Від волонтерського проєкту до співпраці з урядами та Facebook.
StopFake можна вважати першим фактчекінговим проєктом в Україні й одним із перших у всьому світі. Зокрема про успіх організації свідчить визнання світовою спільнотою. У 2014 році StopFake здобули нагороду «The BOBs» від медіакомпаніїї Deutsche Welle, як найкращий російськомовний проєкт. У 2016 році увійшли у сотню найкращих проєктів Європи, що займаються розвитком демократії та просувають свободу слова й увійшли у рейтинг від Google, Res Publika, Visegrad Fund та Financial Times. Своєю найважливішою нагородою проєкт вважає премію від National Democratic Institute for International Affairs. MediaLab поспілкувався із заступницею головного редактора та продюсеркою українського телевипуску Вікторією Романюк про те, як працює проєкт, у чому небезпека жартів, як змінювалися фейки та чому їхнє спростування може зашкодити.
StopFake з’явився як об’єднання волонтерів. «Цей проєкт ми створили 3 березня. Пам’ятаємо, що було у 2014 році перед цим ― період розстрілів, паніка, емоційне нагнітання в медіа та відсутність будь-яких джерел. Тоді волонтери зібрались і вирішили зробити проєкт, який би пояснював інформацію журналістам та звичайним людям,» ― каже Вікторія. Зараз організація активно співпрацює з урядами України та ЄС, входить до Міжнародної фактчекінгової мережі й допомагає Facebook боротись із дезінформацією. У своїй роботі StopFake орієнтуються на принципи IFCN, мають чітку редакційну політику та дотримуються статуту журналістської етики.
Команда StopFake
Зараз у проєкті працює 35 осіб. Це редактори, керівництво й відділ, що займається мультимедійним виробництвом. Долучитися до StopFake може будь-хто у якості волонтера. Нові учасники команди проходять підготовку, навчання та консультації. Важливою частиною проєкту є мовні служби. Раніше їх було 13, однак з часом кількість зменшилася через зниження актуальності роботи для певних країн. Для проєкту важливо, щоби матеріали не тільки перекладали, але й адаптовували. «Речі, які для нас апріорі здаються зрозумілими та використовуються російською пропагандою, не завжди знайомі західній аудиторії. Наприклад, нас запитують, чому український герб вважається пропагандою і просувається як націоналістичний або фашистський знак. Це вимагає більш розлогих та ґрунтовних пояснень,» ― каже Вікторія. Матеріали, які допомагають західній аудиторії краще розумітися в реаліях російської пропаганди публікують у рубриках «Контекст» та «Окремий погляд».
Як змінювалися фейки
Вікторія розповідає, що за ці роки фейкова інформація стала складнішою. Поступово стає менше банальних фейків, які є повною фікцією і вигадкою. Хоча вони все ще існують і сьогодні радше стосуються побутових тем, які, наприклад, пов’язані з коронавірусом. Більш загрозливими є приховані маніпуляції. «Ось із цією інформацією складніше, бо вона часто буває побудованою на певній подвійній інтерпретації фактів, що може визначити тільки глибокий фахівець ― соціолог, історик, політик, економіст. Звичайній людині дуже важко зрозуміти, правда це чи ні,» ― говорить Вікторія. Часто трапляються маніпуляції іншомовними цитатами. Якщо журналіст не знає мови, то зростає ризик поширення помилкової інформації. Також проблемою є спирання на переклад іншомовних джерел російськими ЗМІ, адже вони можуть містити неточності.
Під час виборів президента України у 2019, команда StopFake побачила нову тенденцію маніпулювання проросійськими політиками в українському медіапросторі. Російські маніпулятивні ЗМІ почали говорити устами інших людей. «Ми часто бачили фейки на кшталт: “В Україні збираються спалювати книжки ― про це сказав пан такий на такому каналі”. Фактично ми розуміємо, що в Україні не збираються спалювати книжки, але ми не можемо заявити цьому медіа, що вони брешуть. Медіа посилається на українського політика, який дійсно це сказав. Це є новий етап пропаганди, він складніший, більш гібридний та прихований. Тут дуже важко робити спростування, бо часто вони виходять за межі фактологічності та потребують глибшої аналітики. У таких ситуаціях треба знаходити баланс між законом, стандартами журналістики, питаннями етики й фактчекінгу як такого».
