Як працює суспільне UA: радіо «Культура»

Осучаснене й динамічне — з незвичною бандурою, оновленими шароварами й культовим «Щедриком».

Культура турбує: добірка ресурсів про культуру стала одним із найпопулярніших матеріалів MediaLab минулого року. Культура впливає: це, як ми знаємо, частина політики, від якої залежить те, якими ми є і якими будемо. А ще «Культура» — це радіостанція, в ефірі якої зараз говорять про те, як дивитись кіно в малих містах. Також тут є радіоблоги та програма зі слоганом «бандура — це круто!». Що ж до шароварщини у хорошому сенсі цього слова, то на цьому радіо є програма «Шаровари-шоу». Ми вирішили розібратись, як це працює.

Шістнадцять років тому культурно-розважальні редакції українського державного радіо виокремили в канал «Культура». Зараз це одна з хвиль суспільного радіо, що транслюється на ультракоротких та FM-хвилях. Навесні 2018 року продюсеркою радіостанції стала співзасновниця «Громадського радіо» й культурна менеджерка Ірина Славінська.

Реформоване колишнє державне мовлення керується централізовано, тож продюсерка не займається фінансами й кадровою політикою. Головна сфера її відповідальності — контент. Завдання, яке поставив перед Іриною керівник Українського радіо Дмитро Хоркін, — оновити старі й запустити нові радіопрограми.

Ньюзруму в UA: Радіо «Культура» немає. Робочі місця працівників розкидані по кабінетах і студіях будинку Українського радіо, а концерти й театральні радіопостановки готують окремо — в Будинку звукозапису. Всі докупи збираються раз на тиждень. «Це потрібно, щоб “звірити годинники”», — пояснює Ірина Славінська. Разом планують прямі ефіри, думають, як розв’язати проблеми, аналізують помилки, аби їх не повторювати. Поточні ж питання з’ясовують онлайн.  Окремо координуються редакції основних напрямків: культурно-просвітницького, музичного та літературно-театрального.

Продюсерка відділу співпраці з Європейською мовною спілкою Наталія Попудрібко працює на UA:Радіо«Культура» понад десять років. Каже, радіо й раніше мало унікальний і цікавий контент. Тут накопичилась колосальна фонотека з голосами українських класиків, раритетними записами концертів і театральних постановок тощо. Просто тепер цей контент навчились якісно подавати.

«Ми були як дуже розумна дівчинка, на яку не звертали уваги через негарне вбрання», — пояснює вона. Втім і раніше радіо мало відданих слухачів. Продюсерка спецпроектів «Аудіокниги» і «Радіодетектив» Світлана Свиридко-Сєрова розповідає, як 2012 року уряд Миколи Азарова спробував припинити мовлення радіо. Зчинився такий галас, що за два тижні фінансування відновили. «Секретарі Кабміну за голову брались — стільки було скарг», — каже вона.

Хоч яка віддана, аудиторія старіє — радіо не лише в Україні, а й у решті країн Європи популярне переважно серед літніх людей. Тому завдання «Культури» — зберегти старших, але й залучити молодших. Знаходити нових слухачів допомагає фейсбук-сторінка, онлайн-мовлення і мобільний додаток суспільного радіо, де можна не тільки слухати, а й скачувати програми. Про те, що зацікавити молодь можливо, на думку Славінської, свідчать телефонні дзвінки до ефіру: дедалі частіше телефонують тридцятирічні.  

Серед новацій, які принесла реформа в ефір UA:Радіо «Культура» — співпраця з журналістами першого каналу Українського радіо, спільні трансляції з телеканалом «UA: Культура» і УР-2 («Радіо Промінь»), виїзні студії та нові авторські програми. Їх ведуть фольклорист Захар Давиденко, музикант Ярослав Джусь, історикиня Олена Брайченко, біологиня Дарія Озерна та мандрівник Богдан Логвиненко. Також серед ведучих — письменники і письменниці Павло Вольвач, Леся Воронина та Олена Гусейнова. Радіостанція записує аудіокнижки, які поширюються безкоштовно, та театральні радіопостановки.  

