із малюком чи наймав няню, аби Ірина попрацювала над романом. Письменниця згадує, що найскладніше було справлятися із почуттям провини. Щоразу, коли малюка забирав чоловік чи няня, перед нею стояла дилема: писати чи приготувати вечерю, прати, прибирати чи робити щось інше. Та й взагалі, каже, соромно було віддавати дитину ще комусь, коли сама не працюєш. Щоразу, коли сідала писати, було відчуття, ніби вона краде свій час у родини.
Головна порада від Ірини: не боятися осуду, знайти однодумців та підтримку, не картати себе, за те, що вам хочеться займатися чимось, що не стосується дитини та хатніх справ.
Зараз Ірина готує свій роман «Книга про щастя» до публікації. В його основу ліг материнський досвід.
Подолати страхи
Якщо ж тем для текстів вдосталь, часу вистачає, мотивація є, а зупиняють страхи, то ось декілька порад від психолога Максима Копцова, як дати собі з ними раду і почати працювати.
- Підтримка близьких людей надасть впевненості. Спробуйте розповісти комусь про свої ідеї – ця людина буде чекати на ваш текст, з нею можна буде ділитися сумнівами і успіхами.
- Дайте собі відповіді на питання: «Навіщо я пишу?», «Для кого це?», «Які ресурси треба задіяти, аби писати?»
- Перед тим, як почати писати – випишіть думки, які заважають. Це допоможе звільнити розум.
Заважати роботі може і відсутність конкретики в темі. Щоб підійти до неї ближче, Максим радить такі методики:
- Методика «Пиши у чернетку». Потрібно записувати свій потік свідомості – це допоможе зняти внутрішній тиск. Потім можна переписувати або редагувати те, що вийшло.
- Створити список антиідей. Це весело. Напишіть список тем, на які б точно не писали. Через якийсь час перегляньте його і спробуйте знайти у ньому ідеї.
- Задіяти асоціації. Підберіть двадцять асоціацій до випадкового слова, гляньте на них – вони можуть вивести до історії чи ідеї.
Багато текстів, які допоможуть покращити свої навички, а отже, стати впевненішими, є на Медіалабі у рубриці як то-сьо.
Photo by Markus Spiske on Unsplash