Шукати допомогу
Із журналістами та фактчекерами Вікторія завжди ділиться одною порадою: насправді неможливо бути фахівцем у всіх сферах. Фейки здатні охоплювати всі сфери життя. Тому важливо звертатися до експертів у різних областях для аргументованих спростувань.
«Очевидно, що все залежить від теми. Часто проблеми спричиняє маніпуляція точкою зору. Коли ми говоримо, що це фейк, то нам відповідають, що це чиясь суб’єктивна думка. Людина просто так вважає й може помилятись. Так, ми розуміємо, що існує право на помилку, але де межа між цим правом і очевидною неправдивою інформацією? У таких випадках ми звертаємося до різних експертів ― це і юристи, й економісти, і політичні діячі. Також ми даємо офіційні запити, які би підтверджували факт неправдивості,» ― каже Вікторія. Фактчекери не беруть на себе надмірну відповідальність, адже очевидно, що вони не можуть бути фахівцями у всіх сферах. Саме тому вони вивчають експертні думки людей, які глибоко занурені в ту чи іншу проблематику.
Допомагати урядам
StopFake тісно співпрацюють із Міністерством закордонних справ України на рівні консультацій і з Міністерством культури та інформаційної політики, як експерти-консультанти. Також проєкт співпрацює з Центром протидії дезінформації: «По-перше, ми дозволили використовувати наші архіви та матеріали для того, аби систематизувати історію дезінформації з 2014 року. Ми беремо участь у різних консультаціях, розробці стратегій, підходів, методичних рекомендацій. До нас звертаються з інших країн, коли потрібен аналіз та експертиза щодо російської тематики та ефектів російської пропаганди.»
Працювати з Facebook
З лютого 2020 року проєкт приєднався до International Fact-Checking Network у якій працюють фактчекери з різних країн. «Ми перевіряємо інформацію, яка поширюється у фейсбуці, але не маємо абсолютно ніяких інструментів і можливостей для блокування, заборони чи знищення сторінок,» ― каже Вікторія. Перевірка відбувається в декілька способів. Частину матеріалів для перевірки проєкт отримує від Facebook, частину знаходить самостійно, а деякі статті надсилають читачі. Далі інформація перевіряється й публікується на сайті. Потім матеріал отримує маркування, що він неправдивий, напівправдивий, або ж маніпулятивний. Якщо читач зустріне в стрічці подібний матеріал, то побачить сіре тло, позначку про перевірку фактчекінговою організацією та зможе прочитати спростування. «Якщо доведено, що стаття неправдива, то вона знижується в пошуці, тобто не так активно показується в стрічці,» ― каже Вікторія.
Людина або медіа, які помилково поширили неправдиву інформацію можуть її виправити й попросити про зняття маркування. Якщо ж автори впевнені, що StopFake помилилися, то їм достатньо привести вагому аргументацію й маркування приберуть. Якщо докази невагомі, то команда просить змінити статтю, додати спростування або ж видалити її.
Як шукати фейки й не нашкодити
Вікторія розповідає, що першим важливим критерієм при відборі інформації є актуальність та важливість новини для суспільства. Якщо інформація може бути небезпечною, або ж мати негативні наслідки, то її обов’язково спростовують. Наступним критерієм є кількість поширень та охоплень. Фейки, що спершу видаються нісенітницею, здатні впливати на здоров’я людей та навіть на демократичні процеси. Так сталося з поширенням фейку про негативний вплив 5G на здоров’я, який призвів до спалення антен у Британії та створення петиції в Україні. «Якщо ми бачимо у фейсбуці неправдиву інформацію, але там мало поширень і коментарів, то ми не будемо її розбирати. Вона швидше за все загине в нетрях інтернету. Якщо ж динаміка поширення зростає, то ми розуміємо, що це треба припинити та беремося спростовувати інформацію. Тому що за одну чи дві доби такі новини можуть набрати велике охоплення й тоді будь-яка маячня з категорії міфу може перетворитися на категорію загрози».