Головна редакторка відділу театру та літератури Наталія Коломієць розповідає, що робота над радіоп’єсою може тривати півроку. Пишуть сценарій, добирають акторів, а в Будинку звукозапису за роботу береться легендарна звукорежисерка Олена Єфимчук. У її студії стоїть рояль та величезний фанерний екран, за допомогою якого керують простором: що ближче він до актора, то меншим на слух здається приміщення. Аби відтворити кроки, тут тримають дошку, по якій у слушний час цокотять каблуком. А для останньої вистави принесли тумбочку: треба було записати, як відсуваються й засуваються шухляди.

Світлана Свиридко-Сєрова теж добирає акторів для озвучення літературних творів в ефірі, як для вистави. Вона розповідає, що після реформи радіостанція може дозволити собі транслювати повнометражні програми, а не «ліпити обрізки».

Співпраця з Європейською спілкою мовлення (European Broadcasting Union) дає «Культурі» змогу транслювати продукт громадських теле- і радіокомпаній Європи. Нещодавно пустили в ефір концерт із Ельбської філармонії Гамбурга, приурочений до саміту великої двадцятки. «Велика політична подія, загорнута в мистецьку акцію» — розповідає Наталія Попудрібко. UA:Радіо «Культура» не лише бере в європейських колег контент, а й пропонує свій — зазвичай записи симфонічного оркестру та хорової капели Українського радіо.

Олена Гусейнова каже, що відомі  люди почали ходити на ефіри «Культури» охочіше — їх уже не потрібно переконувати, що радіо варте їхнього часу. Мета радіостанції, на думку ведучої, — стати гарантом якості для людей, які хочуть знатись на культурі, але не мають часу чи навичок, аби перевіряти все на власному досвіді.

Це також значить впливати на вподобання аудиторії. Якось слухач закинув Олені, що на радіо немає патріотичної поезії. Хоча проект «Поезія на “Культурі”» стартував із цілоденного марафону патріотичної лірики. Однак вірші виявились не достатньо патріотичними, бо не розповідали про любов до Вітчизни буквально. На думку Олени, це — один із викликів, на які має відповісти UA: радіо «Культура»: «Це єдине, що ми можемо зробити: виховати смак».

Тому, за словами ведучої, вона ретельно добирає героїв літературних програм: не лише молодих, а й старших митців, чий голос ще можна почути й зберегти в архіві. Щоб не було так прикро, як за Миколу Бажана. Поет жив поруч із будівлею радіо, але в архівах збереглося лише п’ять поезій, начитаних його голосом. Чотири з них — про Сталіна.

— То я просто Сталіна взяла й відрізала, — каже Олена Гусейнова. Наталія Попудрібко підтверджує: у фондах є чимало чудових пісень, але останній куплет у кожній мусить бути про партію. Та попри нашарування радянської ідеології це цінно — чути голоси живих Сосюри й Малишка.

Першого лютого в ефірі «Радіо Культура» пролунали нові позивні на мотив «Щедрика» Миколи Леонтовича. Ірина Славінська вмикає джазову і ретро-варіацію й розповідає, що відмовлялась від «Щедрика» тричі. Потім змирилась, адже пісня буквально літала в повітрі — нові й нові люди повторювали, що саме вона має стати музичним ідентифікатором культурної хвилі.

«Щедрик» — не лише релігійні традиції. «У цієї мелодії є важливіше навантаження», — пояснює продюсерка. «Щедрик» співзвучний із трьома основними цінностями радіо: традиційної культури, академічної музики та культурної дипломатії. Сто років тому світ дізнався про неї завдяки всесвітньому турне Української республіканської капели, яке тривало п’ять з половиною років і охопило сімнадцять  країн. Саме це — розповідати про українську культуру та зберігати її спадщину — і є місією «Радіо Культура».

Фото авторки