Вміння правильно обирати матеріали для спростування важливе ще й тому, що воно може зашкодити, актуалізувавши новину. «У комунікації є таке поняття, як ефективна точка входу ― це вхід новини через канал, що робить її максимально охопною та популярною. Ще на початку нашої діяльності, ми часто бачили, що нас використовували, як ефективну точку входу. Нам пропонували спростувати фейк із певною метою. Ми побачили, що фактчекер має відповідальність і тому ми повинні відчувати її щодо спростувань які ми робимо й обережно обирати теми,» ― каже Вікторія.
Небезпека сатири
Іноді фактчекерам дорікають, що вони спростовують жарти, які й так усі розуміють. Вікторія переконана, що намагання висміяти може бути небезпечним. Цікавим прикладом є фейк про те, що в Білорусі коронавірус внесли до списку психічних захворювань. Він з’явився в російському сатиричному виданні «Панорама». «Усі довго жартували, але коли така хвиля жарту з’являється в інфопросторі й поширюється в нашій свідомості, то ми певною мірою вже починаємо впускати її в наше інфополе. Хтось починає вірити, хтось сумніватися. Таким чином ця абсолютна вигадка починає розвіртуалізовуватися в головах читачів. На сайті «Панорама» з’являються теми, пов’язані з політикою: висміюють Байдена, українського президента, питання здоров’я тощо. І тут виникає питання: чи це жарт чи бажання подати думку навіть у іронічному форматі, поширивши зерно сумніву? Коли ми щось висміюємо, ми водночас рефлексуємо, а це має вплив на людей. Жарт ― можливість дати меседжі, які з часом приживаються та вростають. Тому ми перевіряємо та спростовуємо навіть такі фейки. Ми бачили багато прикладів, як абсолютно жартівливі та несерйозні речі переростають у конспірологічні теорії та знаходять немало прихильників»
Ключ до російської аудиторії
З 2014 року місією StopFake стало надання інформації для людей зі Сходу та Півдня України. Саме через це основною мовою є російська. За цей час проєкту вдалося знайти читачів із Росії, які іноді не розуміють, що він український. Хоча сайт на території Росії заблокований. «Фактично, ми єдині в Україні, хто має цей зв’язок із російською аудиторією й може транслювати українські меседжі. Хоча очевидно, що ми є великими патріотами й підтримуємо всі процеси, які відбуваються в українському мовному середовищі. Водночас ми відчуваємо, що використання російської мови ― це наш ключик, аби донести якісь меседжі й по той бік кордону. З аналітики ми бачимо, що в нас дуже багато росіян серед аудиторії й нам не хочеться її втрачати зі стратегічних міркувань. Хоча ми розуміємо, що, можливо, через російську ми втрачаємо українську патріотичну аудиторію. Я думаю, що нам не варто повністю закривати наш український простір та відмежовуватись від інших. Якщо є люди, які читають і поширюють нас десь там, то це дуже добре».
Як побороти фейки
Змагатися з неправдивою інформацією на державному рівні складно. Вікторія зазначає, що найбільшою проблемою є острах суспільства щодо того, що законодавчі спроби врегулювання стануть загрозою для свободи слова. Це пов’язано з недовірою до влади та інституцій. Ще одна причина полягає в тому, що інформаційні процеси виникають та розвиваються швидше, ніж законодавчі. За той час, поки з’явиться якась державна модель регулювання, виникнуть нові техніки. Можливість зменшити кількість фейків Вікторія вбачає в зміні ставлення людей до соцмереж та медіа. «Чому ми звикли писати все, про що думаємо, у фейсбуці? Чому ми звикли говорити про це в соцмережах? Це проблема, бо ми втратили відчуття відповідальності за кожне сказане слово. Ми не думаємо про наслідки, етику і фактаж. Я сподіваюсь, що підходи до оцінки ролі соціальних мереж зміняться. Хотілося б, щоб українці були більше зосереджені на реальному житті, аніж на тому, що відбувається у фейсбуці. Тоді загрози будуть не такі сильні й не такі вбивчі, як сьогодні».
Більше матеріалів на тему:
Двоногі бобри на Місяці
Як приборкати кульову блискавку
Міжцарство, або імітація реальності
Як дотримуватись інформаційної гігієни, коли війна
Фейки і фейли. Як журналістам не пошитися в дурні
Фейк vs Факт. Як перевіряти інформацію від публічних осіб
Головне зображення: Pierre Châtel-Innocenti
